Skip to main content
Найкращий спосіб позбавити дитину ревнощів

Найкращий спосіб позбавити дитину ревнощів

Уже в кінці першого року життя дитина настільки знає своїх батьків, що по-різному поводиться з кожним з членів сім’ї, виробляє ті чи інші стратегії впливу на батьків. Наприклад, прагнучи, щоб матуся взяла на ручки, починає жалібно схлипувати і тихенько скиглити, простягаючи рученята догори, а коли хоче привернути батькову увагу, несе йому цеглинки з конструктора чи свій малюнок, добре знаючи, що батько схвалює таку активність.

Досить поширеною є поведінка після появи новонародженого братика чи сестрички, коли старша дитина починає лягати в малюкове ліжечко, загортатися в пелюшки, смоктати соску, просити пити з пляшечки. Багатьох батьків тривожать такі прояви, мовляв, щось не так, це якісь відхилення. Але це абсолютно виправдана поведінка, оскільки дитина в такий спосіб хоче заявити про свою потребу в більшій увазі і проявах любові від мами, яка вкрай заклопотана малюком. До того ж дитина-дошкільня живе грою і пограти в малюка, побувати на його місці — так цікаво! Спробувавши ж пити молоко чи сік з пляшечки із соскою та програючи інші форми поведінки малюка у стосунках з оточуючими, старша дитина поступово усвідомлює обмеження в рухах, мовленні, загальній активності новонародженого, розчаровується в такій грі і самостійно і залюбки повертається до занять і поведінки, властивих своєму віку.

Зациклювання на інфантильній поведінці може виникнути в разі неправильної позиції батьків, а саме: коли старша дитина тільки в такий спосіб добивається бажаної уваги, ніжності, обіймів, пестощів. Не треба забороняти гратися в малюка, докоряючи і соромлячи старшу дитину. Спеціальний час і особлива увага до старшої дитини, її ігор та інтересів, спілкування з нею на теми, що хвилюють її, відповіді на важливі для дитини запитання та емоційна підтримка в ситуаціях, що викликають тривогу, страхи, є запорукою того, що старша дитина зрозуміє всі принади власної позиції — старшого брата чи сестри і зростатиме помічником і товаришем малюкові і батькам.

Готуючи дитину до появи маленького члена сім’ї, не варто розказувати, що куплять їй персональний подарунок — братика чи сестричку. По-перше — це є неправдою, а по-друге — дитина дуже швидко переконається, що до такого очікуваного «подаруночка» його не дуже-то й підпускають. Не варто також змальовувати нереалістичні картини, наприклад, малюка, який заповзято ліпить пасочки в пісочнику чи радіє на гойдалці. Поява беззахисного маленького створіння, яке голосно само­стверджується, повністю заволодіваючи матусею, дуже розходитиметься з очікуванням появи готового партнера по спільних настільних іграх чи футболу. Підготувати старшу дитину до появи меншого означає створення внутрішньої готовності сприйняти малюка таким, який він є насправді, й полюбити вже реальних братика чи сестричку, а не уявних.

Часом батьки сприяють виникненню нереалістичних очікувань у первістків, хибно вважаючи, що образ новонародженого буде неприємним і відштовхуватиме. Насправді, навіть при відносно невеликій різниці у віці, первісток у такому спілкуванні має унікальну можливість побути в ролі старшого, більш досвідченого, вмілого, обізнаного, тобто «майже дорослого» (а це така бажана роль!) і отримує при цьому незрівнянне задоволення. Підтримка мамою бажання допомогти, забавити малюка, схвалення — хай і невмілих, але від душі — дій, окриляють старшого, роблять його умілішим і чуйнішим. Так у сім’ї виростатиме первісток, що має можливість гідно посісти почесну позицію «старшого» сина чи доньки — наставника, опікуна, малому — вчителя, а мамі й татові — помічника.

З появою новонародженого в сім’ї треба запобігати різким суттєвим змінам в житті родини і в стосунках батьків зі старшою дитиною. Не бажано відправляти первістка до бабусі або переселяти відразу до іншої кімнати. Як і раніше, необхідно приділяти старшій дитині стільки ж уваги, виявляти ніжні почуття до неї. Про це мають пам’ятати обоє батьків та інші члени сім’ї, бо саме від перших днів багато що залежить в подальших взаєминах — як дітей між собою, так і в дитячо-батьківських стосунках. Потрібно допомогти старшій дитині знайти відповідне місце і певний шлях до активного включення в життя родини, що змінилася. Не можна забувати про ритуали, до яких дитина звикла (вечірні ігри, читання, тілесний контакт з мамою, обійми, поцілунок). Краще уникати екзаль­тованого захоплення малюком в присутності старшого. А мине кілька місяців, і впевнена у батьківській любові і відданості старша дитина знайде своє, вже нове, місце в сімейній будові, розвиватиме зрілі стосунки з молодшим братиком чи сестричкою.

Це лише на перший погляд може здаватися, що сімейна ситуація — однакова для старшого й молодшого братика чи сестрички. Зазвичай буває більше відмінного, ніж однакового в соціальній ситуації їх розвитку. Звичайно, за умови певних незмінних, базових, речей, спільних для братів та сестер. По-перше, мама і тато вже інші, ніж були при народженні первістка — змінилися життєвий досвід, ситуація на роботі, матеріальне становище, стосунки з бабусями-дідусями. По-друге, наступна дитина з’являється в сім’ї тоді, коли, крім тата і мами, в сімейному колі вже посідає значиме місце первісток. Отже «та ж сама сім’я» насправді є не тією ж самою, бо вже має зовсім інший склад, вік кожного з її членів, конфігурацію стосунків і взаємозв’язків з більш широким соціальним колом. Сімейна ситуація — це не статична композиція, а динамічна система, що постійно розвивається, змінюється, в залежності від індивідуальних та вікових особливостей кожного з учасників. У свою чергу психологічні особливості кожного члена — від найстаршого до наймолодшого — певним чином зумовлюються саме цією загальною сімейною системою — традиціями, «приписами», нормами, тим чи іншим мікрокліматом.

Найстаршу дитину в сім’ї фахівці іноді називають «експериментальною», оскільки саме вона стає певною мірою «жертвою» недосвідченості батьків, які лише починають освоювати нові ролі батька і матері, вправлятися у виконанні простих процедур, зосереджуються та занадто напружуються, не маючи досвіду. На первісткові зазвичай концентруються всі честолюбні плани і надії батьків. Бажано, щоб перша дитина не чекала на братика-сестричку занадто довго, тим більше, що після постійних прохань народити малюка дитина починає переорієнтовуватися на вигоди і переваги однієї дитини в сім’ї, на якій зосереджена увага всіх старших членів. Дуже доречно подарувати старшій дитині якусь привабливу річ чи іграшку з нагоди, що вона стала старшим братом чи сестрою. Після повернення мами з пологового будинку, вона має спочатку привітати старшого, показати йому малюка. Незважаючи на чуйність батьків, первісток може певний час випробовувати їх, намагаючись довідатись, чи не стали його любити менше. Батькам бажано бути готовими до таких «перевірок» і сприймати з розумінням, максимально підтверджуючи свою прихильність і любов до старшого — обіймами, пригортанням, поцілунком, ніжними словами, добрим поглядом.

Любов та ревнощі часом так тісно переплітаються в старших дітей, що за ласкавим ставленням дитини може приховуватися глибока заздрість. «Моя Маринка так любить маленьку сестричку. Вона так сильно обнімає, міцно її притискає, аж труситься, що я побоююсь їх лишати наодинці», — ділиться тривогами мама трирічної та півторарічної сестричок. Можливо, старшенька любить малу, але водночас може переживати і неприязнь, бажання зробити боляче, подивитись на реакцію, потім самій же і пожаліти, заспокоїти, відчувши власну силу і значимість. Постійне захоплення і милування малюком може приводити старшу до сумнівів у постійності батьківської любові до себе, до потреби отримати нові й нові її підтвердження. Часом старші випинають себе на перший план, вихваляються на фоні невмілості молодшого, провокують малих на непослух, втішаючись тим, що роблять зауваження. Яких би форм не набували ревнощі первістків, важливо, щоб батьки відповідали на такі прояви посиленою увагою, ніжністю та любов’ю.

Найкращий спосіб позбавити дитину ревнощів — намагатися з’ясувати причини, що її породжують. Може, занадто багато говорять про малюка, дарують йому нові й нові іграшки, речі. Це спричинює страждання старшої дитини, яка теж хоче отримати нову іграшку. Може, режим малюка перешкоджає тепер старшому грати в улюблені ігри або позбавляє читання казочки на ніч чи колискової від мами? Чи не примушуємо ми любити малюка, повторюючи, як заклинання, що всі «хороші дівчатка люблять своїх братиків та сестричок»? Пам’ятайте, що ревнощі є таким самим проявом почуттів в житті дитини, як і дорослого. І це почуття має право на існування, його не можна відмінити чи заборонити.

Завдання чуйних батьків, які дбають про встановлення дійсно братерських, сестринських стосунків між дітьми, в тому, щоб вчасно розпізнати ревнощі, не виявляти надмірної тривоги і нервування з цього приводу, не засуджувати її почуття, а прийняти і зрозуміти. Батьки окремо мають дбати і не допустити, щоб старша дитина відчувала себе нещасною, обділеною або намагалася нашкодити меншій з метою привернути таким чином увагу до себе. Уявіть себе на місці старшої дитини, яка одноосібно «посідала на троні» і тепер має поступитися, зрозуміти свою нову роль, нові обов’язки, відчути переваги та обмеження. Подивіться на зміни, пов’язані з появою нового члена сім’ї, відчуйте почуття, які переповнюють її, і підтримайте. Допоможіть відчути і не сумніватись у постійності й міцності батьківської любові, близькості стосунків.

Олена Вовчик-Блакитна,
провідний науковий співробітник Інституту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України, кандидат психологічних наук