Таро-силач

Жили собі колись чоловік і жінка. Та не було в них дітей. А їм так хотілося мати синочка!
От жінка почала ходити в храм і молитися богині милосердя Каннон.
—    Богине, благаю тебе, пошли нам дитятко!
Молилася вона сто днів, а на сто перший знайшовся в неї хлопчик.
Ріс він швидко, мов на дріжджах. Батьки тішилися ним, як найдорожчим скарбом.
Та от лихо — хлопець виріс здоровий, але не говорив ні слова.
Батько й мати занепокоїлися.
На превелике щастя, коли хлопцеві минуло п'ятнадцять років, він раптом проголосив:
—    Мамо, тату, не журіться, а купіть мені важкенну залізну палицю, бо я вирушаю в подорож.
—    Навіщо?
—    Вона правитиме мені за ціпок.
Здивовані батько й мати перезирнулися. Але цього дня їхній син уперше заговорив, тож радості їхній не було меж.
Вони зібрали всі свої гроші і попросили коваля викувати залізну палицю на триста кілограмів. Тягти її додому довелося усім селом.
Хлопець глянув на палицю і всміхнувся, а тоді схопив за кінець і вигукнув :
—    Е-е-е-х!..
І враз обернувся на велетня.
Приголомшені й водночас зраділі селяни дали йому ім'я  Таро-Силач.
Таро-Силач закинув палицю на плече й вирушив у путь.
Іде та йде,  коли це бачить — чолов'яга котить здоровенну каменюку.
—    Не заважай мені своїм камінням! — і Таро-Силач одним ударом палиці відсунув каменюку на узбіччя.
Незнайомий розгнівався:
—    Як ти посмів?! А ти знаєш, що я, Таро-Котикамінь, найсильніший у Японії?
І він замахнувся на Таро-Силача палицею.
Але Таро-Силач випередив його: розмахнувся своєю палицею, і незнайомий полетів, мов куля, в небо.
Таро-Силач глянув угору, почекав трохи, дивиться — Таро-Котикамінь уже на землі.
—    Ну що, зрозумів, з ким справу маєш?
—    Зрозумів. Будь ласка, візьміть мене на службу! — склавши долоні докупи, благав Таро-Котикамінь,
Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони пішли далі. Ідуть та йдуть, коли це зустрічають чолов'ягу з червоним храмом на спині.
—    Уступися! Уступися! — гукнув Таро-Силач незнайомому й тицьнув залізною палицею в його ношу. Храм загуркотів й покотився на землю.
Незнайомий чолов'яга аж почервонів зі злості.
—    Як ти посмів! А ти знаєш, що я, Таро-Храмоносець, найсильніший у Японії? — вигукнув він і зчепився з Таро-Силачем.
А той як схопить його за шию, як швиргоне геть від себе!
«Цікаво, куди він полетів?» — подумав Таро-Силач. Аж тут на рисовому полі знялися вгору бризки болота — певно, Таро-Храмоносець приземлився там.
—    Ха-ха-ха!..
Таро-Силач і Таро-Котикамінь від реготу аж за животи  бралися. А тим часом Таро-Храмоносець вибрався з  болота і заблагав:
—    Бачу, що ви — найсильніші в Японії. Візьміть мене, будь ласка, на службу!
Таро-Силач зробив його своїм слугою, і вони втрьох пішли далі. Дивляться — на узбіччі дороги сидить дівчина й гірко плаче.
—    Дівчино, що сталося? — питає Таро-Силач.
—    Як же мені не плакати, коли в нашому селі страшне чудовисько дівчат викрадає?
—    Заспокойся, ми його провчимо!
Разом зі слугами Таро-Силач зайшов у дім дівчини.
Опівночі, завиваючи, як вітер, прикотилося у двір величезне чудовисько.
Перший кинувся до нього Таро-Храмоносець — чудовисько його проковтнуло. Тоді зчепився з ним Таро-Котикамінь — і його не стало.
—    Ну що ж, тепер ти матимеш справу зі мною!
Таро-Силач   розмахнувся   палицею   і   садонув   чудовисько   в   живіт.
—    О-о-ой!..— простогнало   воно,   виплюнуло   двох   велетнів   і   сконало.
—    Дякуємо, дякуємо!.. Ви нас урятували!..
Батько й мати дівчини на радощах аж плакали.
А три велетні добряче наїлися та й пішли далі.




Додати новий коментар