Добрий і злий

Одного разу Злий вирушив у далеку дорогу. Він дуже стомився і ледве волочив ноги.

Дорогою наздогнав його на коні Добрий.
Поговорили вони, аж виявилося, що йдуть в одне й те саме місце.
— Посади й мене на коня! — почав благати Злий. — Я дуже стомився.
— Коневі важко везти двох, — відповів Добрий. — Краще зробімо так. Я поступлюся тобі місцем. Доїдь верхи он до того дерева, залиш там коня, а сам далі йди пішки. Я підійду, сяду на коня і знову тебе наздожену. Так і будемо їхати з тобою одним конем по черзі.
Сів Злий на коня й поїхав уперед. А Добрий пішов слідом за ним. Ось підходить він до дерева дивиться — нема коня. Обдурив його Злий і поїхав, куди йому заманулося.
Іде Добрий далі, аж тралився йому густий ліс. Бачить — стоїть хатинка.
Ото й вирішив Добрий тут відпочити.
У хатинці не було нікого, але у величезному казані варилося м'ясо.

Здивувався Добрий: «Господаря нема, а обід вариться. Дивно!..»
Умочив пальця мандрівник у казан, покуштував обід і поліз на горище спати.
Не встиг він заплющити очі, як увійшли до хати вовк, лисиця і лев.
— Ой-ой, — стривожилася лисиця, — хтось куштував наш обід.
— Ніхто не куштував! — заспокоїв її лев.
Стали звірі обідати й розповідати, хто як час провів.
Руда й каже:
— В одній занедбаній оселі я знайшла скарб. У землю закопано горщик, повний золота. Доведеться його стерегти.
А вовк мовив:
— У бая хворів дочка красуня. Батько обіцяв віддати її заміж за того, хто вилікує дівчину. А я знаю надійний спосіб од хвороби. В байській отарі є ряба овечка. Треба вирізати у неї серце й натерти ним тіло дівчини. Тоді вона швидко видужає. От сьогодні я пильнував рябу овечку.
Тепер левова черга розповідати:
— Щоночі я краду одного коня з байського табуна. А хазяїн і не знає, хто це робить. Він обіцяв віддати цілий табун тому, хто зловить злодія. А я не боюся — мене жоден кінь не наздожене. Але в тому табуні є маленьке лоша, тільки воно одне може мене наздогнати.
Пообідали звірі й полягали спати.
А рано-вранці покинули вони хатинку. Слідом за ними пішов і Добрий.
Дістав він одяг знахаря, прийшов до бая та й каже:
— Я можу вилікувати твою дочку.
Бай дуже зрадів і запросив Доброго до юрти.
Наказав Добрий спіймати рябу овечку й вирізати у неї серце. Натер ним тіло дівчини, і вона видужала.
Одружився з нею Добрий і пішов шукати занедбану оселю, про яку розповідала лисиця. Викопав той горщик з золотом і пішов до бая, власника кінського табуна.
— Що ти даси мені, коли я спіймаю злодія, який щоночі краде у тебе по коню? — запитав Добрий.
— Я дам тобі цілий табун коней! — пообіцяв бай.
Пішов Добрий до табуна, осідлав маленьке лоша й став чекати на лева. Вночі підкрався лев. схопив коня і помчав у степ.

Добрий кинувся за ним, наздогнав і вбив його.
Наступного дня Добрий одержав од бая табун коней і відвів його у свій аул.

* * *
Минув рік, і Добрий зустрівся із Злим.
Добрий уже став заможним, а Злий — бідним. Крізь старий драний халат світилося голе тіло, а з малахая стирчало клоччя брудної вати.
— Я винен перед тобою, — пробубнів Злий. — Я вкрав твого коня, але добра він мені не приніс. А ти й без коня розбагатів. Як прийшло до тебе таке щастя?
Розповів йому Добрий, як він потрапив у хатину та підслухав розмову звірів і яку вигоду добув для себе з того всього.
Попрощався Злий і поспішив у ліс. Натрапив і він на ту хатину, про яку розповідав Добрий. Побачив у казані варене м’ясо, наївся досхочу, запив сурпою[3] й поліз на горище відпочивати.

Незабаром прийшли до хатини вовк і лисиця.
Заглянула лисиця в казан і закричала:
— Ой-ой, хтось з’їв наш обід!
Почали вони шукати ненажеру і знайшли його на горищі. Від Злого й духу не залишилося…




Додати новий коментар