ЮВІЛЕЇ ТА ЮВІЛЯРИ: ПОЛ МАККАРТНІ ТА ЙОГО «СЕРЖАНТ»

ПОЛ МАККАРТНІ

All you need is love... (англ., «Любов - саме те, що тобі потрібно...»)

Швидкоплинний минає час, історія вже перетнула межу ІІІ тисячоліття, а людство ще й досі має потребу в тому, що створили Beatles, ці дивовижні рок-музиканти ХХ століття. Їхні мелодії чули мільярди; їх людство не забуде ніколи, тому й крапку в цій історії ставити поки ще дуже рано. Напевно, саме духовними цінностями – любов'ю та дружбою – зачаровують Beatles і сучасну молодь. Однак найвизначнішим творчим здобутком Beatles понад усі часи став «Сержант Пеппер», шедевр рок-музики, який посів перше місце серед 500 найвизначніших альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone. Ювілей «Сержанта» у червні 2022-го дивним чином збігається з 80-річним ювілеєм сера Пола МакКартні, фактичного ініціатора цього альбому.

 

Пола МакКартні представляти не треба. Британський рок-музикант, вокаліст і композитор, мультиінструменталіст та мультимільйонер Пол МакКартні народився 18 червня 1942 року у Ліверпулі, в незаможній родині. До музики залучив Пола його батько, Джим МакКартні, джазовий оркестрант у минулому. Саме він придбав гітару для Пола, яка й стала йому розрадою після смерті матері у жовтні 1956 року. А у липні 1957-го Пол зустрів Джона Леннона: їхнє юнацьке братерство перетворилося на творче співавторство Леннон-МакКартні, мабуть, найзнаменитіше в історії рок-музики. Вони й стали лідерами рок-ансамблю Beatles, який у середині 1960-х блискавично злетів на зоряну орбіту. Вже 1965 року Пола МакКартні, поряд з іншими Beatles, згадували на сторінках Британської енциклопедії. Феноменальний культурний прогрес Пола, його захоплення класичною музикою та новітніми філософськими ідеями, що формували базис психоделічної культури, надзвичайно сприяв творчому злету Beatles. Це вже помітно в альбомі Revolver, де уперше виявилися елементи сюрреалізму й містики, що характерні для творчості Beatles надалі. 

 

Той час Beatles вже набридло виступати зі старим репертуаром типу Oldies, but Goldies на стадіонах, серед дикого ревіння фанів, у якому не чули своєї музики. Істина була у тому, що вони не мали потягу до сцени; їхні сценічні досягнення були набагато скромнішими, аніж музичні, які майстерно подавав бітломанам Джордж Мартин. Камерні музиканти, вони комфортно почували себе у затишній театральній атмосфері невеличких залів. Задля цього повернулися вони до студійних мікрофонів, де чекали на них творчі успіхи, зокрема новаторський альбом «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера», який став епохальною подією рок-музики ХХ століття. 

ШЛЯХ У PEPPERLAND

Із завершенням гастрольної діяльності Beatles мали доволі часу для реалізації своїх творчих задумів. Лишалося зруйнувати обридлий імідж дотепних і чарівних улюбленців долі, яких бітломанія підняла до вершин світової слави.

Це була надзвичайно складна проблема, проте розв'язати її вдалося-таки невгамовному Полу МакКартні. Його осяяла оригінальна ідея щодо перевтілення Beatles в «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера», тобто у вигаданий ним образ потішних оркестрантів старовинного мюзик-холу з минулого. Ось така концепція майбутнього альбому допомогла Beatles віднайти свій новий шлях у мистецтво, своє інше я. 

 

Впливали ще й інші обставини, зокрема вихід у світ концептуального альбому Pet Sounds ансамблю Beach Boys, який глибоко вразив Пола МакКартні своїми мелодійністю й новаторством та надихнув на створення музичного альбому такого ж рівня. За думкою Джорджа Мартина, без Pet Sounds не було б і «Сержанта Пеппера», який з'явився у «відповідь» Beatles на альбом їх конкурентів. Отже, спочатку була музика…

Головною рисою «Сержанта Пеппера» є його театральність, якою просякнута уся композиційна побудова альбому. Інструментальний вступ до цієї музичної містерії лунає начебто зі сцени театру, у переповненому залі, де відчутне збудження публіки, її гомін та сміх, численні оплески. Та ще на початку платівки музиканти проголошують, що вони зовсім не Beatles, а «Оркестр клубу самотніх сердець сержанта Пеппера».

Загалом концепція альбому втілена лише у двох композиціях – головній, що включно з репризою на другій стороні платівки має назву альбому, та композиції With a Little help from my friends («З невеликою допомогою моїх друзів»), у якій Рінго Старр виступає як «єдиний і неперевершений Billy Shears» (тобто соліст цього оркестру). 

«Рінго – аж ніякий вокаліст у світі, – посміхається Джордж Мартин, – але голос його має стільки шарму й тепла… І врешті-решт, друзі дійсно допомагали Рінго: триголосся Джона, Пола й Джорджа відчувається досить помітно». Театральності надає концертові і яскрава уніформа потішних оркестрантів, тобто Beatles, у якій вони зображені на обкладинці альбому. Головна композиція та її реприза наче аркою охоплюють усі інші композиції альбому, які сприймаються не відокремлено, але як номери рок-театру «під егідою» Пеппера.

В альбомі кожен з Beatles «відзначився» власним хітом. Ось так, сюжет композиції Being for the benefit of Mr. Kite! («Бенефіс містера Кайта!») підказала Джону Леннону старовинна театральна афіша, яку придбав в антикварній крамниці, а жорсткі ритми Good Morning, Good Morning («Доброго ранку, доброго ранку») обридливо нагадують рекламу з телевізійної програми. Почуттям гумору просякнуті пісеньки Пола МакКартні – Lovely Rita («Чарівна Рита»), присвячена робітниці автостоянки неподалік від студії на Abbey Road, яку безуспішно намагався він спокусити, а також When І'm sixty four («Коли мені буде 64»). Цей іронічний «мотивчик для кабаре» (за висловом Пола) більш нагадує шлюбний контракт, у якому герой звертається до майбутньої супутниці життя з банальним питанням: «Чи кохатимеш ти мене, коли мені буде 64?»

Чимало галасу спричинила композиція Леннона Lucy in the sky with diamonds («Люсі у небі з діамантами»), у якій музична критика, поряд з елементами сюрреалізму, вбачала й ейфорію від споживання Джоном наркотиків. (Про це нагадувала схована абревіатура у назві композиції LSD, тобто галюциноген ЛСД). Джон усіляко заперечував це, посилаючись на малюнок сина Джуліана, на якому начебто зображена його однокласниця Люсі О'Доннелл. Історія життя дівчини із заможної родини, яка залишає дім, де немає любові, у композиції Пола She's leaving home («Вона залишає дім») набуває істинно драматичного, шубертівського значення, за висловом композитора Неда Рорема. 

Серед усіх композицій альбому найбільшу увагу привертає остання – A day in the life («Один день із життя») – найкраща за версією журналу Rolling Stone. Вона складається із двох частин, одна з яких написана Ленноном, а інша – МакКартні, причому фрагмент Пола вставлено в середину композиції, складеної Джоном. Фрагменти значно розрізняються між собою темпом і з'єднані крещендо симфонічного оркестру (із 40 музикантів), спеціально запрошеного для запису композиції. Фінальний мі-мажорний акорд виконаний у десять рук на трьох роялях (Рінго, Пол, Джон та Мел Еванс) і на фісгармонії (Джордж Мартин). Він триває 42 секунди і наче витає у вічності. 

Коли у грудні 1966-го розпочинався запис треків майбутньої платівки на ймення «Сержант Пеппер», Пол МакКартні вже був де-факто художнім керівником Beatles. Від початку «Сержант» був цілковито його альбомом – від ідеї до обкладинки. Йому належав задум платівки, він підготував щонайменше 8 композицій, контролював звукозапис, буквально кожну ноту, та брав участь у розробці дизайну обкладинки (найпопулярнішої серед британських шанувальників музики, згідно з журналом Rolling Stone). За пропозицією дизайнера Роберта Фрейзера, знайомого Пола Маккартні, для участі у проєкті запрошений був художник Пітер Блейк, один з лідерів британського поп-арту 1960-х. Для передньої сторони обкладинки альбому він виконав барвистий колаж, що містить 70 фігур різних людей, і Beatles у центрі композиції, їхніх воскових фігур з музею мадам Тюссо, барабана з надписом Sergeant Pepper's…, могили з викладеним з квітів надписом Beatles і бас-гітари. Серед вшанованих героїв Beatles, що їх оточують, можна побачити зображення найпопулярніших: зокрема це Марлен Дітріх, Зигмунд Фрейд, Едгар По, Карл Маркс, Оскар Уайльд, Марлон Брандо, Фред Астер, Мерилін Монро, Бернард Шоу, Альберт Ейнштейн, Мохамед Алі, Карлхайнц Штокхаузен, Льюїс Керролл, Обрі Бердслі та багато інших. 

Проте шлях у Pepperland виявився надто виснажливим для усіх Beatles. «…Співавторами «Сержанта Пеппера» були надлюдська праця та істинний талант, - зазначав Джордж Мартин, маючи на увазі чотири місяці, а точніше, 700 годин каторжної праці. - … ми всі відчували, що беремо участь у творенні чогось дійсно величного». Однак творчим здобутком цієї колективної праці став шедевр рок-музики, який посів перше місце серед 500 найвизначніших рок-альбомів усіх часів за версією журналу Rolling Stone.

Свідками цієї епохальної події були всі штатні працівники студії, які юрмилися в операторській, а також їхні колеги-музиканти та продюсери інших ансамблів. 

Наприкінці травня 1967-го журналістів запросили нарешті ознайомитися з альбомом. Усі найвидатніші пера Великої Британії зібралися на квартирі Брайєна Епстайна, менеджера Beatles. Про цю подію згадував Дерек Тейлор, друг та біограф Beatles: «…Мені здавалося, що перед очима пролетіло усе моє життя… Проте взагалі, що таке наше життя? Чи можете Ви відповісти на це питання? Я – ні. А вони спромоглися, та навіть більше зробили: вони його показали…»

14 червня 1967 року Beatles розпочали, а 25 червня завершили запис композиції «All you need is love». Завершальний етап роботи транслювався безпосередньо зі студії на Abbey Road за допомогою супутникового зв'язку в 24 країни світу. Трансляція була частиною першої всесвітньої телепрограми Our World, до якої Beatles і написали цю пісню-послання, звернену до молоді планети, що стала своєрідним гімном руху хіпі. 

Про феноменальний успіх «Сержанта Пеппера» у молодіжної аудиторії свідчить статистика: «Сержант» очолював хіт-паради у Великій Британії й США та отримав чотири нагороди Grammy, а згодом визнаний як «альбом на усі часи».

Тріумф Пола МакКартні обернувся однак пірровою перемогою: «Сержант» позначив початок згубного розладу між лідерами Beatles, який назавжди лишив мільйони бітломанів щастя насолоджуватися творчими здобутками їх видатного співавторства. Лютість Джона зруйнувала майже усе, що було досягнуто їхнім творчим тандемом протягом десяти років невпинної праці. Піднятися вище «Сержанта Пеппера» вже не судилося Beatles…

МУДРІСТЬ ЯК ТОЧНА НАУКА

Катастрофа розпаду Beatles найбільше вразила саме Пола, але вийти з кризи допомогла йому дружина Лінда й подальше творче життя…

На сьогодні Пол МакКартні відповідає усім стандартам успіху сучасного шоу-бізнесу: 100 мільйонів платівок – красномовний покажчик. У жовтні 1979 року Пол удостоєний був включення у Книгу рекордів Гіннеса як найзнаменитіший композитор-пісняр усіх часів, який отримав найбільшу кількість «золотих дисків» (60 золотих и 1 платиновий). 

 

Пол МакКартні – справжній лицар, у цей сан його посвятила королева Великої Британії Єлизавета ІІ. 1999 року Пол уведений до Залу Слави рок-н-ролу, з травня 2000-го він – член Британської академії композиторів та нагороджений Гершвіновською премією. 

Не забуває Пол і Україну. Його київський концерт (Independence concert) просто неба у червні 2008 року зібрав на Майдані 350 тисяч шанувальників таланту екс-бітла, яких не збентежила навіть страшенна злива того вечора. 

Та на відміну від зірок сучасного шоу-бізнесу Пол МакКартні – щаслива людина, мабуть, тому, що мудра. Адже мудрість – наука точна, як зауважував Арістотель. 

 

Пол уникає тусовок і живе тихим сімейним життям, він дбайливий батько п'ятьох дітей. 

«Як важко написати історію людини, яка ще жива!» – зітхав Стендаль у своєму творі «Життя Россіні». 

Дійсно, Пол МакКартні – живий класик рок-музики. І хвалити Бога, що живий!

І на сьогодні, понад півсторіччя після розпаду Beatles, Пол МакКартні є однією з найбільш яскравих зірок сучасної світової рок-музики. 

Як і у молоді літа, він енергійний та повний творчої наснаги. Адже йому лише 80!


Володимир СКРИНЧЕНКО

Category