Знайомимося — головний диригент Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України Віктор Пащенко

Життєвий шлях Віктора Миколайовича Пащенка тісно пов’язаний із музикою: 15-річний вихованець військового оркестру — викладач музичної школи м. Києва (по класу кларнета) — заступник начальника військово-оркестрової служби ЗСУ — начальник військово-музичного управління Генерального штабу — головний військовий диригент ЗСУ, головний диригент Державного академічного естрадно-симфонічного оркестру України.

Освіта: музичне училище ім. Рейнгольда Глієра (1986 р.), Київський інститут культури (спеціальність «Народна творчість», 1996 р.), Національна академія внутрішніх справ (спеціальність «Правознавство», 2001 р.), Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка (спеціальність «Оперно-симфонічне диригування», 2009 р.)

— Як Ви прийшли у музику і чому саме кларнет?

— У школі минулого століття була традиція: діти всі займалися в певних гуртках, особливо цінувалося поєднання декількох, до прикладу — технічного, спортивного і естетичного циклів. Оскільки школі необхідно було мати своїх горністів і барабанщиків для проведення різних урочистостей, нас привели до Центрального Палацу піонерів м. Києва для відповідного відбору. Членом комісії був Леонід Мальчевський — педагог музичної школи. Я не зовсім зрозумів у той момент навіщо вчитель уважно оглядає мене (зуби, губи), просить заспівати, подихати: то животом, то грудиною. Висновок був для мене приголомшливим: із 15 хлопчаків запропонували навчатися в музичній школі по класу кларнету лише 13-річному мені одному! До речі, Леоніду Антоновичу тепер 92 роки, і він до сих пір працює викладачем по класу кларнета у музичній школі міста Гостомель. Ми спілкуємось, ділимося враженнями, маємо намір ще зробити багато спільних справ.

— Музичні дороги безперечно зводили Вас з великими митцями, музикантами. Чому Ви навчилися від них?

— Насамперед наполегливості, вміння працювати і домагатися результату, незалежно від кількості часу. Я черпав знання, уміння, набирався досвіду, а постійне бажання навчатися не полишає мене і сьогодні. Після 2 років навчання в музичній школі мене зарахували «музичним вихованцем» військового оркестру, у дорослий колектив професійних музикантів. Моїм першим наставником був чудовий музикант, соліст оркестру Василь Костенко, який по-батьківськи вмів поєднати вимогливість і педагогічний такт у досягненні результату.

— Чи були ситуації. коли музика допомагала у житті?

— Упродовж всього життя в музиці, вона для мене — двигун, який не лише збагачує і надихає на нові звершення, але й допомагає у скрутній ситуації. Наприкінці 80-х років, у часі грошової нестачі, доводилося бути весільним музикою. Згодом на професійних концертах у ролі диригента мені доводилося зустрічати пари, які я «музично благословив» на подружнє життя. Ці спогади є одночасно приємними, бо молодість, і важливими для самоствердження.

— У Ліни Костенко є чудові слова, які якнайактуальніше характеризують сильну особистість: «Найвище уміння — почати спочатку — життя, розуміння, дорогу, себе». Чи були і Вашому житті ситуації, коли довелось розпочати все знову?

— Мені 15 років, і я у військовій формі, на казарменному положенні вчуся не лише музиці, але й відповідальності, дисципліні, орга­нізованості, самостійності, само­ствер­джуюсь. Напевно, як і всі хлопці мого віку — мрію і люблю футбол… І прийшов момент вибирати: музика чи спорт. Пригадується розмова з моїм першим диригентом Юрієм Мельничуком, людиною, яка вміла почути, допомогти і впливати на формування життєвого шляху: «Роби вибір! Музика чи спорт, але я радив би музику!» Одночасно батько казав: «Йди до мене сину учнем автослюсаря, то може будеш людиною…» Ось так і обрав я свою музичну стежину і не жалкую.

Інший поворот долі зумовив випробувати нелегку педагогічну справу, відчути себе в ролі наставника і вчителя, адже мені подобалося працювати з дітьми, організовувати їхнє дозвілля, сприяти гармонійному розвитку. До 1984 року я працював у оркестрі, а потім вже понад 32 роки викладаю у музичній школі м. Києва. Я пишаюся своїми учнями, вони — переможці міських, обласних, Всеукраїнських та Всесоюзних конкурсів, багато з них професійно трудяться у державних установах і оркестрах. Створений на базі музичної школи №2 оркестр посів ІІ місце на Всеукраїнському конкурсі оркестрів серед музичних шкіл. Раніше ми щорічно на 3 місяці виїжджали на берег Чорного моря, де успішно поєднували репетиції з концертними виступами.

У 1996 році мені запропонували створити оркестр та хор української музики на базі Національної академії внутрішніх справ. Ці два колективи і на сьогодні успішно розвиваються, радують своїх шанувальників, формуючи їх естетичні смаки, забезпечують музичний супровід різноманітних заходів. З 2002 року мене призначено заступником начальника військово-оркестрової служби ЗСУ. Професійне коло обов’язків включало організацію музичного забезпечення державних, урядових заходів, підготовку концертних виступів в Україні та за кордоном.

Упродовж 2011—2013 років — начальник військово-музичного управління Генерального штабу — головний військовий диригент ЗСУ. За часів режиму Януковича разом із знищенням держави, руйнувалася і культурно-мистецька сфера ЗСУ. Такої наруги далі я витримати не міг, і написав рапорт на звільнення.

— Ваша просоціальна позиція як полковника ЗСУ, диригента щодо подій на Сході України?

— Організував та провів понад 12 благодійних концертних виїздів в зону АТО по 2—3 виступи в день з метою підтримки морального духу українського військовослужбовця, ветеранів воєн, учасників бойових дій; вітання з державними та професійними святами; формування у місцевого населення стійкого переконання єдності і неподільності територіальної цілісності України; волонтерської допомоги сім’ям інвалідів, родинам загиблих та дітям-сиротам.

У складі творчих колективів брали участь провідні солісти Львівського національного театру опери та балету (народний артист України Олег Лихач, заслужена артистка України Світлана Мамчур), викладачі та студенти Львівської національної музичної академії (заслужений артист України Назар Пилатюк, кандидат мистецьких наук Іванна Комаревич, студентка Катерина Назаренко), солісти Київської оперної студії (Маркіян Свято), Державної прикордонної служби (Володимир Стельмах), Хмельницької філармонії (заслужена артистка України Олена Леонова), «Голос Майдану, голос «Айдару» — Ян Апріль; композитор та поет, заслужений діяч мистецтв України Дмитро Акімов.

Мешканці та військові Краматорська, Сватове, Слов’янська, Кремінної, Новоайдару, Бердянська, Маріуполя, Старобільська гаряче зустрічали: Державний академічний естрадно-симфонічного оркестр України, Національний Президентський оркестр, Київський муніципальний духовий оркестр, театр духової музики з міста Одеси, вокальну групу «Зерно любові» (м. Київ).

Запам’ятається мені на все життя переповнений зал місцевої церкви, експозиція рушників і українських хусток із приватної колекції Людмили Грабовенко, діти різного віку, котрі стояли, уважно слухаючи концертну програму, і наш від’їзд… Стоячи на колінах біля церкви, оплесками місцеве населення Красногорівки висловлювало нам свою шану і вдячність за мистецьке виконання творів української, світової музики. А через 2 години їх жорстоко обстріляли російські найманці…

Невеличке селище Денижникове Новоайдарського району подивувало щирістю, яка розчулила всіх: потріскувало дерево у пічці-буржуйці, а жителі пригостили домашніми пиріжками і членів оркестру, військових та гостей зали. У такій ситуації концерт виконувався з особливим творчим і емоційним піднесенням. Навіть квіти були незвичними — з бісеру в чудовому авторському виконанні. Хіба може хтось уявити, що нас, українців, можна роз’єднати — ніколи!

— Географія Ваших музичних виступів?

— Я мав честь виступати з різними оркестрами і представляти Україну та традиції українського і світового музичного мистецтва у Європі (Німеччина, Австрія, Франція, Нідерланди, Італія, Польща) та Африці (Лівія). На запрошення організаторів Міжнародних фестивалів неодноразово був головним диригентом спільної програми виступів оркестрів країн-учасниць.

Взірцем творчої особистості для Вас є: народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, професор Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, диригент та педагог з великої літери, відомий маестро як в Україні, так і поза її межами — Юрій Олексійович Луців.

— Яку нагороду вважаєте найголовнішою у професійному становленні?

— Серед моїх нагород — мої діти, які професійно займаються музичною і військовою справами (донька Вікторія — музикант оркестру Національної академії внутрішніх справ, син — Віталій, ма­йор ЗСУ), це і мої учні, які працюють музикантами та викладачами, та життєтворча сила створених мною колективів і найвища державна нагорода Республіки Лівія за І місце у Всесвітньому фестивалі військової музики.

Тетяна Тарасова




Читайте також: 

Додати новий коментар