Знищені імена повертаються

«Яка краса – відродження країни» 
Олександр Олесь

На підтримку Сумського обласного проекту «Відродження» громадська організація «Сумське земляцтво у місті Києві» створила мистецький проект «Повернення», який присвятила своїм видатним землякам. У пантеон Північної Пальміри ввійшли останній кошовий отаман Запорізької Січі П. Калнишевський, П. Куліш, просвітитель О. Паліцин, освітний діяч М. Неплюєв, композитори Д. Бортнянський та М. Березовський, поет і прозаїк О. Олесь, художники Г. Нарбут, брати Кричевські, засновник першої рисувальної школи М. Мурашко, скульптор, кінорежисер та драматург І. Кавалерідзе, публіцист, критик, перекладач, поет В. Затуливітер, художник В. Зарецький, вчений М. Макаренко, численні меценати, благодійники.

Під час дослідницької роботи над книгою «Культурно-мистецька спадщина Сумщини» автор дізналася про незаслужено забутого багатогранного фахівця, патріота українського народу Миколу Омеляновича Макаренка (1877—1938). В земляцтві була створена «Мистецька світлиця» з художників, які народилися на Сумщині, але проживають в столиці України. З їх числа фахове журі розробило умови конкурсу, який щорічно приурочується до 4 лютого — дня народження М. Макаренка.

Широкогранна діяльність Миколи Омеляновича дозволяла розробити перспективну концепцію для тематичних завдань. Так почалися творчі заходи, круглі столи, конференції, тематичні виставки-конкурси, пересувні виставки в столиці України та по Сумщині, на яких ми намагалися розкрити усі грані діяльності Миколи Макаренка — археолога, музеєзнавця, мистецтвознавця, художника, педагога, громадського діяча, володаря ордена Станіслава ІІ ступеня. Важливою складовою концепції по вшануванню пам’яті М. Макаренка стала популяризація героїчного земляка, який стояв у витоках вітчизняної науки.

У листі до вченого Б. Петрі в Іркутськ Макаренко писав: «Я сам украинец, вернулся (из Санкт-Петербурга в Киев) в надежде быть полезным Родине. Национальная идея захватила меня и заставила расходовать все свои силы...». Але замість слави та визнання, після черги принизливих переслідувань та сфабрикованих звинувачень Микола Омелянович Макаренко отримав «смерть у розстрочку». Нескорений Прометей відстоював ідеали науки та культурно-мистецької спадщини до останнього подиху свого життя. Вчений і патріот не зрікся духовних ідеалів, вставши на захист Михайлівського Золотоверхого собору, за що був арештований, висланий у концтабори і, нарешті, у 1938 році знищений за наказом сталінської «трійки».

Протягом останніх десяти років вдячні земляки влаштовують тематичні виставки-конкурси, присвячені М. Макаренку: «Сумщина, любове моя!», «Артефакти в натюрморті», «Храми України», міжнародний конкурс екслібрисів. Сотні фахівців Національної Спілки художників України приєдналися до творчих проектів. Видана книга «Шлях до храму», автором якої є родич М. Макаренка, дослідник доктор геолого-мінеральних наук Дмитро Єлісеєвич Макаренко.

У день відзначення 6-ї річниці проголошення Незалежності України (24 серпня 1997 року) відбулося урочисте відкриття і освячення меморіального погруддя Миколі Омеляновичу Макаренку. Автором бронзового погруддя, встановленого у брамі Михайлівського Золотоверхого монастиря, став скульптор Ю. Багаліка.

За останні роки до мистецьких заходів приєдналися музеї, галереї Києва та Сумщини, сотні художників, десятки громадських організацій, бібліотеки, учбові заклади, Богословська православна академія Київського патріархату, духовенство Михайлівського Золотоверхого собору, благодійний фонд ім. Петра Калнишевсього, Український фонд культури, працівники Шоколадного будинку, Київська організація НСХУ, асоціація земляцтв України, міжнародна «Федерація жінок за мир у всьому світі», Інститут Національної пам’яті.

Створено десятки публікацій в провідній пресі України, ведеться пошукова робота зі зверненням до директора Ермітажу Піотровського, проведені дослідження озвучені в наукових конференціях, «круглих столах». На батьківщині Макаренка в селі Москалівка Роменського району Сумської області відкрито пам’ятну дошку, зібрані документи для створення меморіального куточка в Шоколадному будинку, де проживав Макаренко зі своєю дружиною з 1919 по 1932 роки, подана пропозиція в Інститут національної пам’яті на ім’я В. В’ятровича по відкриттю пам’ятної дошки в Києві до 140-ї річниці М. Макаренка.

Сказане полум’яне слово укра­їнського патріота майже сто років тому: «Идея заставляла меня расходовать все мои силы... все, что тогда было сделано без оплаты, единственно по соображениям идейно-национальным», актуальне й сьогодні. Микола Омелянович Макаренко повертається до нас з небуття, як символ правди, незламності духу та віри в світлі ідеали.

Україна відроджується, па­м’я­таємо...

Валентина Єфремова, мистецтвознавець, заслужений працівник культури України,

лауреат премії ім. П. Білецького




Читайте також: 

Додати новий коментар