VIVA, Пуччіні!

Йому завжди не щастило на обʹєктивну оцінку з боку оперних фахівців і театральних снобів, які вважали творчість Джакомо Пуччіні як ознаку дурного смаку натовпу. Ще за життя композитора критик Фаусто Торрефранка у своїй полемічній праці «Пуччіні й міжнародна опера» зазначав, що автор «Богеми» є космополіт, який дискредитував оперні традиції Італії. «У жінок й неосвіченої публіки, — стверджував синьйор Фаусто, — він може мати успіх, проте у нас, серйозних фахівців — ніколи!» 

Цієї ж думки дотримувалися й інші музикознавці, які необачно пояснювали незмінний успіх опер Пуччіні сентиментальністю і пікантністю його творчої манери. Однак у широкого загалу виявилася зовсім інша думка щодо опер італійського maestro, які були популярними навіть серед неписьменних італійських селян. А з часом виявилося, що музика Пуччіні не тільки не забута, але повсякчас хвилює серця і сучасних слухачів. Поряд із шедеврами Верді та Россіні опери Пуччіні як найбільш популярні посідають чільне місце у репертуарах оперних театрів усього світу. І цього року світ вшановує пам'ять італійського maestro з нагоди 160-річного ювілею від дня його народження…

Театр Джакомо Пуччіні
Біографія Пуччіні — це, перш за все, біографія його оперних шедеврів. Але на творчість митця суттєво впливають різні обставини його долі. Отже, поглянемо у минуле…

Родинне коріння Пуччіні — з Тоскани, містечка Лукка, де оселився у ХVІІІ столітті його прапрадід Джакомо Пуччіні-старший, церковний композитор та диригент. З нього й розпочався родовід потомственних музикантів Пуччіні, до якого належав і герой цього нарису. Майбутній композитор мріяв також стати музикантом, але доля мала зовсім інший сценарій. Зі смертю батька багатодітна родина лишилася майже без коштів до існування, і 7-річному Джакомо прийшлося заробляти собі на власний шматок хліба: співати у церковному хорі та грати на органі у церкві Бенедиктинського ордена. Проте його мати зробила все можливе, щоб її талановитий син отримав вищу музичну освіту. 

Шлях до мистецького Олімпу молодого Пуччіні не був усипаний трояндами. Напівголодна юність збіглася з навчанням у Міланській консерваторії, де талановитим студентом опікувався Амількаре Понкʹєллі, видатний музикант і композитор, автор опери «Джоконда», який одразу розгледів характер обдарування свого учня. Про це із усмішкою згадував maestro на схилі віку. «Доторкнувся до мене святий отець своїм мізинцем і порадив: «Пиши для театру, й тільки для театру». Ось так і визначився його творчий шлях…

Вимогливий театрал і драматург Пуччіні ще на початку свого творчого шляху визначив головні принципи своєї оперної естетики: зацікавлювати, вражати і зворушувати серця. І цим принципам лишався вірним понад усе життя. Багато років по тому, працюючи над оперою «Турандот», наказав він своїм лібретистам: «Приготуйте мені щось таке, щоб я змусив світ заплакати». Він активно працював над драматургією своїх творів, про що свідчать оперні партитури, які покреслені не тільки вказівками виконавцям оперних партій (con anima, con passione, con forza), але й режисерськими ремарками, що визначають усі деталі сценічної поведінки акторів. Відчувається, що автор цих приміток у партитурах поєднував у своїй особі не тільки музиканта і драматурга, але й вимогливого режисера. 

«Якщо я не можу уявити перед собою сцену, — зізнався якось митець, — я не пишу, не можу написати жодної ноти». Він завжди прагнув писати про те, що сам спостерігав у житті й відчував власним серцем. Зокрема, звертаючись до сюжету опери «Богема», Пуччіні згадував свої власні студентські роки навчання у Міланській консерваторії. Деякі сюжети його опер склалися під враженням театральних постановок (зокрема «Тоска» за пʹєсою Вікторʹєна Сарду або «Мадам Баттерфляй» — за творами Девіда Бєласко і Джона Лютера Лонга). 

Незрівнянний мелодист Пуччіні ще на початку творчого шляху висловив своє творче credo: «Contro tutto e contro tutti fare opera di melodia!» (тобто опера, перш за все, має бути мелодичною). Головним чином, це вокальна мелодія, по-італійськи темпераментна, яка насичена гарячим почуттям. Пуччіні володів усіма таємницями bel canto, він був глибоко обізнаний щодо вокальної майстерності зірок італійської опери 90-х років ХІХ та першої чверті ХХ століть. Йому пощастило працювати з такими уславленими майстрами сцени, як Карузо, Таманьйо, Баттістіні, Джильї, Титта Руффо та ін. Кожну вокальну партію він писав, розраховуючи на вокальну майстерність конкретного співака. 

З деякими з них (зокрема, з Енріко Карузо) композитор мав дружні стосунки. Співаки, у свою чергу, відчували творчу наснагу у співпраці з maestro, та гідно підтримували традиції італійської вокальної школи. 
Театр Пуччіні спирався на різноманітну сферу побутової музики того часу — мелодій міських італійських пісень та романсів, танцювальних ритмів і навіть популярних оперет (зокрема Легара). Він сміливо використовував мелодії сучасного ліричного вальсу (зокрема у «Богемі» — вальс Мюзетти). Ось такий синтез міської пісні з симфонізованою мелодією опери й викликав нарікання оперних фахівців і театральних снобів.

Свято муз у Києві
Урочисті заходи з нагоди 160-річного ювілею Пуччіні були призначені на 22 грудня — день народження славетного maestro. У Колонному залі ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України відбувся концерт Viva Puccini у супроводі Національного президентського оркестру під орудою народного артиста України диригента Василя Василенка.

На сцені виступали: заслужений артист України Микола Шуляк (тенор), заслужена артистка України, солістка Національної опери України Катерина Стращенко (сопрано), заслужений артист Автономної Республіки Крим, соліст Національної філармонії України Анатолій Юрченко (баритон). У програмі концерту — арії, дуети та фрагменти з найбільш популярних опер Джакомо Пуччіні, які посідають чільне місце у репертуарах оперних театрів усього світу: «Богема», «Тоска», «Мадам Баттерфляй», «Турандот», «Манон Лєско», «Джанні Скіккі». В той же день на сцені Національної опери України має відбутися опера «Мадам Баттерфляй» (лібрето Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози за творами Девіда Бєласко і Джона Лютера Лонга). Диригент-постановник Олег Рябов, режисер-постановник Ірина Молостова, хормейстер-постановник Лев Венедиктов, художник-постановник Марія Левитська, режисери Валентина Река і Микола Третяк.

Під час роботи над оперою Пуччіні відкрив для себе загадковий світ японської культури, який вразив його своєю первозданною свіжістю і надзвичайною поетичністю. Якоюсь мірою він віддав данину загальній захопленості тогочасного суспільства модними орієнтальними віяннями, які проникли у мистецьке життя Європи. Композитор збирав різноманітний матеріал — музичний, етнографічний і літературний, прискіпливо вивчав історію японського мистецтва, архітектури й живопису, знайомився з побутом та релігійними обрядами японців, прослухав більше 100 фонограм японської народної музики. Надзвичайну допомогу maestro отримав від японської драматичної актриси Сада Якко, з якою зустрічався у Мілані. До неї звертався він, щоб відчути характерні інтонації та ритми японської мови. Риси японського музичного фольклору відчуваються в інструментальній частині опери і в пентатонному ладі окремих жанрово-побутових епізодів. Саме достовірна психологічна атмосфера, відтворена композитором у хвилюючій «японській трагедії», піднесла «Мадам Баттерфляй» до виняткових зразків світової оперної сцени, а образ Чіо-Чіо-сан став найулюбленішим з його оперних героїнь. Навіть на батьківщині Чіо-Чіо-сан, у самій Японії, опера Пуччіні здобула широке визнання та стала класичною.

Тріумфальний шлях «Мадам Баттерфляй» розпочинався у театрі Grande міста Брешія, де партію Чіо-Чіо-сан виконувала видатна українська співачка Соломія Крушельницька, яка згадувала: «Публіка закидала нас квітами, скандувала, кричала від захоплення. Пуччіні буквально влетів до моєї гримувальної з величезним букетом квітів. Він дякував мені за цей успіх. Ми міцно обнялися, розцілувалися і від радості розплакалися…» На згадку про незабутню подію того травневого вечора безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію: «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. 1904» і подарував її Крушельницькій.

…В італійському містечку Лукка на вулиці Віа ді Поджіа міститься будинок, де 160 років тому, 22 грудня 1858 року, народився Джакомо Пуччіні. Про це й свідчить меморіальна дошка на фасаді цього будинку. Текст нагадує про видатний внесок уславленого митця, який утвердив у всьому світі національний зміст італійського мистецтва. Та наостанок — слова подяки: «місто, яке пишається своїм сином…»




Читайте також: 

Додати новий коментар