«Вербиченька» — берегиня пісенної спадщини

Особливий настрій у ці дні в Національному музеї літератури. Клуб вихідного дня запросив на гостину народний етнографічний аматорський фольклорний ансамбль «Вербиченька» з села Пристроми, що в Переяславському районі на Київщині.

Автентичні костюми, насичений колоритний репертуар пісень, музичні інструменти з домашнього начиння захопили киян. Вони впродовж двох годин слухали у виконанні артистів давно забуті українські народні пісні, аплодували їм і не відпускали.

Ніжно й обережно учасники колективу взяли до рук звичайнісінькі чавунчики, ложки і… покотилося залою незвичайне музичне диво. Неймовірні дзвони, виконані на чавунах, здивували й зарядили глядачів.

Ольга Мірошниченко, незмінна художня керівниця «Вербиченьки», із задоволенням розповідає про колектив: «Ансамбль створила років чотирнадцять тому. Так у житті сталося, що народилася й виросла я у Пристромах. Усе і всі тут мені рідні. Та після закінчення культпросвітнього училища поїхала працювати в Березань. 35 років працювала у місцевому Будинку культури. Там і долю свою зустріла. Вийшла заміж. Та коли відчула, що батьки в селі потребують допомоги, п'ятнадцять років тому переїхала з родиною до Пристром. Про створення «Вербиченьки» навіть не думала. Народ сам потягнувся до мене. Жінки заходили й пропонували поспівати. Так ідея сама по собі прийшла. Над вбранням довго не думали. У бабусиних скринях знайшли найдорогоцінніше — сорочки, спідниці, корсетки. 

У кого цього багатства не було — поділилися. Вирішили, щоб діти й онуки не забували про наші надбання, щоб знали, що таке козацький жупан. З інструментами також проблем не було. В хід пішли — гребінь, ложки, дошки для прання, качалка, рубель,  навіть звичайнісінькі металеві граблі, перефарбовані в колір золота. Все це створює неповторні мелодійні звуки, які доповнюють наш спів. Жодне свято в селі не відбувалося без наших виступів.
Побачили, що непросто подобаємося людям, що немарно співаємо, що годинами нас не відпускають зі сцени».

Слава до «Вербиченьки» прийшла, коли чотири роки тому із Всеукраїнського фестивалю народних талантів, що проходив у Сорочинцях, привезли гран-прі. Це додало енергії, ентузіазму, впевненості.

Під наполегливим і прискіпливим керівництвом Ольги Мірошниченко учасники колективу вдосконалюють свою пісенну майстерність, намагаються зберегти давні духовні традиції славного Переяславського краю. І зусилля не виявилися марними — фольклорний ансамбль «Вербиченька» отримав звання народного.

Репертуар колективу багатогранний. Серед пісень — і давно забуті, старовинні, народні, авторські, сучасні… Щороку тут створюють нові програми, оновлюють і доповнюють репертуар. У репертуарі звучать гуморески в чудовому майстерному виконанні Наталії Гордієнко. В колективі охоче ставляться до молоді, запрошують до колективу, влаштовують тематичні пісенні концерти.

Ольга Мірошниченко любить подивувати односельців. Ідеї до неї приходять незвичайні. Якось прийшла думка зібрати пісні, в яких оспівуються дерева. Зібрали й записали таких текстів близько сотні. До репертуару взяли шістдесят. Три години співала, а зала їх не відпускала, аплодувала. До того ж сказали, що час збіг так непомітно. А ще пані Ольга чудово співає під супровід баяна, яким вправно й майстерно володіє.

Сценарій пані Оля може виписати за ніч. Зараз мріє записати пісні, в яких співається про імена. Отак, розгорнувши алфавіт, пригадує пісні, записує. Зараз члени колективу збирають пісні про квіти.

Надія Федоренко розповідає, що колись працювала на пошті: зв’язківцем, листоношею. Пригадує, які обтяжливі торбинки з листами й газетами носила. «Важко жилося, — говорить пані Надія, а рятувала пісня. — Виспіваєшся — і на душі легше. А минулої осені ми вирішили птахів переспівати (сміється) — зібрали репертуар пісень про птахів. Здорово вийшло». Пані Надія тримає в руках дерев’яну ложку з різьбленням «Опішня». «Виступати й там доводилося, — пояснює, вловивши мій погляд».

Котиться залою пісня. «Ой у полі озеречко», «Ой дубе, ти дубе», «Із-за гір, гори», «Ішли воли з діброви»… «Українці завжди співали, навіть не маючи великих статків, — розповідає учасниця колективу Наталія Ковальчук. — Наші діди й бабусі співали тяжко працюючи: коли орали, сіяли, вишивали… У піснях передавали свої почуття, настрій, підтримували одне одного».

— Немає кращого села, як наше Пристроми, — оголошує пісню про рідне село ведуча вечора Наталія Гордієнко. 

Прославляючу рідний край пісню «Пристроми» написав житель села Микола Ігнатенок, а на музику поклала Ольга Мірошниченко. Вже з другого куплету пісню підспівувала вся зала.

— Багато пісень я записала від своєї мами, — розповідає Ольга Мірошниченко. — Більшість із тих пісень викликають великий інтерес як у етнографів, так і в глядачів. Народ любить українську народну пісню, навіть підспівує. І це радує, тішить душу. 

Та найбільша радість і щастя для всіх учасників «Вербиченьки» — це нагорода співати в залі Національного музею літератури, в залі, в якій свого часу співав молодий Микола Лисенко. Учасниці народного етнографічного аматорського фольклорного ансамблю «Вербиченька» є берегинями пісенної спадщини. Саме завдяки таким колективам ми маємо надію, що наша пісня буде жити вічно. 




Читайте також: 

Додати новий коментар