Ювілей Пола Маккартні та його "Сержанта Пеппера"

All You Need Is Love... (англ., «Любов — саме те, що тобі потрібно...»)

Єу житті такі події та речі, справжнє значення яких ще й досі неймовірно переоцінити. Саме такою подією є цей рок-альбом, якому вдалося зберегти все тепло напівзабутої доби 1960-х, з її наївними та осяйними мріями з минулого — про любов та всесвітню дружбу, про духовне просвіт­лення та вселенську гармонію… Півсторіччя тому, коли вийшов у світ альбом Beatles Sergeant Pepper’s Lonely Hearts Club Band («Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера»), монохромне раніше життя розквітло та засяяло безліччю відтінків. Нам дійсно потрібна була тоді любов, в те сонячне літо 1967 року, коли люди ще не були занадто прагматичними, а фраза All You Need Is Love сприймалася дуже відверто та щиро. «Зараз, здається, на цей товар уже немає попиту», — зітхав з часом Дерек Тейлор, друг та біограф Beatles. Саме духовними цінностями — любов’ю та дружбою — зачаровують Beatles і сучасну молодь. Їх мелодії чули мільярди; їх людство не забуде ніколи, тому й крапку в цій історії ставити поки що дуже рано. Однак творчим здобутком Beatles літа 1967-го став «Сержант Пеппер», шедевр рок-музики, який посів перше місце серед 500 найвизначніших альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone. Ювілей «Сержанта» у червні 2017-го дивним чином збігається з 75-річним ювілеєм Пола Маккартні, фактичного ініціатора цього альбому. 

Пола Маккартні представляти не треба. Британський рок-музикант, вокаліст і композитор, мультиінструменталіст та мультимільйонер Пол Маккартні народився 18 червня 1942 року в Ліверпулі, у незаможній родині. До музики залучив Пола його батько, Джим Маккартні, джазовий оркестрант у минулому. Саме він придбав гітару для Пола, яка й стала йому розрадою після смерті матері у жовтні 1956 року. А у липні 1957-го Пол зустрів Джона Леннона: їх юнацьке братерство перетворилося на творче співавторство Леннон — Маккартні, мабуть, найзнаменитіше в історії рок-музики. Вони й стали лідерами рок-ансамблю Beatles, який у середині 1960-х блискавично злетів на зіркову орбіту. Вже 1965 року Пола Маккартні, поряд з іншими Beatles, згадували на сторінках Британської енциклопедії. Феноменальний культурний прогрес Пола, його захоплення класичною музикою та новітніми філософськими ідеями, що формували базис психоделічної культури, надзвичайно сприяв творчому злету Beatles. Це вже помітно в альбомі Revolver, де уперше виявилися елементи сюрреалізму й містики, що характерні для творчості Beatles надалі. 

В той час їм уже набридло виступати зі старим репертуаром типу Oldies, but Goldies на стадіонах, серед дикого ревіння фанів, у якому не чули своєї музики. Істина була у тому, що вони не мали потягу до сцени; їх сценічні досягнення були набагато скромнішими, аніж музичні, які майстерно подавав бітломанам Джордж Мартин. Камерні музиканти, вони комфортно почували себе у затишній театральній атмосфері невеликих залів. Задля цього повернулися вони до студійних мікрофонів, де чекали на них творчі успіхи, зокрема новаторський альбом «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера», який став епохальною подією рок-музики ХХ століття. 

Шлях у Pepperland

Із завершенням гастрольної діяльності Beatles мали доволі часу для реалізації своїх творчих задумів. Лишалося зруйнувати обридлий імідж дотепних і чарівних улюбленців долі, яких бітломанія підняла до вершин світової слави.

Це була надзвичайно складна проблема, проте розв’язати її вдалося-таки невгамовному Полу Маккартні. Його осяяла оригінальна ідея щодо перевтілення Beatles в «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера», тобто у вигаданий ним образ потішних оркестрантів старовинного мюзик-холу з минулого. Ось така концепція майбутнього альбому допомогла Beatles віднайти свій новий шлях у мистецтво, своє інше я. 
Впливали ще й інші обставини, зокрема вихід у світ концептуального альбому Pet Sounds ансамблю Beach Boys, який глибоко вразив Пола Маккартні своїми мелодійністю й новаторством та надихнув на створення музичного альбому такого ж рівня. За думкою Джорджа Мартина, «без Pet Sounds» не було б і «Сержанта Пеппера», який з’явився у «відповідь» Beatles на альбом їх конкурентів. Отже, спочатку була музика…

Головною рисою «Сержанта Пеппера» є його театральність, якою просякнута уся композиційна побудова альбому. Інструментальний вступ до цієї музичної містерії лунає начебто зі сцени театру, у переповненому залі, де відчутне збудження публіки, її гомін та сміх, численні оплески. Та ще на початку платівки музиканти проголошують, що вони зовсім не Beatles, а «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера».
Загалом концепція альбому втілена лише у двох композиціях — головній, що включно з репризою на другій стороні платівки, має назву альбому та композиції With a Little Help from My Friends («З невеликою допомогою моїх друзів»), у якій Рінго Старр виступає як «єдиний і неперевершений Billy Shears (тобто соліст цього оркестру). 

«Рінго — аж ніякий вокаліст у світі, — посміхається Джордж Мартин, — але голос його має стільки шарму й тепла… І врешті-решт, друзі дійсно допомагали Рінго: триголосся Джона, Пола й Джорджа відчувається досить помітно». Театральності надає концертові і яскрава уніформа потішних оркестрантів, тобто Beatles, у якій вони зображені на обкладинці альбому. Головна композиція та її реприза наче аркою охоплюють усі інші композиції альбому, які сприймаються не відокремлено, але як номери рок-театру «під егідою» Пеппера.

В альбомі кожен з Beatles «відзначився» власним хітом. Ось так, сюжет композиції Being for the Benefit of Mr. Kite! («Бенефіс містера Кайта!») підказала Джону Леннону старовинна театральна афіша, яку придбав в антикварній крамниці, а жорсткі ритми Good Morning, Good Morning («Доброго ранку, доброго ранку») обридливо нагадують рекламу з телевізійної програми. Почуттям гумору просякнуті пісеньки Пола Маккартні — Lovely Rita («Чарівна Рита»), присвячена робітниці автостоянки неподалік від студії на Abbey Road, яку безуспішно намагався він спокусити, а також When І’m Sixty-Four («Коли мені буде 64»). Цей іронічний «мотивчик для кабаре» (за висловом Пола) більш нагадує шлюбний контракт, у якому герой звертається до майбутньої супутниці життя з банальним питанням: «Чи кохатимеш ти мене, коли мені буде 64?»

Серед усіх композицій альбому найбільшу увагу привертає остання — A Day In The Life («Один день із життя») — найкраща за версією журналу Rolling Stone. Вона складається із двох частин, одна з яких написана Ленноном, а інша — Маккартні, причому фрагмент Пола вставлено в середину композиції, складеної Джоном. Фрагменти значно розрізняються між собою темпом і з’єднані крещендо симфонічного оркестру (із 40 музикантів), спеціально запрошеного для запису композиції. Фінальний мі-мажоний акорд виконаний у десять рук на трьох роялях (Рінго, Пол, Джон та Мел Еванс) і на фісгармонії (Джордж Мартин). Він триває 42 секунди і наче витає у вічності.

Коли у грудні 1966-го розпочинався запис треків майбутньої платівки на ймення «Сержант Пеппер», Пол Маккартні вже був де-факто художнім керівником Beatles. Від початку «Сержант» був цілковито його альбомом — від ідеї до обкладинки. Йому належав задум платівки, він підготував, щонайменше, 8 композицій, він контролював звукозапис, буквально кожну ноту, та брав участь у розробці дизайну обкладинки (найпопулярнішої серед британських шанувальників музики, згідно з журналом Rolling Stone). За пропозицією дизайнера Роберта Фрейзера, знайомого Пола Маккартні, для участі у проекті запрошений був художник Пітер Блейк, один з лідерів британського поп-арту 1960-х. Для передньої сторони обкладинки альбому він виконав барвистий колаж, що містить 70 фігур різних людей, і Beatles у центрі композиції, їхніх воскових фігур з музею мадам Тюссо, барабана з надписом Sergeant Pepper’s…, могили з викладеним з квітів надписом Beatles і бас-гітари. Серед вшанованих героїв Beatles, що їх оточують, можна побачити зображення найпопулярніших: зокрема це Марлен Дітріх, Зигмунд Фрейд, Едгар По, Карл Маркс, Оскар Уайльд, Марлон Брандо, Фред Астер, Мерилін Монро, Бернард Шоу, Альберт Ейнштейн, Мохамед Алі, Карлхайнц Штокхаузен, Льюїс Керролл та багато інших. 

Проте шлях у Pepperland виявився надто виснажливим для усіх Beatles. «…Співавторами «Сержанта Пеппера» були надлюдська праця та істинний талант, — зазначав Джордж Мартин, маючи на увазі чотири місяці, а точніше, 700 годин каторжної праці. — … ми усі відчували, що беремо участь у творенні чогось дійсно величного». Однак творчим здобутком цієї колективної праці став шедевр рок-музики, який посів перше місце серед 500 найвизначніших рок-альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone.

14 червня 1967 року Beatles розпочали, а 25 червня завершили запис композиції All You Need Is Love. Завершальний етап роботи транслювався безпосередньо зі студії на Abbey Road за допомогою супутникового зв’язку в 24 країни світу. Трансляція була частиною першої всесвітньої телепрограми Our World, до якої Beatles і написали цю пісню-послання, звернену до молоді планети, що стала своєрідним гімном руху хіпі. 
Про феноменальний успіх «Сержанта Пеппера» у молодіжної аудиторії свідчить статистика: «Сержант» очолював хіт-паради у Великій Британії й США та отримав чотири нагороди Grammy, а згодом визнаний як «альбом на усі часи».

Тріумф Пола Маккартні обернувся, однак, пірровою перемогою: «Сержант» позначив початок згубного розладу між лідерами Beatles, який назавжди лишив мільйони бітломанів щастя насолоджуватися творчими здобутками їх видатного співавторства. Лютість Джона зруйнувала майже усе, що було досягнуто їх творчим тандемом протягом десяти років невпинної праці. Піднятися вище «Сержанта Пеппера» вже не судилося Beatles…

Володимир Скринченко




Читайте також: 

Додати новий коментар