Виготовлення українських оберегів

МЕТА:
Навчальна: ознайомлення гуртківців з історією та технологією виготовлення українських оберегів; закріплення вміння працювати з технологічними картами, тканиною, нитками.
Розвивальна: розвивати образне мислення, творчі здібності.
Виховна: виховувати повагу та бережливе ставлення до культурної спадщини і традицій українського народу.

ОБЛАДНАННЯ:
Технологічні карти, ножиці, тканина, нитки для в’язання, червоні бавовняні або вовняні нитки, тасьма для виготовлення одягу, картон, кошик, призи.

ХІД ЗАНЯТТЯ:
I. Організаційна частина (10 хв.)
Перевірка готовності вихованців до учбового заняття. Повторення правил з техніки безпеки.
Наш оберіг ішов з землі,
Коли нас скіфами ще звали.
І талісман той берегли,
І щастя в доленьці шукали.
(О. Онищенко )

Скільки пам’ятають себе люди, завжди існував поряд із ними предмет, який наділявся особливою силою: чи був символом богів, чи уособлював таємницю природи, чи просто зображував людину, чи забавляв її.
Лялька — дуже стародавня іграшка, адже відомо, що найдавнішим єгипетським лялькам близько 4 тис. років. Упродовж тисячоліть лялька не втратила своєї актуальності, і це, напевно, єдина іграшка, котра супроводжує людину все життя.
Народна лялька — це іграшка, творцем якої є народ, вона має певні технологічні особливості конструювання, які передаються від старшого покоління молодшому. Українські народні ляльки мають свої особливості щодо розміру, форми голови (у формі кульки, яйця, діжечки та діжечки, яка стоїть боком), характеру обличчя (опукле, плоске, із хрестом, «пусте», з намальованими рисами), щодо призначення вбрання (буденне, святкове, обрядове), ігрових функцій та образів (дівчина, наречена, мати з діточками), характеризуються об’ємною повнотою, округлістю форм, композиційною компактністю.
Народні ляльки упродовж століть змінювалися, але в них зберігалися основні традиційні принципи декоративного і символічного мислення народу, його світосприйняття. Їм притаманне силуетне узагальнене зображення, простота і лаконізм, яскрава декоративність, святковість, відчуття матеріалу, симетрія, логічна відповідність між формою, матеріалом та технікою виконання.

Майже до середини XX століття народні ганчір’яні ляльки зберігали рештки язичницьких вірувань. Існували ляльки-обереги, ляльки на хворобу, врожай, трудову діяльність людини, погоду, свята. Ляльки-княгині виготовлялись на весілля: вважалося, що вони принесуть щастя новій сім’ї. Ляльку споконвіку вважали оберегом дитини; її виготовляли під час хвороби, а після одужання закопували у землю. Перед тим як уперше покласти немовля в колиску, туди спочатку клали ляльку.
Граючись з лялькою, дитина підготовлювалася до життя. В цих іграх відтворювались родинні стосунки, дитина готувалася до своїх майбутніх обов’язків. Вона засвоювала уроки народної культури, а також основи пластичних та декоративних місцевих традицій.

Народні саморобні ляльки виготовлялися без особливих зусиль, у побутових умовах, із підручних матеріалів. Поширеними в Україні були ляльки з тканини. Їх виготовляли переважно зі шматків одягу, що вийшов з ужитку, або залишків тканини від шиття нового. А найпростішими у виготовленні вважались ті ляльки, що зображували немовлят у сповитку. Їх виготовляли без допомоги голки. Кулясту голівку прикріплювали до циліндричної основи (скрученої у валик тканини), зав’язували хустину, пеленали циліндричну основу. Це були ляльки-мотанки. Риси обличчя малювали або вишивали. Ці прості у виготовленні лялечки часто робилися самими дітьми, і були найпопулярнішими іграшками дівчаток. Для ляльки виготовлялась саморобна колисочка. На Поділлі були поширені колисочки, сплетені з лози, очерету, соломи.

Ляльки виготовляли або на швидкуруч, щоб заспокоїти і зайняти дитину, або старанно, як подарунок на свято чи на день народження. Здавна у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років.
Скільки існує людство, стільки років й цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому. Виготовляючи цей сакральний предмет, жінка вкладала у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.

Народні ляльки упродовж століть змінювалися, але в них зберігалися основні традиційні принципи декоративного силуетного зображення, простота і лаконізм, декоративність, святковість. Цінність такої ляльки полягає у залученні підростаючого покоління до відродження і збереження національних традицій, на­ціональної самобутності. Сьогодні ми спостерігаємо, що багато речей, які вже частково забулися, речей з минулого повертається до нас, але для сучасних людей вони набули трошки іншого значення. Якщо раніше вони мали обрядовий зміст і були глибоко символічними, то сьогодні переважно втратили цю складову і перетворилися на мистецтво.

II. Актуалізація опорних знань та вмінь вихованців (10 хв.).
Перш ніж приступити до практичної роботи, ми активізуємо знання з попередніх занять. Зробімо це за допомогою гри «Чарівний кошик».

Гра «Чарівний кошик»
У кошику є багато карток-завдань. Кожен вихованець має можливість витягнути одну картку, відповісти на запитання і передати кошик наступному, і так по черзі. Хто правильно відповів, одержує приз.

1. Що означає слово «оберіг»? — це предмет або символ, покликаний захищати свого власника і його будинок від бід, приносити в дім щастя і достаток.

2.  Які символи України вам знайомі? (Одним з головних символів України є верба. В народі побутує повір’я, що верба — святе дерево. В давні часи її не використовували як паливо, а завжди зверталися до верби, бо вона злих духів відганяла, від хвороби спасала, в біді людині допомагала. Також верба воду очищає, тому й садять верби у нас біля водойм та криниць, щоб вода була живою. Калина — символ жіночої краси, здоров’я. Українські дівчата на свята одягали вінки з калини та з живих квітів. Вважалося, що вінок захищає дівчину від нападників і лихого ока. Народ вірив, що кожна рослина у віночку символічна, та, маючи його на голові, дівчина володіє чарами. Вишитий рушник — національний символ України. Хліб-сіль на вишитому рушнику — то висока ознака гостинності народу. Рушник на стіні — невід’ємний символ родинних звичаїв, материнської любові, гостинності. Хліб — це теж національний символ. Хліб — усьому голова, символ достатку, добробуту тощо).

3. Які релігійні та народні зимові свята у грудні ви знаєте?
4 грудня — Введення, або «Третя Пречиста» (вважалось, що в цей день Бог відпускає праведні душі подивитися на своє тіло, а тому і свято називають «Введенням»);
5 грудня — Прокопа (у давнину в цей день на шляхах ставили віхи, щоб подорожні не збилися з дороги. Тому казали: «Прийшов Прокіп — розбив розміт, по снігу ступає — дорогу копає»);
6 грудня — канун святої Катерини (з цього вечора дівчата починали ворожити);
7 грудня — Катерини (Дівчата ворожили: 1) насипали в миску каші і йшли гуртом на двір кликати судженого на вечерю, б’ючи по воротам макогоном по черзі і приказуючи: «Іди, іди, суджений, кашу, їсти!» Звідки загавкає пес, туди й заміж піде);
9 грудня — Георгія Побідоносця, Єгорія, Юрї’в день (одна з легенд розповідає, що Геогргій переміг страшного змія — дракона. На честь цієї події й запроваджено свято, яке, на відміну від травневого, не пов’язане з помітними дійствами);
12 грудня — Парамона, або Передандрія (молодь увечері збиралася «на калиту». Дівчата випікали великий корж, підв’язували його до сволока, а хлопці мали проїхати на коцюбі і відкусити шмат. Присутні намагалися розсмішити «коцюбника» — так називали того, хто «їхав на коцюбі». Якщо він розсміявся чи не зумів посмакувати калитою, то невдаху обмазували сажею);
14 грудня — Наума (У давнину навчальний процес розпочинався взимку — першого грудня, за тодішнім літочисленням. Це була найзручніша пора, коли сільські діти мали змогу здобувати освіту. Батьки відводили дітей до школи саме на це свято, бо «Пророк Наум наведе на ум»);
17 грудня — Варвари (святкують тільки жінки. На Варвари дівчата готували вареники з маком чи сиром, серед яких обов’язково мали бути й «пірхуни» (заправлені борошном). Частуючи хлопців, стежили, кому втрапить такий вареник. Відтак невдаху довгий час дражнили «пірхуном»);
18 грудня — Сави (з цим святом пов’язано найбільше жартівливих обрядів. У родинах, де були чоловіки з таким ім’ям, справляли обряд «похорон Савки». Збиралися переважно родичі й сусіди, щоб увіншувати іменинника: «Як був Сава, то не їв сала, їв паляниці, щоб любили молодиці!». На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гуртки, бо прийшла пора «і бавити, і варити, і куделю кучматити». Хто не працював, то казали: «Сави і Варвари на мені сорочку обірвали»;
19 грудня — День святого Миколая (вважалося, що Миколай— захисник усіх бідних і знедолених. Та найбільше його вшановували діти, для яких він був почесним охоронцем. Миколай кожному малюку готував подарунок і згадував усе те добре, що зробив малюк протягом року і соромив за негідні вчинки);
20 грудня — Амвросія, Андросія (у давнину дівчата на Андросія організовували цікавий обряд: «трусити груші». Збиралися в одній з осель, і кожна дівка мала приміряти до себе дванадцять одежин і одягти найзручнішу. Котрій не дісталося вбрання за розміром, то прив’язували їй спідницю ззаду до поперека і відправляли «трусити груші». Підійшовши до верби, вона вилазила на дерево і струшувала його. Подруги, що стояли внизу, запитували: «Що ти трусиш?» «Груші», — відказувала вона. «Так то ж не груші, а хлоп’ячі души!» — одмовляли гуртом дівчата.
22 грудня — День святої Ганни (зима набирає розгін: «Прийшли Ганки — сідай у санки», — полюбляють нагадувати літні люди);
25 грудня — Спиридона Сонцеворота (за довголітнім прогнозуванням, це — найхолодніший день грудня, бо «сонце переходить на другий бік»);
29 грудня — Томи, Аггеля (за спостереженнями, це також холодний день: «Прийшов Тома — сиди дома»
30 грудня — Даниїла (якщо в цей день з’явиться іній — Різдво буде теплим);

4. Які релігійні та народні зимові свята у січні ви знаєте?
1 січня — Новий рік;
2 січня — День святого Гната (у цей день заборонялось прясти. Жінки переважно пекли обрядове печиво, а дівчата робили різдвяно-новорічні прикраси);
4 січня — День святої Анастасії (у народі казали: «Скоро Настя на помості запроси три празника в гості». Пам’ятаєте слова з відомої колядки?
Та прийдуть до тебе
Три празника в гості:
Що перший же празник —
Святеє Рождество,
А другий же празник —
Свято Василя,
А третій же празник —
Святе Водохреще…
6 січня — Святвечір (на Святий вечір дівчата ворожили: 1) дівчата мили посуд і виносили його на вулицю, постукуючи в миски: звідки загавкає пес, туди піде заміж. 2) Дівчата підходили до вікон сусідів: якщо чули слово «сядь» — то пощастить вийти заміж, а коли «йти» — в цьому році не прийдуть свати. 3) Якщо дівчина хотіла прибратися з хлопцем, то підходила до хліва і слухала, як поводять себе свині: тихо сплять — у родині буде лад, а коли кричать — у сім’ї можливі часті сварки);
7 січня — Різдво Христове (цим святом пов’язують народження Ісуса Христа. Як стверджує християнське вчення, діва Марія, остерігаючись погромів, народила свого сина і сповила в яслах. Від того й покуть, де тримають кубельце з кутею та узваром, в народі ще називають «яслами». До цього свята в кожному господарстві кололи свиней, щоб наготувати різноманітних м’ясних страв. Адже за правило було ходити один до одного в гості. Щоправда, до обіду намагалися не відвідувати сусідів. Особливо це стосувалося жіночої статі. Якщо жінка чи дівчина першою заходила в хату, то неодмінно «приносила лихо», а тому, запримітивши «небажаних гостей», замикали двері; коли ж оселю до обіду відвідував хлопець або чоловік, то його намагалися почастувати);
8 січня — Присвята Богородиця (вважалося, що це свято для жіноцтва важливіше, ніж Різдво, оскільки пов’язане з Божою Матір’ю. У народі вірили: якщо вагітна жінка чи ії чоловік, навіть через крайню необхідність, працюватимуть у цей день, то у них народиться дитина з фізичними вадами);
9 січня — День Степана, Стефана (має бути морозяний день, а тому казали: «Прийшов Степан — на ньому червоний жупан». Цього вечора намагалися співати якнайбільше колядок);
13 січня — Щедрий Вечір та свято Маланки (зранку починали готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, ії можна було заправляти скороминою; на Поліссі, скажімо, зерна варили зі смальцем. Дівчата обходили сусідів, віншуючи їх поетичними піснями — щедрівками. Зібравшись дівчата починали ворожити, а парубки викрадали в них удома ворота або хвіртки, хоч би як не стерегли господарі. Щоб повернути втрату, батько дівчини мусив ставити могорич);
14 січня — Новий рік за старим стилем, або свято Василя (у цей день переважно підлітки засівали: у тих селах, де була церква після ранкової відправи; а де не було — вдосвіта: «На щастя, на здоров’я! Роди, Боже, жито, пшеницю, і всяку пашницю. Будьте здорові, з Новим роком та Василем!»;
18 січня — «Голодна кутя» або Другий Святвечір (готують третю й останню кутю різдвяно-новорічних свят. Називається вона «Голодною», бо з цієї пори й до наступного дня, доки не освятять воду в річці, люди говіли, тобто не їли. Власне, це був останній день колядок);
19 січня — Водохреща або Йордан (це третє, найбільше й завершальне, свято різдвяно-новорічного циклу, де церковний обряд тісно переплівся з народним. У цей день у всіх селах, де були церкви, святили воду. Зранку чоловіки йшли до річки чи ставка, вирубували з льоду хреста («йордана») ставили його поряд з ополонкою і обливали червоним буряковим квасом. Під обід священик, виголосивши молитву, освячував воду, занурюючи в неї срібного хреста. Після цього випускали в повітря кілька пар голубів і чинили гучну стрілянину з порожніх набоїв);
20 січня — Івана Хрестителя (цього дня виносили з хати хліб і сіль, що лежали на покуті від Багатої куті, і, розламавши буханку на шматочки, годували тварин. Це ж саме робили і з сіном. З 20 січня жінкам дозволялося шити й прясти).

5. Які бувають обереги? (Є обереги, які можна тримати вдома або носити при собі).

6. Як ви розумієте слова: «Поважати свою історію»? (Це не лише володіти певними знаннями про розвиток держави, військові походи, князів, а й знати культурну спадщину народу, його звичаї, традиції та передавати їх у спадок наступним поколінням).

7. Чи можна кидатися ножицями? (ні)

8. Чи можна працювати з ножицями, які мають гостри кінці? (ні)

9. Під час роботи світло має падати:
а) праворуч;
б) ліворуч;
в) зверху
10. Під час роботи потрібно сидіти рівно, не нагинатися, не крутитися? (так)

11. Ножиці слід передавати:
а) тримаючи за зімкнуті кільця;
б) тримаючи за зімкнуті леза;
в) будь-яким способом.
12. Використовувати ножиці потрібно тільки за призначенням? (так)

13. Можна залишати ножиці розкритими? (ні)

14. Яка відстань до виконуваної роботи повинна бути? (25—30 см)

III. Основна частина (60 хв.).
— Сьогодні на занятті ми з вами будемо виготовляти обереги «Лялька з ниток» та «Лялька — немовля».
1. Розгляд зразка виробу.
2. Алгоритм виконання «Ля­ль­ки з ниток».
Лялька з ниток
Матеріали: нитки для в’язання. Висота ляльки приблизно 15 см
1. На будь-якому предметі вибраного роз­міру намотати нитки для тіла, більш товстий пучок, для рук — у два—три рази тонший.

2. Розрізати пучок ниток з одного боку і перев’язати посереди­ні — це тулуб.

3. Ниткою пере­в’язати пучок на місці шиї, нитку не відривати.

4. Другий пучок ниток завдовжки 6 см — це ручки. Перев’язати на відстані 0,5 см від краю, імітуючи долоньки.

5. Розділити пучок-тулуб навпіл і, вставивши в нього ручки, перев’язати на місці талії. Оформляємо поясок і пов’язку на голову.

6. Для виготовлення ляльки-хлопчика слід розділити пучок ниток під лінією талії навпіл і перев’язати кожен отриманий пучок на відстані 0,5—1 см від краю, імітуючи ступні.

3. Фізкультхвилинка «Вітер».
Сильний вітер до землі гне дерева молоді (присідають),
А вони ростуть, міцніють (піднімаються),
Вгору тягнуться, радіють (встають навшпиньки, руки тягнуть вгору).

4. Гра «Скажи навпаки».
Скажу я слово високо,
А ти відповіси — (низько),
Скажу я слово далеко,
А ти відповіси — (близько),
Скажу тобі я слово — боягуз,
Відповіси ти — (сміливець),
Тепер початок я скажу,
Ну, відповідай — (кінець).
Веселий — сумний
Гострий — тупий
Красивий — потворний
Порожній — повний
Худий — товстий
Розумний — дурний
Працьовитий — лінивий
Важкий — легкий
Спека — холод
Добро — зло
Жорсткий — м’який
Хоробрий — боягузливий
Здоровий — хворий
Глибокий — мілкий
Швидкий — повільний

5. Алгоритм виконання «Ля­льки-немовля».
1. Скласти шматок тканини у смужку завширшки 8—9 см. Змотати смужку в моток і перетягнути посередині паском з двох скручених ниток. Зав’язати вузол, що символізує пуп — центр життєвої сили.

2. Позначити го­лів­ку. Для цього перетягнути моток нит­ками, виділяючи третину довжини.

3. Пов’язати хустинку.

4. Сповити щільно в пелюшку.

5. Обгорнути сповивальником.

6. Закріпити сповивальник стрічкою. Лялечка готова.

6. Фізкультхвилинка «Буратіно».
Буратіно потягнувся,
Раз — нагнувся, два — нагнувся,
Руки в сторону розвів —
Мабуть, ключик загубив.
А щоб ключик відшукати,
Треба нам навшпиньки встати.

7. Відгадування загадок.
З виду ніби невеличка,
В ній — молодшенькі сестрички.
У собі сестер ховає.
Як звуть лялечку? Хто знає? 
(Матрьошка)

В оксамитовій хустинці,
В сукні гарній, мов з картинки,
Завжди вдягнена вона,
Хто ж ця лялька чарівна?
(Барбі)

Бабуню знає цілий світ,
Страшна і зла вона завжди.
Там, на невідомих доріжках,
Будинок в неї на курячих ніжках.
(Баба-Яга)

Вона красива і мала,
Їй ім’я дала «зола».
(Попелюшка)

Звісно, вам вона знайома
Білолиця, чорноброва,
Сім маленьких друзів має,
Хатню працю полюбляє.
(Білосніжка)

Болото — її дім рідний.
А гість у неї Водяний.
(Кікімора)

IV. Заключна частина (10 хв.).
1. Гра «Підіб’ємо підсумки» (один із найпоширеніших прийомів усної рефлексії, що зазвичай застосовують на етапі завершення уроку, — це промовляння за такою схемою):
На занятті я...
дізнався...
зрозумів...
навчився...
найбільший мій успіх — це...
найбільші труднощі я відчув...
я не вмів, а тепер умію...
я змінив своє ставлення до...
я можу прикрашати оселю цим виробом…
на наступному занятті я хочу...

2. Оцінювання роботи гуртківців на занятті.

3. Повідомлення завдань на наступне заняття: на наступному занятті ми будемо виготовляти «Ляльку-мотанку на основі стовпчика з тканини». Для роботи вам будуть потрібні ножиці, тканина, нитки (червоний, жовтий, зелений, чорний), тасьма для виготовлення одягу.
Лялька-мотанка на основі стовпчика з тканини
1. Шматок товстої тканини скрутити тру­­бочкою в руках; посередині замотати ниткою. Висота готової трубочки повинна бути близько 11 см.

2. Квадратним клап­тиком світлої бавовняної тканини накрити трубочку зверху (кутиком).

3. Відступити від верху трубочки 1,5—2 см і перев’язати ниткою по лінії шиї.

4. Скласти обидва кінці для рук таким чином, щоб зрізи тканини опинилися всередині.

5. Кольоровою нит­кою «Муліне» зав’я­зати рукавчики біля зап’ястків.

6. Пов’язати на голівку хустку з трикутного клаптика світлої або декоративної тканини.

7. Прямокутним клаптиком кольорової тканини обгорнути нижню частину тулуба і прив’язати до талії, щоб вийшла спідниця.

8. Прив’язати до талії фартушок зі шматочка мережива або тасьми.

4. Прибирання робочого місця.

Ірина Качуровська,
керівник гуртка «Глорія» Будинку дитячої творчості Шевченківського району