Маля та його велике «Я»: утвердження особистості

Ми прагнемо, аби дитина зростала здоровою і щасливою. А чи часто замислюємося над тим, що означає для дитини відчувати себе щасливою? Від того, наскільки дорослий зуміє прислухатися і почути мудру природу потреб дитини, залежатиме щасливе її зростання.

Народжуючись, немовля настільки самостійне у власних бажаннях, що примушувати його їсти, вмиватися, спати — непотрібно. Це протиприродно, треба лише прислухатися до його потреб, перетворювати ці та інші життєві процеси у приємні події, які дитина сприйматиме радісно. Ці перші паростки унікальності кожного малюка, що виражаються у перших спробах заявити світу про себе, свої потреби і бажання. Ось чому є важливою роль дорослого у створенні сприятливих умов для їх вдумливого задоволення.

Психологи приділяють велику увагу потребам, адже саме вони дають поштовх до життя та визначають успішність психічного роз­витку дитини.

Коли ви вперше починаєте чути від маляти: «Я сам!» — це дитина проголошує, що вона — особистість, і ви з цим не можете не рахуватися. Іще зовсім недавно почуття незалежності й самостійності були нечіткими і незрозумілими ні самій дитині, ні вам. І лише зараз вони стали настільки виразними, що не помічати їх просто неможливо. Дитина прагне звільнитися від опіки. І це прагнення не є чимось страшним і загрозливим для вашого виховного процесу. Воно засвідчує, що дитина нормально роз­вивається: змінюються не лише її фізичні якості (зріст, вага тощо), а й психічні, які центруються (зосереджуються) у точці її «Я».

Центризм на собі віддзеркалює складний й водночас важливий етап внутрішнього зростання і саморозвитку дитини, коли вона виробляє образ свого «Я», починає цінувати власні чесноти, досягнення, вміння, виявляє до себе симпатію і довіру, оволодіває здатністю відстоювати власні інтереси та права на певні дії. Вона усвідомлює свою значущість для рідних та близьких, навчається цим користуватися. Без цих «цеглинок» не може йтися про розвиток особистості в цілому.

Якщо останнім часом все частіше повторюються ситуації, коли маля категорично відмовляється робити те, про що ви її так лагідно попросили; якщо вередування переходить у впертість, що плавно переростає у протест-бунт — це дитина сигналізує, що обмежується її «Я». Воно вражене й ображене.

Вітаємо вас! Адже ваше трирічне дитятко знаходиться на переломному етапі свого життя, переживаючи і проживаючи так звану «кризу трьох років». Її сутність полягає у психологічному відокремленні «Я» дитини від оточуючих. Ваш карапузик починає усвідомлювати себе у певному смислі незалежною від вас людиною. Він починає розуміти, що іноді його бажання не співпадають з вашими, а інколи йому подобається зовсім не те, що вам. Малюку не хочеться відмовлятися від своїх бажань чи навпаки — він старанно намагається обійти ваші! І ви все частіше чуєте: «хочу» або «не хочу».

Наприклад, кашу — не хочу, а цукерку — буду; гуляти піду, а рукавички одягати — ні. Що ж робити? Шукати альтернативи. Ось один з її варіантів: не наполягаючи, ідете з дитиною гуляти, а рукавички берете із собою. Згодом відчувши, що долонькам холодно, дитина сама поверне до вас обличчя, на якому будуть і згода, і прохання. Тоді, витягнувши рукавички з кишені, треба звернути увагу дитини: «Бач, як добре і зручно бути у рукавичках, коли холодно чи хочеться погратися зі снігом, а ти не хотів».

Насправді це дуже складний і відповідальний момент, який вимагає від дорослих розуміння і величезного терпіння. З одного боку, ваша дитина ще дуже залежна від вас, від вашої допомоги, а з іншого — отримуючи допомогу, вона дратується, вередує й протестує.

Психологи вважають, що найважливішим досягненням цього періоду є виникнення у дитини нового почуття «Я» — своєї особистісної незалежності, що й спонукає малюка до самостійних дій. Він пишається своїми досягненнями і прагне у чомусь бути кращим. Це чудова позиція — прагнути бути кращим, тому кожний результат діяльності стає для нього ствердженням власного «Я», в якому розквітає його почуття власної гідності. Звідси й підвищена вразливість і чутливість до оцінок його досягнень та поведінки з боку дорослого в цілому.

Пам’ятайте, що на цій стадії свого розвитку дитина як ніколи потребує того, щоб зрозуміти: її люблять такою, якою вона є, навіть із замурзаним личком, її цінують, поважають і вірять у неї. Тому важливо, щоб дорослий поводив себе так, аби малюк був упевнений, що він хороший, лагідний, слухняний і просто чудова дитина, що він обов’язково навчиться усьому, чого не вміє зараз. Лише батьківська любов і віра народжують у дитини життєвий оптимізм і бажання бути гарним, упевненість в своїх силах й особистісне дорослішання.

Галина Гуменюк




Додати новий коментар