Любов Свіріденко: «Творити ніколи не пізно»

Любов Свіріденко: «Творити ніколи не пізно»

Відома, в Чернівцях, громадська активістка Любов Свіріденко створює унікальні ляльки. 

Своє чергове захоплення Любов знайшла рік тому. Неймовірна майстриня дарує світові свою любов, незважаючи, що пересувається у візку. Долаючи  фізичний і психологічний  біль, вона усміхається і створює дивовижні образи. Своє чергове хобі: виготовлення ляльок ручної роботи, розпочала під час карантину. Першу ляльку створила 9 січня – на святкування Степана, нарекла іменем – Степанія і присвятила її своєму батькові Степану Петровичу.

Степанія

 

З 2008 року Любов Свіріденко очолює громадську організацію «Мрія», яка об’єднує довкола себе людей з інвалідністю, які пересуваються за допомогою інвалідних візків. Знаю, як їм важко подолати бар’єри, вийти з власних помешкань і, насамперед, здолати свої душевні бар’єри. Дехто й нині запирається у чотирьох стінах, відсторонюється від друзів та знайомих, поставивши на себе тавро інвалідності…

– Як знайти своє захоплення, – цікавлюся в майстрині. – Як зробити правильний вибір?

– Та все значно просто: не треба боятися пробувати робити те, до чого лежить душа. Якось, лікуючись, я набула професію вишивальниці бісером.  Мої роботи вже є за межами України. Трохи пишу. Маю десять авторських пісень та три сотні віршів. Визнана переможцем фестивалів у номінації «Літературна творчість» (2013) та «Авторська пісня» (2016). Мрію видати збірку поезій «Сузір’я любові». Беру активну участь у фестивалях для людей з інвалідністю «На крилах надій», «Барви життя». 

Першими роботами були ляльки-мотанки. Згодом вирішила удосконалювати свою творчість. Ляльки створюю з молитвою і любов’ю, оскільки розпочала їх виготовляти у різдвяні дні. Так почали народжуватися: Катерина, Василина, Тетяна, Меланія… 

Любов Свіріденко працює над серією ляльок, одягнених у національне вбрання різних народів світу.

«Кожна моя лялька має свій характер, настрій, –  розповідає майстриня. – Я продумую кожну деталь, фантазую, на кого вона має бути схожою. Наприклад, до 150-річчя від дня народження Лесі Українки, виготовила ляльку за її фотографією. Намагалася відтворити все – від складочки на одязі до намистинки. Особливу увагу приділила очам, погляду. Гадаю, що ця робота вдалася мені найкраще».

За рік створено понад сотню ляльок. У липні минулого року  в Чернівцях відбулася перша персональна виставка «Авторська лялька від Любові Свіріденко». Ляльки були представлені на «Топ-100 успішних жінок Буковини», а також на виставці у місті Трієст (Італія). «А ще композиція моїх робіт була представлена до Великодніх свят у Культурно-мистецькому центрі ім. Івана Миколайчука «Затишний Великдень», на  III Всеукраїнському фестивалі культури та творчості людей з інвалідністю «Сузір'я любові», – розповідає Любов Степанівна. 

Ляльки мандрують не лише по Україні, а й далеко за її межами: Італія, Америка, Канада, Португалія.

Десятки ляльок майстриня подарувала особливим діткам на Сході України. Багато робіт подаровані в багатодітні родини та особливим діткам з інвалідністю: «Здійсни мрію дитини з багатодітної родини».

Дівчинку та хлопчика, як обереги, майстриня створила й подарувала першим цьогорічним новонародженим чернівчанам.  

Зараз лялька-мотанка Любові Свіріденко попрямувала до Ужгорода, приєднавшись до творчої групи діаспори «Українські ляльки мандрують світом».

 Майстриня Любов Свіріденко впевнено наголошує, що творити ніколи не пізно. Отож сміливо відкривайте в собі приховані таланти, створюйте затишок і даруйте радість тим, хто цього потребує. 

Людмила ЧЕЧЕЛЬ