Сірко

Був собі в одного чоловіка собака Сірко — тяжко старий. Узяв хазяїн та й прогнав його від себе. Никає Сірко по полю, і так йому гірко: «Скільки років я хазяїнові вірно служив, годив, добро йому робив, а тепер на старості літ він мені шматка хліба жаліє і з двору прогнав». Ходить він так, думає; коли це приходить до нього вовк та й питає його:
— Чого ти тут ходиш? Сірко йому відповідає:
— Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, от я й ходжу тут.
Тоді вовк йому:
— А зробити так, щоб тебе хазяїн ізнову прийняв до себе?
Сірко каже:
— Зроби, голубчику, а вже чимсь тобі віддячу.
Вовк каже:
— Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жати, і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходити коло того поля, — щоб я знав, де те поле, — то я візьму дитину, а ти будеш віднімати від мене ту дитину, тоді наче я тебе злякаюсь, та й пущу її.
У жнива той чоловік і жінка вийшли в поле жати. Жінка поклала свою маленьку дитину під копою, а сама жне коло чоловіка. Коли це — біжить вовк житом, та за ту дитину — і несе полем. Сірко за тим вовком, доганяє його, а чоловік кричить:
— Гиджга, Сірко!
Сірко якось догнав того вовка, відняв дитину, приніс до того чоловіка та й віддав йому. Тоді той чоловік вийняв з торби хліб і кусок сала та й каже:
— На, Сірко, їж — за те, що не дав вовкові дитини з’їсти!
Ото ввечері ідуть з поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже:
— Жінко, вари лишень гречані галушки та добре їх салом затовчи!
Тільки вони зварились, він садовить Сірка за стіл, сів сам коло нього та й каже:
— А сип, жінко, галушки, та будем вечеряти.
Жінка й насипала. Він Сіркові набрав у полумисок: так уже йому годить, щоб він часом гарячим не обпікся!
Ото Сірко й думає: «Треба ж мені віддячити вовкові за те, що він мені таку вигоду зробив».
А той чоловік, діждавши м’ясниць, віддає свою старшу дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому:
— Прийди в неділю ввечері до нашого городу, а я тебе введу в хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив.
Ото діждав вовк неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до вовка, увів у хату і посадовив його під столом. Потім Сірко взяв на столі пляшку горілки, м’яса доволі і поніс під стіл. Люди хотіли того собаку бити, а чоловік і каже:
— Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я й йому добро буду робити, поки його й віку.
Сірко бере, що лучче на столі, та подає вовкові, нагодував і упоїв його так, що вовк не витерпів та й каже:
— Буду співати!
Сірко каже:
— Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи.
Вовк як випив ту пляшку горілки та й каже:
— Отепер уже буду співати!
— Не співай, бо обидва пропадемо — і я, й ти…
— Ой, не видержу — співатиму!
Та як завиє під столом! Люди посхоплювались, — туди-сюди, деякі хотіли бити вовка. А Сірко й ліг на вовка, наче хоче задушити його. Хазяїн і каже:
— Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб’єте! Він і сам йому раду дасть, — ось не займайте!
От Сірко вивів вовка аж на поле та й каже:
— Ти мені добро зробив, а я тобі!
Та й попрощались.




Додати новий коментар