Правда і кривда

Правда і кривда

Якось жила собі бідна вдовиця. Мала двох синів. Один хлопець був дуже справедливий, другий – несправедливий, бо де тільки міг, всюди чинив кривду. Так мати синів і назвала: молодшого – Правдою, а старшого – Кривдою. Скільки не просила, не умовляла старшого: «Не чини людям зла, будь добрий, справедливий!» – нічого не допомагало. А молодшому говорила: «Синку, стій за себе, не будь такий м'який та дурний!» Та молодший син іншим не міг бути.
Так брати й повиростали: кожен зі своєю натурою – старший з кривдою, молодший із правдою.

Синам не хотілося бідувати при матері. Дорадилися, що підуть шукати собі щастя.
Мати не противилася, думає: «Гірше їм не буде, як є вдома».

З останньої жмені борошна спекла їм по коржеві, поклала й по цибулині до торбин синів, і вони рушили у світ.
Ідуть брати цілий день. Понадвечір прийшли до колодязя й зібралися переночувати. Розпалили вогонь, бо ліс був довкола. Хочуть повечеряти – кожний із свого. Та Кривда думає, як би йому обдурити брата. І каже:
– Знаєш що, Правдо! З'їжмо твого коржа, бо тобі тяжко нести. Потім з'їмо мого!
– Добре, най буде так!
Правда вийняв з торбини коржа. Повечеряли, а що залишилося, Кривда кинув до своєї торби.
Переночували і – в дорогу.
Кривда знову каже:
– Правдо, я голодний!
– Та і я голоден, лиш мовчу!
– Будемо полуднувати.
Посідали. Правда і не розв'язував свою торбину, бо порожня.
Кривда вийняв те, що залишилося від братового коржа. Їсть, а Правді – ні крихітки.
– Дай мені мало! – просить Правда.
– Я, хлопче, не дам, бо хто знає, скільки йти. Може, в дорозі помру з голоду.
Встав, іде далі. А Правда зі сльозами на очах – за ним. Надвечір дійшли до лісу. Посідали, відпочили, збираються переночувати. Кривда почав їсти.
– Дай, брате, й мені! – просить Правда.
– Дам, якщо погодишся, аби тобі одне око видовбав.
Та що чинити? Правда уже зголоднів, аж помирає.
– Довбай, коли так.
Кривда ножем виколов братові одне око й дав за це кусник коржа.
Рано встали, Кривда почав їсти. Правда просить:
– Дай мені!
– Дам тобі, якщо дозволиш, щоб я тобі праву руку відтяв.
– Най буде по-твоєму!
І Кривда відрубав братові руку, дав йому кусник коржа. Правда вже без ока і руки.
Ідуть далі. Правді камінь лежить на серці, та не каже нічого. В обід сіли їсти. Кривда їсть, а Правда просить:
– Дай мені!
– Дам тобі, коли дозволиш видовбати й друге око!
Правда мусив погодитися, бо був дуже голодний.
Кривда виколов братові вже і друге око. За це дав йому кусник коржа.
Ідуть далі. Понадвечір входили до одного міста. Були недалеко, а сил добратися до міста вже не вистачало – геть поголодніли. Кривда ще мав у торбі кусень коржа.
Сів і їсть.
– Брате, дай і мені крихітку!
– Дам, але відрубаю тобі й другу руку!
– Рубай!
Кривда відтяв йому і ліву руку, дав кусник коржа. Потім устав і хотів залишити каліку.
– Не залишай мене, брате! Коли вже став калікою, доведи бодай до міста. Там люди мені загинути не дадуть.
– Ну, ходи, буду тебе вести.
Веде його, веде, дивиться, а на околиці стоїть шибениця. Привів сліпого, безрукого брата до шибениці й каже:
– Сідай тут і сиди, а я піду до міста чогось роздобути.
І залишив його.
Правда, неборак, сидить. Настала ніч. Правда хоч її і не бачить, зате відчуває. Стало студено. Коло півночі прилетіли до шибениці три ворони – це були пропасники. Посідали на шибеницю, говорять між собою:
– Чи знаєте, що нового в місті? – каже перший ворон. – Тут така новина: цариця захворіла, і нема ліків, лікарів, які б допомогли.
– Бачите! – озвався другий ворон. – Цариця мусить помирати, а лік є. Під головою у неї в подушці потовчена на порох отруйна гадюка. Цариця дихає отрутою й помирає. Досить подушку вийняти з-під голови, і цариця видужає.
Правда причаївся й слухає. Ворони-пропасники його й не помітили.
– А знаєте ще новину? – озвався третій ворон. – Сеї ночі на траву впаде така роса, що який би каліка не був – кривий, безрукий, сліпий – від роси зцілиться, як тільки обмиє нею свої рани.
Так закінчили бесіду три ворони, а коли відлітали, перший сказав:
– Дивіться, аби наша таємниця не була кимось зраджена!
Правда від страху не знав, що й чинити. Та на зорі, як тільки когути запіли і вже нечиста сила не мала сили-моці, почав росу шукати. Знайшов мокру траву і, як тільки торкнувся роси, руки виросли. Набрав роси в долоні, потер лице і став бачити. Наскуб Правда трави з чарівною росою і рушив до міста.
А там – великий смуток. Люди в чорному. Цар обіцяє півдержави тому, хто вилікує його жінку.
Правда зголосився до царя.
– Стільки багатства тобі дам, що й сам не будеш знати, куди його дівати! – каже цар Правді, бо той взявся вилікувати царицю.
Прийшов Правда до цариці, не давав хворій ніякого ліку, тільки наказав перенести її до іншої кімнати і на інше ліжко. Взяв Правда роси з трав, натер нею хвору й велів нагріти купіль. Викупали царицю, і вона відразу стала здоровою. Цар зрадів. Обсипав Правду сріблом-золотом, дав йому звання славного лікаря і вже не пускав з двору.
Правда погодився жити при палаці, тільки просив, щоб привели і його бідну матір. І жив собі чесно.
Дізнався про все, що сталося, Кривда. Ходив він мандруючи, біду причиняючи. Прийшов Кривда до брата і питає:
– Правдо, як ти став таким багатим?
– Сказав би тобі, та шкодую – ти мій брат.
– Не шкодуй мене, скажи!
– Я роздобув своє багатство під шибеницею, там, де ти залишив мене. Але тобі туди йти не раджу.
– Та коли так, я тебе й не звідаю…
Ще тої ночі Кривда побіг під шибеницю, сів і сидить. А перед тим дав собі обрубати руки, виколоти очі.
Сидить Кривда під шибеницею, чекає багатства. Раз лиш уночі прилетіли ворони.
– Що нового? – питає один.
– Та що? Підслухав хтось нашу розмову й вилікував царицю.
– Ану перевіримо, чи тут когось немає! Може, хтось знову нас підслуховує! – каже другий ворон.
І почали перевіряти. Кривда притулився до стовпа.
– Ага, ти тут, голубчику! – крикнули ворони. – Добре, що ти тут! Давно тебе чекаємо! Ти кривдив людей, брата погубив, нас думав обдурити! Тепер звідси живий не підеш!

Прив'язали ворони на шию Кривді мотуз і підтягли вгору. Потім взяли таблицю й написали: «Хто лихою дорогою ходить, на такій і пропадає!»

Так Кривда домандрував, а Правда живе й нині.




Додати новий коментар