Skip to main content
Лялькове життя Варвари Мацелли

Лялькове життя Варвари Мацелли

Влітку в «Мистецькому Арсеналі» мені пощастило познайомитися з цією сонячною привітною майстринею. Навіть подумати тоді не могла, що ця пані на порозі свого 90-ліття. Варвара Прокопівна бадьоро запрошувала на майстер-клас зробити свою ляльку-мотанку. Її лялечки справді були якісь особливі, неповторні. Малесенькі, на дротиках, акуратно обмотані ниточками, вони такі симпатичні й теплі, що просто просяться до рук. — Звідки ви така, — цікавлюся в майстрині. — З Малих Дмитровичів, що в Обухівському районі на Київщині. — Це моя мала батьківщина, село, в якому я народилася і щасливо б жила, аби не голод, що нас з сім’єю вигнав до міста.

За це я йому теж дуже вдячна, інакше не сталося б того, що я називаю «моє лялькове життя». Одначе тягне мене туди постійно. Місцеві жителі знають мене як ексцентричну бабцю, та я не зважаю, адже диваки тримають світ, як мені постійно повторював у дитинстві тато. Ляльки — це мої рідні друзі, що самі просяться народитися через мої руки. Якщо я цього не роблю, то можу захворіти, тому невпинно продовжую їх робити вже майже 40 років. Їм уже давно затісно в моїй квартирі, тому я буду тільки рада, коли знайдуться для них гарні нові друзі. До слова: усіх ляльок майстрині звати Варварки! 

Ляльки змалечку цікавили Варвару, але їх у неї не було. В 10 років хрещена мати подарували Варі першу і єдину в дитячі роки ляльку, набиту тирсою з кам’яними ручками, ніжками та обличчям. Та сталася прикрість — лялечка побилася… Потім було доросле, трудове життя, робота на військовому заводі. І лише коли в грудні 1980 року Варвара Прокопівна вийшла на пенсію, з’явився час творити ляльки. «Подумала-подумала, чим же його зайнятися, та й взялась за свою давнішню любов», — згадує майстриня. Одного разу, почувши про ляльок-мотанок, сказала собі: «Я ж ляльку зумію зробити!» Якось на початку 1990-х лялькарка взяла участь у ярмарку на узвозі в Києві, де її помітив етнограф Олексій Доля.

Він запросив Варвару Мацеллу на виставку до Музею Тараса Шевченка, і з того часу відкрилась майстрині широка дорога. Вона експонувала свої твори в багатьох залах, зокрема в Будинку художника, на ВДНГ України, а також брала участь у ярмарках. Творчість майстрині була належно пошанована, і Національна спілка художників України присвоїла Варварі Прокопівні Мацеллі звання майстра декоративно-ужиткового мистецтва України. Дівчинка, котра не мала в дитинстві ляльок, за своє доросле життя зробила їх стільки, що розійшлися вони по всьому світу, зберігаються в музеях України та за її межами. А сьогодні заполонили всю виставкову залу Музею Івана Гончара. Легіони ангелів, створених руками та від щирого серця майстрині, оберігають її від незгод та суму. В своїх поважних літах Варвара Прокопівна Мацелла зберегла в душі енергію і любов маленької дівчинки.  — І як же ви дійшли до такого лялькового життя, — цікавлюся у майстрині.  — До ляльок не мала ніякого відношення.

Як пішла на пенсію, то ще продавала у кіоску проїзні квиточки. В години пік людей було багато, а протягом дня сиділа склавши руки. І мені щось стукнуло в голову, чим то зайнятися. А як пішла на обід, то по дорозі зачепилася за дріт, підняла його і так з дротом пішла. І поки прийшла до кіоску, то у мене вже був план, щоб з нього щось викрутити. Я взяла мимоволі, кручу-кручу і дивлюся, а у мене скелет ляльки вийшов. Як уже зробила цей скелет, то думаю, треба і тіло набрать. Знайшла нитки і давай мотать і оце, бачте, вже більше 30 років мотаю ляльки від малесенької до десь так сантиметрів 12—15. У мене є ляльки на дротику, є без дротика.

А оце ляльки-мотанки — «вузлові» називаються (показує на ніби загорнуту в пелюшки ляльку з тканини), вони із клаптиків матерії. Тут не застосовується голочка, а вузликами зав’язується. Кожен клаптик обмотується, зав’язується ниточками, вузликом, а потім пеленаю і виходить немовлятко. Це лялечка ритуальна — дарують на весілля, при народженні дитини і давали гратися хворим діткам. Хвороба переходила від дитини в ляльку, а потім цю ляльку або закопували в землю або спалювали, і хвороба не повинна була вже повертатися до дитини. На виставці представлено чотириста традиційних ляльок-мотанок — на продовження роду, «нерозлучники» — для вірного кохання, ангели здоров’я, посуд і ляльки з кукурудзиння, композиції «Материнство» та «Родина», маленькі сувенірні лялечки в середньому 5—20 см в народному і в сучасному одязі. На моєму столику — симпатична світла лялька Варварка нагадує про знайомство з майстринею Варварою Мацеллою. А майстриня продовжує мріяти-фантазувати — хоче створити ляльку в зріст людини.

Людмила Чечель