Помста мавпі за рачиху

Давно це було.
Одного дня вийшли мавпа та рачиха погуляти. Коли це бачать — в придорожній траві рисовий колобок котиться.
—    Колобок мій! Колобок мій! —закричала рачиха.
Заздрісна мавпа процідила крізь зуби:
—    Пощастило тобі, рачихо! Проте сподіваюсь, і я знайду щось смачненьке.
І   відразу   заходилася   шукати.   Але   знайшла  лише   зернятко   хурми. А тому все думала, як би випросити в рачихи колобок.
—    Рачихо! Скажи мені, що ти робитимеш із цим колобком?
—    Що робитиму? Віднесу додому!
—    Та він гнилий!
—    Зовсім він не гнилий! — буркнула рачиха.
—    Ой, як смердить! Викинь його, я дам тобі зернятко хурми.
Рачиха послухалася мавпу:  викинула колобок,  а натомість одержала зернятко хурми. Тим часом мавпа схопила колобок і вмить проковтнула.
—    Який смачний колобок! А ти, дурна рачиха, викинула його! — сказала вона й пострибала геть.
Ледве стримуючи гнів, рачиха поповзла в сад і закопала зернятко хурми в землю.
—    Рости швидше, а то клішнею переріжу! — примовляла рачиха, поливаючи щодня водою зелений паросток, який невдовзі перетворився у велике дерево.
—    Обростай швидше плодами, а то коріння переріжу! — примовляла рачиха і так само часто поливала дерево водою.
Незабаром воно вкрилося великими червоними плодами.
—    Нарешті хурма таки вродила! — тішилася рачиха, дряпаючись на дерево.
А тим часом де не взялася мавпа,та й каже:
—    Хочеш, рачихо, я полізу на дерево замість тебе?
Рачиха погодилася, і за мить мавпа вже  була між гілками.
—    Мавпо, кидай швидше хурму! — гукнула рачиха.
Але мавпа ніби й не чула — знай зривала червоні плоди й уминала.
—    Ох, яка ти хитрюща! — гнівно вигукнула рачиха й замахнулася на мавпу клішнею.
—    Як уже тобі так кортить, то на тобі, їж! — вигукнула мавпа й, зірвавши зелену хурму, шпурнула її вниз.
Твердий плід улучив рачисі в спину і розчавив її. А в рачихи були маленькі раченята.
—    Мавпа вбила нашу маму! — заголосили вони, розмахуючи клішнями.
—    Яка жорстока мавпа!
—    Треба її провчити!
—    Відплатимо їй утрьох! — вирішили бджола, жолудь і ступка, що були свідками страшного видовища, і поховалися в мавпячій хатині.
Настав вечір. Мавпа повернулася додому з гілкою, обвішаною плодами хурми.
—    Як чудово я придумала! Та дурна рачиха ніколи вже не вилізе на дерево! Всі червоні плоди будуть мої! — сказала сама до себе мавпа й, мугикаючи, всілася біля вогнища.
Та саме цієї миті жолудь, який заховався в попіл, тріснув, і шматок його влучив мавпі в ніс.
—    Ой, болить!.. Ой, болить!..
Мавпа помчала на кухню й сунула голову в глек із водою. А бджола як укусить її в хвіст!
—    Ой, болить!.. Ой, болить!..
Мавпа схопилася лапами за віс і за хвіст та й кинулася надвір. Але в дверях її підстерігала ступка. Бах! Ступка луснула мавпу по голові.
—    Ой-ой-ой! — зойкнула мавпа й, закотивши під лоба очі, сконала.




Додати новий коментар