Жиренше і хан

Був час, коли Жиренше пас ханських коней. Ось одного разу розбіглися у нього коні по всьому степу. Поїхав юнак їх шукати. Доїхав до перехрестя й нерішуче зупинився. Побачив дівчину, що збирала хмиз, і спитав її:
— Красуне, скажи, будь ласка, яким шляхом краще їхати?
Дівчина і відповіла:
— Поїдеш ліворуч — далі, але ближче буде. Поїдеш праворуч — ближче, але далі буде!
— Дивно! — вигукнув Жиренше. — Не розумію я тебе… Як це так: ближче, але далі буде?..
— А там грязюка! — знову усміхнулася красуня.
— Де ж ти живеш, така розумна? — поцікавився хлопець.
— У тій юрті, де сорок дірок, — мовила дівчина і побігла.
Відшукав Жиренше у найближчому аулі найдірявішу юрту й одружився з бідною красунею.

Дізнався якось про цю жінку хан і вирішив заволодіти нею, а Жиренше вбити.
Ось він покликав пастуха до себе і наказує йому:
— Поший мені, Жиренше, чоботи з каменю!
Приплентався юнак сумний додому та й каже дружині:
— Хан звелів пошити чоботи з каменю. Порадь, будь ласка, що робити мені?
Недовго думала красуня і порадила чоловікові:
— Щоб пошити такі чоботи, ти попроси у хана дратву з масла і шило з воску.
Зрадів Жиренше такій розумній відповіді своєї дружини й побіг швиденько до хана.
— Ти що — з місяця звалився? — здивовано вигукнув очманілий хан. — Хто ж може зробити дратву з масла, а шило з воску?
А пастух посміхається:
— А без них, всемогутній наш повелителю, чобіт з каменю мені не пошити.
«Обвів мене все-таки навколо пальця цей пройдисвіт, — подумав хан. — Але нічого — ще побачимо, хто сміятиметься останній…» І звелів юнакові зварити для нього бика, але так, щоб у кишках нічого не було і щоб він не був зарізаний.
Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.
Недовго думала красуня і порадила чоловікові:
— Візьми, Жиренше, бика, давай йому пити тільки солонцеву воду і ганяй два дні.
Все він зробив так, як звеліла жінка.
Нічого в бику не залишилося.
Зварив він його і почав розрізувати при ханові.
Дивиться хан — і очам своїм не вірить: бик не зарізаний, а в кишках нічого немає…
Задумався хан: як звести хитрого пастуха?
Дає він юнакові дев'ять баранів і наказує, щоб вони через дев’ять днів по ягнятку народили.
Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.
Заспокоїла його красуня:
— Це він нам дев’ять баранів для їжі дав!
Минуло дев’ять днів. Звеліла дружина Жиренше зарізати баранів, вимазала руки в крові й побігла швиденько до хана.
Хан, усміхаючись, питає її:
— Трояндо моя, чому в тебе руки в крові?
— Жиренше тільки що дівчинку народив! — радісно вигукнула красуня.
— Що ти мелеш? — блиснув холодними очима хан. — Хіба чоловік може родити?
— А ти ж хотів, всемогутній наш повелителю, щоб тобі барани ягнят народили! — посміхнувшись, відповіла жінка.
Бачить хан — нічого не можна зробити з Жиренше. Вирішив він убити юнака. Запросив до себе і сказав:
— Збирайся зі мною на полювання.
Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.
Зробила вона з свого молока кумис, дала чоловікові і сказала:
— Сам не пий, але коли хан захоче пити — дай йому. Тоді він тебе не зачепить.
Поїхав хан з пастухом на полювання. Захотілося йому пити. Жиренше дав ханові кумису. Налився він та й питає:
— Друже, де ти взяв такий солодкий кумис?
Розповів пастух правду, нічого не втаїв.
— Тепер я тебе не чіпатиму! — вимкнув хан, завернув коня і поїхав до себе додому.
А Жиренше повернувся до дружини, радий, веселий, щасливий.




Додати новий коментар