Про багача і наймитів

В одного багатого було два наймити. Роблять ото вони, як воли, а їсти – хліб сухий та вода. А хазяїн ще й лається:
– Що вам треба, я ж не ївши лягаю.
Але наймити спостерегли: як тільки полягають спать (а спали вони долі на соломі), то згодом хазяїн устає, сідає, їсть – уплітає сало, булку. А багатій той був дуже богомільний.
От і нарадилися наймити: темної ночі провчити багатія.

Тільки-но полягали, ще й не поснули, устав хазяїн, сів – жере, аж чавка. У кутку цебро стояло, де картопля товклася свиням, і така товкачка здорова. Устав тихо один з наймитів, узяв товкачку, як упече його по голові, так і полетів той під стіл. Швидко товкачку в цебро і ліг. Такий крик знявся! Засвітили. Звели хазяїна. Він ледве на ногах тримається.
– Що, як, хто?
А наймит:
– Ну, так і є. Мабуть, ви їли?
– А хіба що? – пита хазяїн.
– А що ж, не знаєте? їсти потемному не можна. Потемок ото і почастував вас. Він ще і вб'є вас колись.

Перестав багатій їсти один. Почав їсти разом з усіма. І наймитам покращала їжа.




Додати новий коментар