«Василь Маркелович Шевченко. З любов’ю до України»

Вихід на жнива

 

Виставки пам’яті, та ще й до сторіччя з дня народження – це знакові події в суспільстві. В галереї «Митець» Київської організації НСХУ нещодавно відбулася виставка творів Василя Маркеловича Шевченка (1920-2003) під назвою «З любов’ю до України». Син художника В. М. Шевченка Микола Васильович поділився спогадами про батька. Він з вдячністю згадує творчий та життєвий шлях свого батька і з біллю в серці розповідає про байдуже ставлення фахівців до його творчої спадщині: «Не прагнучи визнання, не ставши ані салонним художником, ані полум’яним співцем радянського ладу, Шевченко В. М. надовго залишився поза увагою поціновувачів живопису. Відповідне прохолодне ставлення функціонерів образотворчого мистецтва до його творчості посприяло становленню незаполітизованого «вільного» художника, котрий слугував лише Мистецтву – писав і малював те, що йому подобалося,  що його хвилювало, що він любив. Пояснення я знайшов у архівах,  документах, епістолярній спадщині, щоденниках батька».

Пробудилося в серці щось таке хвилююче, душевне, що спонукало відкласти всі справи і взятися за статтю. Період життя та творчості Василя Маркеловича мені добре знайомий ще з років навчання в НАОМА, в роботі над статтями про творчість Ісака Тартаковського, організації творчого вечора Сергія Шишка, бесідах з Дмитром Янко та Ростиславом Синько. Вагомим підґрунтям для усвідомлення того періоду стала монографія Олексія Роготченка «Соціалістичний реалізм і тоталітаризм».

Революція відкрила шлях епосі трударів, які свято вірили у світле майбутнє, людей, які віддавали себе без останку підняттю цілини, колективізації, індустріалізації, розвитку металургійного виробництва, пропаганді переваг соціалістичного способу життя. В цьому ритмі розвивалося і культурно-мистецьке життя нашої держави, причому художникам потрібно було дотримуватися єдиного реалістичного художнього методу – оспівувати переваги комуністичного устрою, показувати щасливе дитинство, малювати політичних активістів та військових начальників. Створивши власний «кодекс» прав людини з комуністичною ідеологією, тоталітарний режим наклав табу на вільнодумство. Чимало митців не витримували такого суворого натиску і попадали під тавро небажаних, залишаючись поза увагою фахівців. Саме через такі жорнова пройшов Василь Шевченко, і як висновок, прижиттєвих публікацій про нього не було.

У каталозі «Життя і творчість» Василя Шевченка, який вийшов минулого року, через призму «портрета» епохи та складних мистецьких процесів, що характеризували українське суспільство середини ХХ сторіччя, у всій повноті розкриваються досягнення київського живописця. Ми бачимо, як Шевченко створив свою оазу живописного письма з характерними образами простих трударів, сценами з колгоспного життя, періодом індустріалізації молодої держави, мальовничими багатоплановими пейзажами, яскравими натюрмортами. Він не шукав вигідних замовлень, зазвичай героями його портретної галереї були невідомі персонажі.

Мальовнича Україна постає у творах митця через його власне філософсько-культурологічне осмислення дійсності. В. Шевченко долав «єдиний метод соціалістичного реалізму» вишуканим стилем власної живописної палітри через свої імпресіоністичні художні образи, яскраві, самобутні, наповнені киснем. На культурно-мистецькому обрії українського живопису спалахнула нова зірка, яку не помітили серед обраних митців. 

Творам художника притаманна композиційна завершеність, філософська трактовка образів, а  живописна манера приваблює виваженою палітрою з вишуканими світло-тіньовими градаціями. Всі ці вище названі ознаки наповнюють картини життєдайною енергетикою, хвилюють почуття, демонструють київську школу живопису, а творча спадщина В. Шевченка не тільки доповнює скарбницю українського мистецтва, а й збагачує загальну культуру людини.

Василь Маркелович Шевченко народився у 1920 році в Києві, в родині онука Почесного громадянина міста фабриканта С. М. Фузика. Це одна з гілок генеалогічного дерева майбутнього художника. Друга – від «казенных крестьян» Шевченків (сільська тематика потім відгукнеться мальовничими краєвидами околиць Києва).  Змалечку хлопчина  відчув потяг до малювання (за що вдячний своєму дідові) та впродовж 1937-1940 років в художній школі ім. Т. Г. Шевченка отримав початкову художню освіту. 

Подальше навчання перервала війна та переслідування НКВС (діда стратили як «ворога народу»). Переживши фашистську навалу, в 1946 році майбутній художник вступив на живописний факультет КДХІ, який успішно закінчив в 1952 році. Протягом усього життя Василь Маркелович з вдячністю згадував своїх вчителів, видатних майстрів українського живопису К.  Д. Трохименка, О. І. Фоміна, О. О. Шовкуненка, Т. Н. Яблонську, К. М. Єлеву.

Доречно нагадати спогади сина, який розповів про те, що студенти, а в майбутньому знані художники В. Бабєнцов, Б. Шостак, В. Югай, М. Хан, І. Тюха, склали групу, до якої  входив його батько. Їхня дружба продовжувалась усе життя: зустрічались, ділились творчими намірами, переглядали роботи. Часом до них долучались М. Антончик та І. Тартаківський. Невдовзі всі вони склали еліту тогочасного образотворчого мистецтва з відповідними регаліями і почестями.

Період шестидесятників віддзеркалився у творах митця серією тематичних картин, портретами сучасників, серед яких мені імпонують картини «Дружина Галя на зеленому тлі», «Вишивальниця»,  «Портрет старого», кілька «свідків давнини»: «Поділ з Труханового острова», «Контрактова площа. Біля Києво-Могилянської академії», «Біля пам’ятника М. В. Лисенку» та ін. Не менш  важливою в діяльності Василя Шевченка стала педагогічна робота на кафедрі малюнку та живопису Київського інженерно-будівельного інституту – те, що приносило деякий заробіток. Одночасно він викладав в художній студії Будинку культури «Славутич», про що з вдячністю згадували його студійці І. Т. Клец, М. І. Яцишин, С. М. Скороходов.  

Звернення до історичної тематики під час проголошення Незалежності цілком обумовлене – В. Шевченко жив разом зі своїм народом і поділяв усі його сподівання. Твори цього періоду свідчать, що художник вдало використовував свій творчий потенціал. Перед нами цілком національний митець, який поряд з І. Григорєвим, Т. Голембієвською, К. Трохименком, К. Шовкуненком, А. Мурашко, Т. Яблонською, В. Масиком, І. Тартаковським та ін., своїми творами збагатив скарбницю українського мистецтва. Звертаючись до сакральної тематики, він багато подорожує, буває на пленерах. Об’єктно-просторова трактовка, багатоплановість композицій з історичними будівлями, виважена кольорова гама свідчать, що перед нами самобутній та водночас фаховий живописець. Досить подивитися на міські мотиви, створені на Чернігівщині, Закарпатті, Переяславі-Хмельницькому, Житомирі, Ніжині, Львові, Хотині, Кам’янці-Подільському, Седневі та інших історичних містах України. 

 Василь Шевченко прожив життя, наповнене творчими здобутками, був зразковим сім’янином, турботливим батьком, носієм моральних чеснот, що так бракує нашому техногенному переповненому стресами віку. Мабуть, тому його ліричні пейзажі, створені в різні пори року, так хвилюють почуття: «Річка Ірпінь під Білогородкою», «Канівські кручі», «На околиці села», «На березі Київського моря», «Весняні чари. Видубичі».  Портрети дружини, сина, автопортрети свідчать не тільки про живопис високої якості, а й про непересічний дар у розкритті внутрішнього світу своїх моделей. 

Як і більшість художників-педагогів Василь Маркелович займався колекціонуванням реквізиту: побутової кераміки, рушників, вишиванок, підсвічників, які використовував у своїх постановках. Тому його натюрморти з предметами власної колекції старожитностей, наче саги, тільки з національним колоритом: «Натюрморт з виноградом», «Хризантеми на синьому», «Натюрморт з куманцем», «Гарбуз з помідорами» та ін.

Василь Шевченко малював натхненно, з повною віддачею та переповненим почуттями серцем. Він зумів вплести у свою «пектораль» визначні моменти історії українського народу. Загалом, творча спадщина В. М. Шевченка нагадує відношення старих друзів, між якими лине душевна розмова про життя без зайвих прикрас. Мабуть, тому більшість творів художника зберігається в колекціях близьких друзів, родині. 

Автопортрет. 1963 р. Полотно, олія. 45х34

Автопортрет. 1963 р. Полотно, олія. 45х34

 

Вихід на жнива. 1958р. Полотно, олія

Вихід на жнива. 1958р. Полотно, олія. 63x97

 

Натюрморт з флоксами. 1967 р. Полотно, олія.

Натюрморт з флоксами. 1967 р. Полотно, олія. 87х68

 

Портрет старого. 1977 р. Картон, олія.

Портрет старого. 1977 р. Картон, олія. 54х47

Валентина ЄФРЕМОВА, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України, лауреат премії ім. Платона Білецького.

Фото Миколи ШЕВЧЕНКА

 

Profile picture for user Валентина ЄФРЕМОВА
мистецтвознавець, заслужений працівник культури України