Він поспішав жити…

У кожного своя доля і свій життєвий шлях. Випробовування, які випадають у житті кожної людини, тільки закарбовують характер, волю, формують коло інтересів, відсіюють плевели від істинного зерна. Все це стосується Миколи Петровича Самохіна (1943—2009) — життєлюба, краєзнавця, гуманіста, художника, подорожнього романтика. Він належить до покоління людей, які заради здійснення мети подолають тисячі кілометрів, зуміють перенести труднощі без сумніву та зайвих сперечань. Риси багатьох знаків Зодіаку змішалися в його характері, і він, як Сковорода, щодня здійснював свої подорожі, прикрашаючи дов- кілля своєю творчістю.

З вдячністю М. Самохін згадував вчителя малювання В. Пивоварова, який підмітив його потяг до мистецтва та роки служби в армії, коли довелося працювати поруч з художниками — випускниками студії ім. Грекова. Для Миколи Самохіна краще віддати, ніж взяти, ця золота біблійна істина близька серцю М. Самохіну. Мабуть, тому він прожив життя безсрібником, не нажив скарбів, радів доброму слову та спілкуванню на духовні та мистецькі теми. Але він створив безліч картин, які прикрашають оселі шанувальників його творчості, нагадуючи про дивний талан художника та його прагнення поспішати жити…

Трагічна доля Миколи Петровича відбилася у назвах його картин: «Свідок історії», «Дорога до лікарні», «Жертва часу», «Тяжко одному»… Близькі люди рано залишили його, і туга по родині накладала свій відбиток на його житті. Але прагнення принести у буденне красу червоною стрічкою проходить через усю його творчість. Мабуть, тому він постійно працював, занурювався в історію Ромен, шукав цікаві маловідомі факти і присвячував їм свої картини.

Самохін створив безліч пейзажів, у яких оспівував різні пори року і з неймовірною любов’ю малював свою сагу про рідне місто на Сулі. Він знав кожну вулицю, пам’ятки, скульптурні монументи, сакральні будівлі. Годинами міг розповідати про видатних людей Роменщини, неймовірно цінував історика Курілова та його збірник «Роменська старовина».

Про Качанівку міг розповідати годинами, пишався, що там бував Т. Шевченко, І. Репін, М. Глінка, який написав саме там оперу «Руслан і Людмила». Пейзажі, створені Самохіним у Качанівці, то ціла сага з життя… Художник із захопленням писав і місцеві краєвиди, знав унікальні куточки Ромен і приводив туди гостей міста. Коли був Міжнародний пленер «Міст дружби» у Пустовійтівці, Микола Петрович розповідав усій групі про долю останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського, возив гостей показати Скіфські кургани, щоб вони вдихнули вікову історію наших пращурів.

Микола Самохін був ранимим, скромним, меланхоліком і водночас трудоголиком, наповненим творчої енергії. Людмила Ромен казала, що Самохін бачив життя через рожеві окуляри. Поетеса пишається збіркою своїх віршів, які оздобив Микола Петрович, це їхня значна партнерська творча робота.

У багатьох випадках він відступав заради спокою, не прагнув почестей та визнання. По-особливому він опікувався долями друзів, завжди допомагав, вмів надати підтримку. В його блакитних очах був сум та внутрішній біль, і лише в період творчого процесу він світився щастям. Досить подивитися на його фото з персональної виставки. Доля не балувала його, народився у родині трудівників, закінчив технікум і все життя присвятив творчості. Працював оформлювачем на багатьох колективах міста Ромни, з любов’ю та професійністю перетворював звичайне у справне культурно-мистецьке середовище. Такими були його арт-об’єкти у Краєзнавчому музеї міста, краєзнавцю Ф. Сахну у Смілому, музеї О. Деревської, музеї Івана Кавалерідзе у Новопетрівцях, клубах та садово-парковій зоні. Історія була його надійним підґрунтям, стержнем свідомості. Мабуть, тому Самохін створив серію екслібрисів видатних людей Роменщини, Сумщини, України. Твори висвітлюють філософське прагнення митця розкрити значимість людей, які прославили український народ у царині літератури, мистецтва, духовності. Це скульптор заслужений актор України І. Кавалерідзе, поет Й. Дудка, поет-байкар П. Ключина, народний артист України С. Шкурат, художниця Л. Бреус, бандурист Е. Адамцевич. Справжнім шедевром з цієї серії є композиція з соборами «Ромен духовний», де яскраво промовляє багатовікова історія рідного міста.

Кожного разу він шукав приводи побувати в Києві і приїздив разом з дружиною Олександрою та онукою. Самохін приймав участь у майже всіх культурно-мистецьких заходах, які влаштовувало «Сумське земляцтво у Києві». Вдалося влаштувати його персональну виставку у Золотій залі Українського фонду культури. Миколу Петровича тягнуло до творчих людей, вдосконалити свою професійність, шукав теми та сюжети для своїх картин. Він глибоко знав історію Роменського краю і пишався її людьми, міг розповідати цікаві факти годинами. Його пейзажі з натури сповнені романтики, виразності та неймовірної душевності. Здавалося, художник прагнув сколихнути почуття глядача, щоб донести до них побачену красу. Самохін малював історичні будівлі й вкладав у свої картини всю свою творчу енергію. Глибокі знання з краєзнавства та історії додавали його картинам глибокого філософського тлумачення. Вулиця Пушкіна з будинком, де жив Кавалерідзе, написана світлими кольорами, як повага до дивної долі митця. Козацька тема наповнена особливою хвилею позитивної енергетики, як повага до вірних синів українського народу.

Окрім тематичних картин, пейзажів, Самохін створив серію натюрмортів, в яких лунає дивна музична тональність. Квіти, вишиті серветки, рушники, кераміка доповнювали його картини особливим настроєм. Такими є ромашки, півонії, чорнобривці, волошки, калина, бузок та мальви. Серед цієї цілющої оази душа відпочиває і наповнюється дивним станом любові та замріяності.

М. Самохін був членом місцевої громадської організації «Роменська палітра», активістом «Роменського земляцтва», приймав участь у заходах, які влаштовувала громада «Сумського земляцтва у місті Києві». Його знали у кожному трудовому колективі міста Ромни, бо він оформляв арт-площадки, червоні куточки, клуби, бібліотеки. Про таких людей кажуть — майстер на всі руки.

Картини М. Самохіна знаходяться у приватних колекціях, але частина прикрашає Державний історико-культурний заповідник «Посулля», Український фонд культури, Музей-майстерню Івана Кавалерідзе. За цим усім стоїть потужна праця художника, який умів не тільки побачити навколишню красу, а й передати її через свою стриману та вишукану палітру.

Пам’ятаємо художника, який поспішав жити й творити.