Дивовижний барабан

Жив собі колись в одному селі чоловік на ім'я Генгоро. І був у нього дивовижний барабан. Ударить він у той барабан з одного боку, скаже: «Носе, витягуйся!» — і ніс видовжується. Вдарить з другого боку, скаже: «Носе, зменшуйся!» — і ніс укоро-. чується.
Прийде до нього дівчина на порі й просить:
—    Пане Генгоро, трохи видовжіть мені носа.
Генгоро вдарить по барабану з одного боку, скаже: «Дівочий носе, витягуйся!» — і приплюснутий ніс стає рівненьким. Прийде кирпатий хлопець і просить:
—    Пане Генгоро, вирівняй мого носа.
Генгоро вдарить по барабану з другого боку — і ніс стає рівним.
Отим-то всі селяни любили Генгоро, ніхто про нього і слова лихого не казав.
Та якось заманулося Генгоро перевірити, наскільки видовжується людський ніс. Він забув про свою обіцянку служити людям тільки на радість, ліг горілиць у лузі на траві та й почав бити в барабан.
—    Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Ніс Генгоро видовжувався, аж поки сягнув даху високого будинку. Та Генгоро не переставав барабанити:
—    Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Ніс його уже сягнув гірських вершин. Генгоро стало важко дихати, але він не вгавав:
—    Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Тепер кінчик носа торкався хмари. 
Та саме в той час на Небесній Річці будували міст. Якраз тоді, коли там показався ніс Генгоро, теслярі майстрували поруччя.
—    А от і стовп!
Нічого не підозрюючи, вони міцно прив'язали поруччя до носа Генгоро. «Ой, ніс уже не видовжується!» — подумав Генгоро і ще дужче забив у барабан, приказуючи:
—    Носе, витягуйся! Носе, витягуйся!
Однак ніс уже його не слухався. До того ж, його кінчик почав свербіти.
«Мабуть, за щось зачепився. Треба вкоротити і перевірити»,— вирішив Генгоро.
—    Носе, зменшуйся! Носе, зменшуйся!
І ніс почав укорочуватися — та водночас  Генгоро  завис над землею.
—    Ой, що це таке? Хтось тримає мене за ніс! Треба поспішати!
Генгоро несамовито бив  у барабан  і швидко  піднявся  понад  хмари.
Міст уже був готовий, теслярі пішли.
—    Який дурень прив'язав мене тут?!
Генгоро розплутав мотузку — і полетів з моста сторчголов.
—    Рятуйте! Рятуйте! — закричав він і шубовснув у велике озеро.
Захлинаючись водою, Генгоро насилу виплив і раптом відчув, що став легеньким-легесеньким.
«Ну, дякувати долі, живий!» — подумав він.
Справді, він урятувався, але перетворився у карася.
Ось чому ще й тепер в озері Біва живе риба «генгоробуна» — карась «генгоро».




Додати новий коментар