У мишачій країні

Жили колись собі були дід і баба. Одного дня насипав дід у торбу гречаних коржиків, що баба напекла, та й подався до лісу по дрова.
Працював у поті чола, а опівдні розігнув спину й зітхнув:
—    Ху-у, стомився! Мабуть, час уже й обідати.
Сів на колоду й заходився їсти коржики. Коли дивиться — перед ним миша.
—    І ти голодна? На,  їж! — сказав  щедрий дід і кинув  миші шматочок коржика.
Незабаром оточила його ціла зграя мишей.
—    І ви хочете скуштувати гречаних коржиків? — спитав дід і віддав мишам майже всі коржики, сам нічого не з'їв.
Коли повернувся додому й  розповів  бабі  про  свою  пригоду,   та  його похвалила:
—    Добре зробив! Вони такі гарненькі, ці звірятка.
Якось навідалася до діда й баби знайома миша та й каже:
—    Діду, недавно ви нас так щедро частували.  Будь ласка, приходьте до нас у гості!
—    А де ви живете?
—    Побачите, йдіть за мною.
Дід пішов услід за мишею і невдовзі опинився перед маленькою ніркою.
—    Як же я влізу в таку нірочку? — спитав він.
—    Заплющіть очі й вчепіться руками за мій хвостик,— відповіла миша.
Дід послухався її, вхопивсь за хвостик і вмить опинився у Мишачій країні.
Розплющив очі, дивиться — в кухні великого будинку миші гуртом розкачують коржики з квасолі та чумизи й наспівують:

Хай буде нас і сто, і двісті,
А «няу» чути цам не хочеться!
Так-так, так-так,
А «няу» чути нам не хочеться!

Дід, усміхаючись, дивився і слухав. Аж тут до нього підійшла знайома миша і мовила застережливо:
—    Діду, будь ласка, не кажіть «няу»! Бо ми дуже боїмося цього слова.
—    А чого б це я мав казати «няу»?
Миша заспокоїлась, побігла в комору й принесла дідові свіжого коржика.
—    Пригощайтеся, пригощайтеся! — припрошувала вона.
Миша так щедро частувала діда, що в нього мало живіт не луснув. А на прощання обдарувала купою грошей.
Вибрався дід із Мишачої країни так само просто: заплющив очі, вхопився за мишачий хвостик і вмить опинився вдома.
Почув про цю пригоду жадібний сусід і наступного.дня, прихопивши з собою гречаних коржиків, подався до лісу.
Опівдні, коли він сів на колоду й узявся їсти коржики, до нього підбігла миша.
—    На, їж! — роздратовано мовив сусід і кинув їй коржика. Згодом миша повернулася й сказала:
—    Просимо до нас у гості! Тепер наша черга вас частувати.
—    Авжеж, авжеж! — зрадів сусід і пішов услід за мишею, а коли опинився   перед  ніркою,   спитав: — А   як   же   я   влізу  в   таку   нірочку?
—    Заплющіть очі й вхопіться руками за мій хвостик!
Сусід послухався миші, вхопився за хвостик і вмить опинився в  Мишачій країні.  Розплющив очі, дивиться — миші гуртом розкачують коржики й наспівують:

Хай буде нас і сто, і двісті,
А «няу» чути нам не хочеться!
Так-так, так-так,
А «няу» чути нам не хочеться!

«Все відбувається так, як розповідав сусід,— подумав він, а сам не відводив очей від скриньки під стіною.— Цікаво, скільки грошей мені дадуть? От якби всі забрати!»
Тим часом з'явилася знайома миша і мовила застережливо:
—    Діду,  тільки не  кажіть  «няу»!   Бо  ми дуже  боїмося  цього  слова.
«Он   воно   що! — подумав   сусід.— То   треба   занявкати   по-котячому, і  миші відразу порозбігаються.  А  тоді  й  гроші  можна  буде  забрати!» І він закричав:
—    Няу!..
Тієї ж миті в Мишачій країні стало темно, а всі миші дременули геть.
«От добре, що ви повтікали!» — зрадів сусід і почав мацати навколо себе руками. На скриньку з грішми таки натрапив, та от лихо — дверей не знайшов.
Кажуть, нібито він задихнувся в  Мишачій країні  та й  помер.




Додати новий коментар