Феномен художника Олега Голосія

У виставковому центрі «Мистецький Арсенал» нещодавно відбулася гучна подія: в десяти залах розгорнулася ретроспективна виставка творів представника українського трансавангарду Олега Голосія (1965—1993). Експозиція під назвою «Олег Голосій. Живопис, нон-стоп» побудована так, що в хронологічному порядку можна простежити творчий шлях митця, який кинув виклик суспільству. Через представлені 70 полотен, 50 малюнків, 40 фотографій, щоденників, відеопродукції, архівних матеріалів із музейних та приватних колекцій відкрилися цікаві сторінки духовного та культурно-мистецького життя України після перебудованого періоду.

Це не просто виставка для естетичного усвідомлення. По суті, авторська група дослідників творчого феномену Голосія, висвітлили думку осмислення творчого середовища на перетині переходу від соцреалізму до новітніх течій європейського мистецтва. Сформувалося коло художників- експериментаторів, в якому Олег Голосій став лідером. Він пронісся, як комета над землею, і раптово зник у 27 років, залишивши численну творчу спадщину.

Період розпаду СРСР складний і болючий, особливо для молоді, яка шукала свій шлях в соціумі. Голосій, як сотні його одноліток, закінчив середню школу, поступив у Київський державний художній інститут, відслужив армію, повернувся для продовження навчання. Він увійшов у коло богемної молоді, яка розташувалася у київському сквоті на вулиці Паризької Комуни. Характерною рисою цього угруповання було несприйняття дійсності та пошуки власного творчого шляху. Олег Голосій задавав у всьому свою тональність, був у центрі уваги, вражав своєю працездатністю та оригінальними творами. Безліч цікавих ідей трансформувалися в яскраві художні образи, які поєдналися у кілька напрямів, про що красномовно показують виставка та каталог. У сміливих композиціях головним було дійство, рух, хвиля емоцій. Надрукований каталог дає нам можливість простежити творчі пошуки художника, який, мов птах, вирвався з полону на волю. 

Можна простежити його прихильність до Едварда Мунка, який вмів передати ціле оповідання через скупу композиційну побудову картини, з високим емоційним запалом. Поряд заявили про себе Арсен Савадов, Костянтин Реунов, Василь Рябченко, Ілля Чичкан, Олег Тістол та ін. Тому було з кого брати приклад, змірювати власні надбання. 

Голосій тяжіє до узагальнення обрисів людського тіла, гротескних ракурсів, несподіваної композиційної побудови, поліхромної палітри. І все це вступило у дисонанс з мистецькою освітою, яку він отримав в майстернях українських класиків — В. Шаталіна, В. Пузирькова, О. Лопухова. 

Голосій сміливо створював свій образотворчий світ, в якому чистота помислів нагадувала дитинство. В його арсеналі з’являються птахи, звірі, комахи як образи гротеску та іронії. Він був мрійником і романтиком, що відбилося на його автопортретах та оригінальних персонажах з літературної спадщини, а симпатія до Єсеніна вплинула на епічність та ліричність його творчих проектів. «Голосій стояв біля витоків формування сучасного мистецтва України з другою половини 80-х років. Його творчий шлях нагадує бурхливий потік експресивної художньої свідомості», — відзначив арт-критик Олександр Соловйов. 

Круглий стіл, який відбувся в «Мистецькому Арсеналі», відкрив суспільству митця, який сміливо руйнував устої і шаленою швидкістю йшов своїм шляхом художника нонкомформіста.

Творчий колектив мистецтвознавців — Олександр Соловйов, Ігор Оксаметний, Оксана Баршинова, Тетяна Жмурко, Соломія Савчук — розкрили поетапне формування мистецького феномену Голосія. За кілька років своєї активної творчості він створив понад 300 творів з яскравими акцентами, більшість яких розійшлася по галереях, приватних зібраннях, друзях. Пошукова праця була складною і напруженою, бо перша виставка О. Голосія відбулася в Росії і частина творів не повернулася в Україну. Остання — в Мюнхені у 1992 році.

Він постійно знаходився у подорожах, інколи несподіваних: Москва, Санкт-Петербург, Кишинів, Тбілісі. Де б не був Голосій, він завжди притягував увагу до себе, зацікавлював колекціонерів, підкорював критиків різних країн. Після поїздок він завжди привозив нові твори, був переповнений емоціями, ідеями, планами. На його творах вирує життя, де міфологічне наповнення власного світогляду переплітається з сучасними інноваціями. Потік його живопису нагадує кіноплівку, де проходило цікаве видовище, наповнене казковими сюжетами, правдивими історіями, які перетворювалися в метафоричні композиції. Біля його творів виникає різноманітний настрій, здивування, ностальгія або іронія, бо таким був сам автор — знехтувач всього застарілого, невтомний експериментатор та першопроходець «нової хвилі». 

Голосій йшов сміло своїм шляхом, одна за одною з’являлися картини, інколи по кілька одночасно: «Добре», «Автопортрет», «Танок» 1987; «Жовта кімната», «Монолог» 1989; «Так» 1990, «Дівчина зі скрипкою» 1991. «Подорож Муза», «У гамаку», «Шість слонів» 1991; «Поет Лігерос», «Міст», «Бесіда», «Трійка»1992; «Вовк і вершник», «Місячна ніч» 1993. Його картини побували в Києві, Москві, Санкт-Петербурзі, Будапешті, Мюнхені, Осло, Лондоні, Парижі. 

Ретроспективна виставка відкрила для багатьох ім’я художника нонконформіста Олега Голосія і привернула увагу до творчого життя столиці в складний перехідний період з солодким словом свободи. Всесвітній «Клуб 27» доповнився одним ім’ям з України, який своєю унікальністю зробив заявку як лідер українського трансавангарду.