Вокальна спадщина Валерія Буймистера

Валерій Буймистер

«В музиці, особливо вокальній, ресурси виразності безмежні...»

М. І.  Глінка

Українська музична культура зазнала тяжкої втрати: 12 листопада цього року відійшов у вічність Валерій Григорович Буймистер, видатний український співак (ліричний баритон), народний артист України, професор Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, лауреат державної премії України імені Тараса Шевченка та лауреат міжнародних конкурсів вокалістів, соліст Національної філармонії України. Мистецтвознавці вважали його одним з найвизначніших інтерпретаторів світової музичної культури. Серед здобутків його в цій царині були шедеври світової класики, зокрема Й. Гайдн, Л. ван Бетховен, Ф. Шуберт, Р. Шуман, Й. Брамс, Г. Ю. Форе, П. І. Чайковський, С. Рахманінов та ін. Справжнім відкриттям співака була інтерпретація ним творів української камерної вокальної музики минулого, зокрема Д. Бортнянського, М. Лисенка, Я. Степового, С. Людкевича, В. Барвінського, Б. Лятошинського. Безперечний внесок співака в сучасну українську музичну культуру, де найповніше виявилася його творча індивідуальність. Адже любов до рідної мови і пісні властиві були йому, як і всім нам, дітям співучої України.

ДО МИСТЕЦЬКОГО ОЛІМПУ…

Звідки розпочиналася вокальна історія Валерія Буймистера? Формально кажучи, з Київського музичного училища імені Р. М. Глієра (клас Б. Й. Полякової), яке закінчив 1969 року, а потім у Київській консерваторії, де навчався вокалу на вечірньому відділенні у професора Д. Г. Євтушенка. Однак родом Валерій був з Чернігівщини, з містечка Ічня. Художні смаки майбутнього співака формували дідусь і мати, які відрядили юнака на конкурс молодих талантів до Києва, звідки привіз він диплом.

Уже в консерваторії звернув на себе увагу цей чорнявий парубок, зосереджений і працьовитий студент, який невпинно прагнув осягти жанрово-стилістичні форми як традиційно оперних, так і камерно-концертних репертуарів. Поступ митця до його професійного Олімпу йшов поряд з філософським осягненням мистецтва вокалу, про яке він висловився колись у деяких інтерв'ю, зокрема після виступу в Будинку вчених наприкінці 90-х років минулого століття. Вокал, на думку співака, це перш за все духовне мистецтво, але мовний апарат лише з часом, внаслідок тривалої духовної роботи поряд з фізіологічними процесами, став ще й вокальним апаратом. Накопичена творча енергія співочого апарату має свій вихід через спілкування із слухачами. Тому й голос є ілюстратором, у даному випадку, вищих виявів музичних емоцій, музичної думки.

Його поступ до професійного Олімпу вражає. Ще студентом Валерій стає солістом Українського радіо. 1969–1971 рр. – він соліст Ансамблю пісні і танцю Київського військового округу, а 1971–1973 рр. вже соліст оперної студії Київської консерваторії. Протягом 1973–1974 рр. Буймистер виступає солістом Київського камерного хору імені Б. М. Лятошинського, а 1974–1976 рр. він соліст хору імені Платона Майбороди Держтелерадіо УРСР. З 1976 року стає солістом Київської філармонії.

Студентом Валерій мріяв про сцену оперного театру. До репертуару він завжди включав арії вітчизняних і зарубіжних композиторів. Так, дипломною роботою студента Буймистера була партія Євгенія Онєгіна в однойменній опері П. І. Чайковського на сцені оперної студії Київської консерваторії. Згодом як соліст він виступав в партії Валентина у «Фаусті» Ш. Гуно та інших спектаклях. Однак, зосередившись на вокальних мініатюрах, добре відчуваючи специфіку камерного мистецтва, Буймистер віддав йому перевагу. На думку співака, воно криє у собі тонкі «акварельні» вокальні барви, різноманітні музично-мовні інтонації. Слухаючи романси у виконанні співака, помічаєш філігранну роботу над фразою, прагнення розкрити складності, часом суперечливості душевних станів героя. Емоційна наповненість, рівне, тепле звучання голосу в рівних регістрах, досконалість динамічних переходів – ось деякі риси виконавської манери Валерія Буймистера. 

Роки наполегливої праці перетворили обдарованого юнака на справжнього майстра, митця з безмежними горизонтами виконавських можливостей. 

Ще студентом консерваторії Валерій Буймистер стає дипломантом конкурсу імені М. І. Глінки, а через рік після випуску з консерваторії 1976 року він отримує Ґран-прі Х Міжнародного конкурсу вокалістів у Парижі. Французька преса високо оцінила виступ «чудового українського баритона», називаючи його «тріумфальним» (газета «Фігаро»).

Ось так Валерій Буймистер увійшов до еліти української вокальної музики!

Успіху виступів співака сприяв ще його рідкісний артистизм. Усі, кому пощастило побачити Валерія Буймистера на сцені, неодмінно зазначали прекрасний вокал, уміння спілкуватися з аудиторією та високий художній смак. Це був справжній красень!

Географія його гастролей охоплювала США, Мексику, Канаду, Німеччину, Велику Британію, Францію, Іспанію, Португалію, Данію, Чехію, Словаччину, Австралію, Нову Зеландію, Сінгапур та інші країни. 1996 року Кембриджський міжнародний біографічний центр (Велика Британія) визнав Валерія Буймистера «Міжнародною людиною року».

На Батьківщині й за кордоном Валерій Буймистер популяризував твори сучасних українських композиторів. Серед них – Євген Станкович, Олег Ківа, Олександр Левкович, Ірина Кириліна, Ярослав Верещагін. Його завжди приваблювали твори, що потребують особливої вокально-виконавської сміливості й неабияких знань суто музичного ґатунку. 

За спогадами Ярослава Верещагіна, Валерій Буймистер переглядав календар на рік уперед, вишукував ювілейні дати поетів і робив своєрідні заявки композиторам щодо створення вокальної музики на вірші поетів-ювілярів. Потім він записував нові твори у Будинку звукозапису Українського радіо, бо не міг дозволити, щоб праця композитора лишилася невідомою, марною. 

ТВОРЧИЙ СПАДОК МИТЦЯ

Він намагався розширити горизонти камерної музики, урізноманітнити барви своєї вокальної палітри. Твори у його виконанні – це малі спектаклі зі своєю, часом складною, драматургією, рельєфною образністю, емоційною характерністю. Його концертні програми вирізнялися грамотною побудовою й точним розміщенням драматургічних акцентів у контексті вокальних вечорів, які щоразу набувають ознак моновистави. Слухачі спостерігали таїнство народження вокальної музики у себе перед очима. 

 

У Валерія Буймистера склався особливо натхненний стиль виконання, просякнутий благородним духом німецького романтизму. Не даремно, що йому особисто близькі були німецькі композитори-романтики (Йоганнес Брамс, Роберт Шуман, Франц Шуберт та ін.). На жаль, його обдарування не було зажадане на Батьківщині у повній мірі. Адже ситуація з вокальною культурою в Україні, на думку митця, склалася досить драматично. 

Не відтворити вже дивовижний світ концертів Валерія Буймистера. Назавжди чимало втрачено з його виконавської спадщини, тому що професійного запису останніх його концертів так ніхто й не виконав. Проте досить значний доробок усе ж існує. Гідним пам'ятником Валерію Буймистеру було б видання альбому компакт-дисків, тим більш, що свого часу фірма «Мелодія» випустила три платівки, присвячені музичній творчості співака. Про нього можуть нагадати ще й фільми, які зняла студія «Укртелефільм» за радянських часів: «Станси» (1987 р., режисер А. Савченко) і «Співає Валерій Буймистер» (1991 р., режисер О. Бійма).

Сьогодні в Інтернеті можна знайти чудові записи співака завдяки студентам класу професора Валерія Буймистера, їхній любові до Вчителя: вокальні цикли Роберта Шумана, романси Петра Чайковського, Михайла Глінки, українські народні пісні, твори вітчизняних композиторів у супроводі найкращих оркестрів України – Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України, оркестром народних інструментів, Національним ансамблем солістів «Київська камерата».

Мені пощастило неодноразово зустрічатися з Валерієм, напрочуд скромною людиною, інтелігентом найвищого ґатунку, спілкуватися з ним. Він виступав на концертах пам'яті мого покійного брата, піаніста Сергія Скринченка, з яким співпрацював у Київській філармонії. На концерті з нагоди 60-річного ювілею Сергія Скринченка, у вересні 2000 року, Валерій Буймистер дав інтерв'ю журналісту Українського радіо. Зустрічалися ми й на вечері пам'яті професора Нільсена й мого брата у жовтні 2015-го.

Незабутній дивовижний тембр його голосу, надзвичайно широкий був його діапазон: верхні ноти ліричного баритона Буймистера міг взяти далеко не кожен тенор.

Валерій Буймистер був відданий своїм творчим ідеалам, його не спокушували принади легкого успіху. Його запрошували на роботу до Москви, колись пропонували залишитися в Америці, але він вважав, що жити треба там, де ти народився. Він завжди уболівав за Україну, за її майбутнє, культуру, мистецтво, вокальну школу. Бажав, щоб в театри приймали талановиту молодь, щоб його учні продовжували справу його життя.

Багата й різноманітна спадщина часів Київської Русі стала міцним підґрунтям для формування сучасної професійної музичної культури українського народу. Носії кращих рис національного вокального мистецтва творять самобутній культурний генотип нашого етносу, починаючи від билинних і княжих співців Бояна й до сучасних нам мистецьких особистостей, чиї імена зоріють з України до цілого світу. 

І серед них – Валерій Буймистер…


Володимир СКРИНЧЕНКО

Category