Як мишку віддавали заміж

Давно колись у коморі одного дому оселилася миша зі своїм чоловіком. Жили вони заможно: в коморі були і рис, і ячмінь, і пшоно, і квасоля. Та от біда — не мали вони дітей. Тож почали вони молити богів:
—    Пошліть нам, боги, дитятко!
І незабаром народилася в них мишка. Батьки так нею тішилися, так її доглядали, берегли як зіницю ока.
Мишка росла просто на очах і сквро стала найвродливішою з усіх своїх ровесниць у Мишачій країні.
Отож батьки почали думати про її заміжжя.
—    Серед мишей нема пари для такої красуні,— казала гордовито мати.
—    Правду кажеш, нашій доньці треба знайти найкращого у світі нареченого,— погоджувався чоловік.
Вони довго радились і нарешті зійшлися на тому, що ним може бути тільки Сонце, яке осяває увесь світ.
Отож одягли вони доньку в найдорожче кімоно і втрьох піднялися на небо.
—    Ясне Сонце, Ясне Сонце! Ти — наймогутніше на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку,— ґречно попросили батько й мати.
Сонце всміхнулось і сказало:
—    Іа що ви! Є й за мене могутніші.
—    Шогутніші за тебе?.. Хто?..— спитав здивований батько.
—    Туман. Бо хоч би скільки я старалося — як він насуне, то я стаю безсиле.
—    Еге ж, твоя правда,— підтакнули миші й пішли до Туману.
—    Сизий Тумане, Сизий Тумане! Ти — наймогутніший на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.
Туман насупив брови і сказав:
—    Та що ви! Є й за мене могутніші.
—    Могутніші за тебе?.. Хто?..— здивувався батько.
—    Вітер.  Бо  хоч  би  скільки  я  старався — вітру  мені  не  подужати: він розвіює мене за одним подмухом.
—    Еге ж, твоя правда.
Подалися миші до Вітру.
—    Буйний Вітре, Буйний Вийре!  Ти — наймогутніший на світі.  Будь-ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.
—    Та що ви! Є й могутніші за мене.
—    Могутніші за тебе?.. Хто?..
—    Причілок дому. Бо хоч би скільки я дмухав, він не ворухнеться. Причілкові ніщо не рівня.
Мишачі батьки з донькою спустилися на землю і пішли до білого Причілка їхньої комори.
—    Непохитний Причілку, Непохитний Причілку! Ми не знали, що ти наймогутніший на світі. Будь ласка, візьми собі за дружину нашу доньку.
Вражений Причілок відповів:
—    Та що ви! Є й могутніші за мене.
—    Могутніші за тебе?.. Хто?..
—    Ви, миші. Хоч би яким міцним я був, ваші гострі зуби прогризають у мені дірку.
Еге ж, правду кажеш,— погодився батько й сказав дружині: — Чуєш, жінко, наймогутніші у світі — миші. Як ми цього раніше не помітили?
—    Справді. Пару нашій доньці треба шукати  серед мишей.
Як задумали, так і зробили: взяли собі зятя із свого, мишачого, племені.
Мишенята-молодята жили у злагоді, батьків поважали і діток плодили.




Додати новий коментар