Лисиця-сповідниця

Одного разу лисичка зібралася на богомілля. Взяла собі гарненьку палицю, клунок з хлібом, як звичайно збираються подорожні в далеку дорогу, та й пішла, зігнувшись, мов стара бабуся.
От іде вона шляхом та й іде. Коли зустрічає її зайчик сіренький, маленький та й питає:
— Куди це ти, лисичко, йдеш?
— На богомілля, — одказує лисичка.
— Візьми й мене до себе, — каже зайчик.
— Ходімо, — відказала лисичка, — все ж таки вдвох охотніше буде.
От ідуть вони та й пісеньки богомільної співають. Коли зустрічає їх качечка сірошня та й питає:
— Куди це ти, лисичко-сестричко, йдеш з зайчиком?
— На богомілля, — одказує лисичка.
— Візьміть і мене до себе, — каже качечка.
— Ходім! — відповіла лисичка.
От ідуть вони втрьох. Ідуть та й ідуть; коли їх півник зустрічає, пишно вбраний, та й питає:
— Куди це ви зібралися мандрувати?
А лисичка й відказує:
— На богомілля.
А півник і каже:
— Візьміть і мене з собою.
— Ходім! — відказує лисичка.
От ідуть вони вже вчотирьох. Ідуть та й ідуть. А вже й вечір надходить. Бачать: попереду їх лежить колода товста.
От лисичка й каже:
— Сідайте, відпочинем трохи, бо до монастиря ще далеко, а вже й притомилися трохи.
Сіли, відпочили та й знову пішли.
Ідуть та й ідуть. А вже й ніч надходить.
Мандрівники дійшли до лісу, потім увійшли в ліс, як уже стало зовсім темно. От лисичка й каже:
— Мабуть, під цим кущиком будемо ночувати.
Так і зробили. Звернули з шляху та й полягли спати в затишку. Всі поснули, мов повбивані; тільки лисиці щось не спиться. Вона сіла коло їх та довго про щось собі мріяла. Потім вирила нору під кущем, залізла в неї та й собі заснула. В цей час настала тиша, тільки чувся сонний хрюкіт.
Повставали вони, ще й сонце не зійшло. Коли стало сонце сходити, вони погрілися та й хотіли знову вже йти далі по шляху.
А лисичка й каже:
— До монастиря ще далеко, а я декілька раз була в ньому, то вже так, як монашка, все знаю; як і сповідати, як і співати — про все знаю. Так треба, мабуть, отут в цій нірці помолитися, посповідатися та й не йти до монастиря в такий далекий шлях.
Так і зробили. Лисичка вибрала гарненького каменя, щоб до його сповідати, внесла в нору й почала молитися. Потім, помолившись, і каже:
— Ну, підходьте, буду вас сповідати.
Спершу підійшов зайчик і поклав лапки на камінь. Вона йому потім і каже:
— Ну, які ти при собі гріхи знаєш? Що ти робив до цього часу?
А зайчик і каже:
— Що ж я робив! Пасся в лісі, кору їв на молоденьких рослинках, з комахами грався. Та оце і все.
От лисичка взяла того каменя, перехрестила його, підняла вгору та гуп зайчика по голові. От уже й посповідала. Одтягла зайчика неживого далі в темну нору та й каже останнім:
— Ну, підходьте і ви, бо зайчик пішов по норі далі молитися, і підходьте тільки по одному, а інші біля нори побудьте, а я тоді гукну.
От підійшла качечка, поклала лапки на камінь. а лисичка й питає:
— Ну, які гріхи при собі знаєш?
А качечка й каже:
— Ніяких поки що.
— А що робила ти до цього часу?
— Що ж я робила! Рибку ловила, жучків різних, хробачків тощо.
— Ну, то покайся перед Богом.
Потім узяла лисичка камінь, перехрестила качечку та лусь каменем, та й віднесла до зайчика і поклала вже неживу качечку. Вернулась до каменя та й гукає півника.
Півник увійшов, поклав голову на камінь, а лисичка й каже:
— Ну, які ти гріхи маєш?
А півник і каже:
— Я гріхів не маю, бо я тільки у землі зернятка збираю та деяких хробачків караю.
— Ну, то покайся перед Богом, — каже лисичка та взяла камінь, перехрестила та лусь — вбила півника. Потім принесла до купи, поскладала їх та й каже:
— Оце вам усім трьом богомілля!
Лисичка придбала м’яса та живе-поживає та й турботи не має.




Додати новий коментар