Василь Сухомлинський про значення бібліотеки

Василь Cухомлинський вважав книгозбірню надзвичайно важливим засобом виховання дітей і молоді. Він писав: «Як тільки збудували школу, як тільки почалося тонке доторкання думки і серця педагога до серця дитини, а з цього, власне, і починається школа, — на полицю шкільної бібліотеки нехай стане книжка, яка зберігатиметься вічно. Це незвичайна бібліотека, в якій книжки видаються для читання. Це, в широкому розумінні, сховище духовної культури народу».

До Вічної Бібліотеки Павлиської школи, вкладаючи в це поняття глибинний смисл, під час традиційного шкільного Свята Книги символічно й урочисто передавалися одне чи кілька нещодавно надрукованих видань, які «стоятимуть вічно». Василь Олександрович вбачав у книжці символ наступності поколінь: «Ось букварі, за якими вчилися їх діди і прадіди. Ось перші книжки з історії нашої Вітчизни. Ось перші видання творів видатних письменників. Ось книжка, яка ввійшла сьогодні в золотий фонд вітчизняної літератури, а в рік виходу в світ її мало хто знав». Добір видань до Вічної Бібліотеки ретельно продумувався, бо це «відповідальність перед майбутніми поколіннями», «обличчя школи, її неповторність». Педагог наголошував: «Школу не можна уявити без Вічної Бібліотеки, як народ без імені, без пам’яті, без історії».

Шкільну бібліотеку педагог називав центром духовного життя школи і зауважував: «Тут задовольняється багато дитячих інтересів, тут нерідко загорається вогник, що пробуджує мрію». Шкільна бібліотека була засобом виховної роботи, зокрема з тими учнями, яким через різні сімейні обставини загрожувала порожнеча духовного життя. При бібліотеці Павлиської середньої школи функціонувало кілька гуртків книголюбів, де діти читали книжки, оправляли й ремонтували їх. 

У всіх чотирьох навчальних шкільних приміщеннях діяли кімнати для читання — постійного інтелектуального, морального, естетичного розвитку дитини. Книжки добиралися відповідно до навчальної програми. У бібліотечному гуртку вели журнал прочитаних книжок зі списком учнів і розміщеними по вертикалі назвами книжок, що мав прочитати кожний школяр. Після прочитання книжки учень робив про це позначку. 

В окремих шафах зберігалася збірка Безсмертні твори світової літератури, що була обов’язковою для прочитання. Проблему щодо учнів, які читали мало книжок із цього списку, обговорювали на педагогічній раді.

Особливе місце в шкільній бібліотеці посідала Дитяча бібліотека, яка складалася з кількох відділів. Перший відділ містив оповідання, що мають найбільшу цінність для морального, розумового й естетичного виховання дітей, і читали їх під керівництвом учителя й на уроках, і в позакласний час. «Цей відділ нашої бібліотечки можна порівняти з фонотекою музичних творів, призначених для колективного слухання», — писав Василь Олександрович. Другий відділ охоплював казки, вірші, байки для позакласного читання за вибором дитини. Третій — давньогрецьку міфологію, яка відіграє велику роль в інтелектуальному й естетичному вихованні дітей, «пробуджує уяву, розвиває розум, виховує інтерес до далекого минулого». Дитяча бібліотека була основою навчання виразного читання, пізнання світу, школою емоційно-морального виховання учнів. 

У ході багатогранної роботи в Павлиській середній школі сформувалася Бібліотечка дитинства. Це 250 книжок високої художньої й пізнавальної цінності, що їх діти перечитували під час навчання в початкових класах. Поважне місце серед літератури в цій бібліотечці займали видання про людей, які можуть бути прикладом для наслідування. Такий підхід є глибоким, доречним з огляду на те, що, за висловом Сухомлинського, «справжнє виховання починається там, де є самовиховання», а «самовиховання починається з захоплення моральним благородством, величчю людини».

В. О. Сухомлинський розглядав шкільну бібліотеку як засіб виховання інтересу й любові до праці, реалізації індивідуального підходу до учнів під час вибору певного виду трудової діяльності. Так, для самостійного позакласного читання в шкільній бібліотеці Павлиської середньої школи добирали літературу згідно з виявленими в школярів нахилами до праці в тій чи іншій галузі: рослинництві, механіці, електротехніці тощо.

Педагога хвилювала й нині злободенна проблема — «безкнижність» як «найнебезпечніша хвороба багатьох шкіл». Він писав: «Книжок на бібліотечних полицях, може, й багато, але вони, як сплячі велетні». Його дивувало, що в школах є різні кабінети, майстерні, але немає кімнати для читання, кімнати книжки, що «повинна бути одним з яскравих вогнищ духовного життя юнацтва». Проблему «безкнижковості духовного життя» Василь Олександрович порушував у різних аспектах: відсутність на полицях бібліотек корисної літератури для дітей молодшого шкільного віку; «змагання» книжки з іншими джерелами інформації (кіно, телевізор, магнітофон й ін.). Головне, на його думку, — шкільна бібліотека має сприяти організації самостійного читання, яке відіграє особливу роль в інтелектуальному, моральному та естетичному розвитку школяра.

Прочитайте разом з дитиною оповідання Василя Сухомлинського. Поміркуйте, про які багатства йдеться в оповіданні старого вчителя. Про що оповідання «Втрачений день»? Подумайте й скажіть, що ще людина не повинна втрачати?

Самотній учитель

Сорок вісім років працював в одному селі Учитель. Він знав кожну людину. До нього йшли за порадою всі – батьки й матері, дідусі та бабусі його маленьких учнів. 
Усі вони були його вихованцями.
Прийшла старість. Померла дружина. А син давно загинув на фронті. Один залишився старий Учитель. Одного разу після уроків він сказав учням четвертого класу:
— Ходімо, діти, до мене додому.
Прийшли школярі на квартиру до Учителя: усі стіни заставлено шафами з книгами.
— Учителю, — запитав один допитливий хлопчик: скільки книг у вашій бібліотеці?
— Кілька тисяч, — відповів старий Учитель.
— А скільки книг може прочитати людина за своє життя?
— Тисячі дві, не більше.
Учні мовчали. Старий Учитель зрозумів, чому учень поставив це питання. Він підвів дітей до книжкових полиць, кожному учневі дав по книзі і сказав:
— Більше я не працюватиму в школі. Прийміть від мене цей подарунок. Ідіть додому і скажіть батькам і товаришам, щоб приходили до мене: я кожному хочу зробити подарунок.
Кілька днів ішли і йшли люди до старого Учителя. П’ять тисяч жителів було в селі, і кожному він дав книгу і сказав:
— Це найбільше багатство. Нехай воно множиться у вашому будинку.
Залишилася в Учителя одна книга. Прийшла до нього найстаріша в селі людина — столітній дід Іван. Дав і йому Учитель книгу.
— Навіщо ж ти роздав книги, сину? — запитав дід Іван. – Хіба можна жити без книг? Ти ж помреш самотнім.
— Книги — все одно що рідні люди. Тепер я поріднився з усіма людьми і ніколи не буду самотнім.

Втрачений день

В одного батька троє синів — маленьких хлоп'ят. Увечері батько звернувся до хлопчаків:
— Розкажіть, як ви сьогодні прожили день.
Юрко відповів:
— Я сьогодні посадив дерево.
Батько сказав:
— Ти сьогодні добре прожив день.
Миколка відповів:
— Я сьогодні зайчика намалював.
— Ти теж непогано прожив день, — мовив батько.
Петрик відповів:
— Я сьогодні... в м'яча грав... І морозиво з'їв...
— У тебе сьогодні втрачений день, — заявив батько.