Брехун з брехунів

Давно колись жив у місті Нарі чоловік, який прагнув одного: здобути собі серед людей слави брехуна з брехунів.
Отож одного дня пустився він у мандри. Поїхав на схід і нарепш добувся до Камакури.
«Найшвидше б зустрітися з тутешніми брехунами!» — прокатував він подумки і раптом побачив дороговказ із написом:  «Село Брехачі».
«Отут я зможу нарешті набрехати скільки сам схочу!» — зрадів чоловік і повернув до села.
Незабаром він побачив на узбіччі хлопчика в брудній, подертій одежині .
—    Гей, хлопче! Я — брехун з брехунів! Проведи мене в село,— попросив чоловік.
—    Не можу — хату стережу. Гора Фудзі перекинулась, і батько пішов підперти її трьома кадильними паличками.  Повернеться  аж затемна.
—    А де ж твоя мати?
—    Немає. Учора ввечері полилася вода з берегів Біва, і мати побігла перепиняти їй дорогу мішком рисових висівок.
«Чудово бреше, нічого не скажеш!» — захоплено подумав брехун з брехунів. Та за мить схаменувся — хіба можна йому, брехунові з брехунів, кимось іншим захоплюватися?
І він сказав:   
—    А ти знаєш, хлопче, що недавно зірвався страшний вітер, який зірвав дзвін із дзвіниці храму Великого Будди в Нарі й поніс його кудись на схід?
—    Авжеж, знаю.
—    Ну, коли знаєш, то скажи, де він упав.
—    Заплутався у павутинні на горищі нашої хати і так набридливо гудів, що довелося віялом його вимітати.
—    Це правда?
—    Правда. Як не вірите, спитайте у людей.
Зрозуміло, зрозуміло,— відповів  приголомшений чоловік.
«Якщо малі діти в цьому селі такі спритні на язик, то якої брехні можна сподіватися від дорослих? — міркував він.— Очевидно, на перемогу надії мало».
Кажуть, після такої розмови брехуна з брехунів в цьому селі більше не бачили.




Додати новий коментар