Лисичка, звірі та якілко

Пішла лисичка-сестричка на богоміллячко. Іде день, іде два, біжить зайчик-Степанчик.
— Лисичко-сестричко, куди ти йдеш?
— На богоміллячко.
— Візьми й мене!
— Так багато буде.
— Дарма!
От пішли уже вдвох. Ідуть день, ідуть два, іде вовчик-братік.
— Лисичко-сестричко, куди ти йдеш?
— На богоміллячко.
— Візьми й мене!
— Так багато буде.
— Дарма!
Пішли втрьох. Ідуть день, ідуть два — йде ведмідь.
— Лисичко-сестричко, куди ти йдеш?
— На богоміллячко.
— Візьми й мене!
— Так багато буде.
— Дарма!
От ідуть день, ідуть два, аж чоловік яму копав.
— Чоловіче, ми тебе з’їмо.
— Підождіть же, — каже, — поки я яму докопаю, хмизом затрушу; поперескакуєте до мене, тоді й з’їсте.
— Копай же, та швидше!
Докопав той чоловік яму, хмизом затрусив; стали вони скакати та й попадали всі в яму. Сидять день, сидять два, схотілося їм їсти. Лисичка й каже:
— Давайте з’їмо того, у кого погане ім’я. Лисичка-сестричка — добре, зайчик-Степанчик — добре, вовчик-братік — добре, ведмідь — погане.
Узяли ведмедя й розірвали. А лисичка-сестричка тушку з’їла, а кишечки під себе поховала, та як не стало вже у тих чого їсти, вона витягає ті кишечки спід себе та їсть.
— Що це ти, лисичко-сестричко, їси?
— Та це я кишечки з себе тягну та й їм.
Ті дурні пороздирали собі животи, вона і їх поїла. Сидить день, сидить два, аж прилетів якіл, сів на дуба та й клюкав.
— Якілку-братіку, визволь мене з цієї неволеньки!
Якіл зараз що клюк, то й дрюк; наворочав ій повну яму дуб’я, вона й вилізла.
— Спасибі тобі, якілку-братіку, що визволив з цієї неволеньки; тепер якби ще нагодував!
Якіл зараз полетів у степ, а там дівчина саме косарям обід несла. Він і давай перед нею битися, наче підбитий. Дівчина ту страву поставила та за ним, а лисичка підібрала той борщик, і кашку, і молочко, та ще і глечики побила.
— Спасибі тобі, якілку-братіку! Визволив ти мене з неволеньки, нагодував; якби ще й напоїв!
Якіл полетів, аж ось везе чоловік барило на степ. Він сів на воронці та й клюкає. Чоловік як розсердиться, як вихватить притику, як учеше по барилі, - потрощив його, вода розлилась, а лисичка й напилась.
— Спасибі тобі, якілку-братіку! Визволив ти мене з неволеньки, нагодував і напоїв, якби ще насмішив!
Якіл полетів у слободу, а там на току молотив чоловік з сином та такий лисий, як коліно. Якілко й сів йому на лисину. Старий хотів зігнати, а син:
— Стійте, тату, я його вб’ю!
Та як учеше ціпом батька по лисині!
— Спасибі тобі, якілку-братіку! Визволив ти мене з неволеньки, нагодував, напоїв і насмішив; якби ще настрахав!
Якіл знов у степ, полетів, сів у чабана на гарбі та й клюкає. Чабан як розсердився, як учеше ґирлигою по драбині, - розбив гарбу! А собаки почули та за якілком, а той туди, де лисичка. Побачили її собаки, та за нею! Гнались, гнались аж поки в скоту загнали. Сидить вона там, сама себе питає, сама відповідає:
— Очиці мої, очиці, що ви робили, як тікали?
— А ми все дивились через кряж та через долину, через кряж та через долину.
— Я вам за це окуляри покуплю. Ніжки мої, ніжки, що ви робили, як утікали?
— Ми бігли швидко та рідко, швидко та рідко.
— Я вам панчішки покуплю. А ти, хвосте, що робив?
— А я через пень та через колоду, через пень та через колоду, щоб тебе Сірко-Білко з’їв!
— А, так ти такий! Нате вам його, собаки!
Та вистромила хвоста з скоти, а собаки витягли її та й розірвали.




Додати новий коментар