Уміння любити

Олександр Бакуменко народився у сім’ї видатного українського письменника Данила Бакуменка, в якій жив дух творчості та українознавства, патріотизму і гуманізму, справедливості, совісті й честі, поваги до людини — трудівника, захисника Вітчизни.

Данило Олександрович учив своїх дітей любити Батьківщину, бути чесними і справедливими. Його сини зростали у повноцінній, справжній українській родині, яка давала їм затишок і тепло батьківської любові, підтримку і віру в свої сили. А зараз цю любов вони сповна віддають своїм дітям і прагнуть, аби їхні кровиночки були щасливими.

Тому й теми виховання, гуманізму, добросердечності й турботи про майбутнє українців так хвилюють Олександра Даниловича. Людина добра і глибокопорядна, творча і емоційна, послідовна і наполеглива, він уміє віднайти у кожному найкращі риси, виділити їх, підкреслити і спонукати до розвитку. Своїм гуманним ставленням до кожної особистості він надихає людей, що оточують його, на гуманні вчинки і діла. Біля нього хочеться бути кращим і мудрішим, його енергія і запал передаються кожному, збуджують думку і почуття, надихають на добротворення. І його роман «Король Ринкової вулиці» закликає до цього…

Спостерігаючи за сучасними підлітками, ми часто замислюємося над тим, що в нашому суспільстві коїться щось не так, щось ми пропустили у вихованні підростаючого покоління, чогось не додали, а, може, просто змирилися з тим, що відбувається? 

А все ж таки не додали. Не додали найголовнішого: любові, батьківської, справжньої, самовідданої, любові, яка кличе нас на самопожертву і є найбільшим сенсом життя. Але любові не сліпої, не любові-замилування своїм чадом і вседозволеності йому. А тієї, яка завжди підтримає, надихне і спрямує на добрі діла і вчинки, яка навчить співчуттю і самовіддачі, поваги до людей і навколишнього світу, щоби врешті-решт отримати те, чого нам так бракуватиме на схилі літ.

Звертаємося до художньої літератури: світової і нашої рідної, української. Чудові твори класиків розповідають про життя за кордоном, про давно минулі часи. Вагомі, мудрі твори. А сучасність? Сучасність — це здебільшого фантастика і життя, сповнене розваг і бездумних витівок. Сувора правда.

І потрапляє до читача твір О. Бакуменка «Король Ринкової вулиці».

Твір, який загострює нашу увагу, увагу батьків і дітей, які опинилися у сучасних умовах: умовах постійного виживання і заробляння грошей. А діти — якось самі по собі виростуть. Ми їдемо за кордон у пошуках роботи, у нас немає часу на спілкування зі своїми дітьми, або ще, найстрашніше, у нас взагалі немає часу на дітей і ми відмовляємося від «небажано народжених». І ось саме про героя твору, якому найменше дісталося батьківської любові, розповідає цей роман, який дає можливість нашим дітям задуматися над сенсом життя, над проблемами самовиховання, над питаннями, як стати успішною людиною.

Окремі епізоди твору розповідають про добрих, безкорисливих, чуйних людей, що дає дітям матеріал для роздумів: що таке добре, а що погано.

Діти зростають і виховуються у дитячому будинку. Перші сторінки твору знайомлять нас із людиною, яка ревно виконує свої професійні та батьківські обов’язки. «За багаторічну сумлінну працю на двірницькій ниві Іван Калюжний заслужив до себе глибоку повагу людей не лише відповідальним ставленням до роботи, а й своїм доброзичливим ставленням до людей». У нього було троє дівчаток. Дітей Іван обожнював. 

Коли вони були дошкільнятами, він щоранку відводив їх до дитячого садка.

«Невисокий чоловік з блакитними очима, з відвертим усміхненим обличчям, жваво жестикулюючи, пояснював своїм маленьким донечкам правила та норми поведінки у дитячому садку і отримував від того велике задоволення». 

Зосереджуючись на цих епізодах на початку твору, автор розкриває читачеві, що воно таке — справжня батьківська любов, яка дає затишок дітям і задоволення батькам.

І зразу ж за цим — опис жорстокості й безсердечності матері малюка, якого знайшов Іван у задимленому сміттєзвалищі.

А далі — розповідь про те, як зростав цей хлопчик, якого назвали Богданом Вогневодою, у сиротинці. Автор розкриває психологію дитини покинутої, забутої. Напади жорстокості у нього змінювалися напливами уваги та доброти до своїх ровесників. Свою безпорадність він проявляв таким чином, бо по-іншому не вмів. 

Маленьке сердечко краялося від різних почуттів: заздрості, що у когось знайшлася мама, і гніву, що за ним ніхто не приходить. Автор описує почуття і вчинки ображеної, покинутої дитини, розкриваючи причини і наслідки їх, а також зусилля педагогів виховати з Богдана хорошу людину. Але внутрішній протест спрацьовував сильніше. 

Він шукав себе, своє місце в житті, хотів бути там, де його чули б, поважали, співчували і підтримували б. Та знайшов те середовище, де відчув свою силу і значимість від презирства до навколишнього світу та слабших за нього. І це його гірко тішило. Наркотики, алкоголь, дрібні крадіжки ніби давали йому впевненість у собі та вели в нікуди, в безвість.

Богдан відбував покарання у колонії для підлітків, а згодом у тюрмах для дорослих. Здавалося б, людина втрачена для суспільства. Та автор використовує фантастичний прийом реінкарнації, щоб довести нашим дітям, що всього можна досягти в житті, якщо стати на путь істинний, знайти свою «божественну іскру», своє «Я». У реінкарнацію по-своєму вірили давньогрецькі філософи: Сократ, Піфагор, Платон. А тут ми бачимо нові естетично-художні шукання автора, його оптимістичні сподівання на час, який змінить хід історії, політичну ситуацію в Україні, змінить саму людину як особистість.

Природа нагородила Вогневоду міцним здоров’ям, і він зрозумів, що лише сильні тілом і духом виживають у цьому житті. Він займається карате та іншими видами спорту. А мудрі настанови його тренера — колишнього десантника Віктора Безхатька зробили свою добру справу: «У нього з’явилася внутрішня цікавість до вивчення фізики, історії, географії, літератури», проявився хист до малювання. Хлопець почав розуміти, що його життя залежить від нього самого. 

Багато чому Богдана навчили і «тюремні університети». Трохимович підсвідомо вчив жити інакше, він переконував його, що треба жити за законами Божими і всі попередні вчинки можна виправити благими намірами та ділами.

«Вогневода мимоволі повірив у інше життя, яке мало б зробити його щасливим. Він почав замислюватися над невлаштованим особистим життям і принципами управління своїм бізнесом, пріоритетом якого мав бути розвиток соціальних умов працюючого персоналу. Богдан ставить крапку на минулому. І відбувається «реінкарнація щастя», яка переходить у «гармонію кохання» і «омріяне диво». «Коли Богдан відкривав книгу, з ним відбувалися дива». Тут автор переконливо доводить сучасній молоді важливість читання книг, навчання і творчості.

Письменник ставить молоді й нам, дорослим, запитання: «Чому Вогневода стає на шлях істини, добра і правди? А чому був іншим?»

У романі наскрізно звучить тема людського тепла і взаємопідтримки, відчуття міцного і, насамперед, надійного плеча, яке не зневіриться в тобі ані в годину лихоліття, ані на вершині слави. А також відчуття любові, бо саме вона дає наснагу і силу перебороти житейські труднощі й вистояти, не загубивши найціннішого, — прагнення жити.

О. Д. Бакуменко не тільки своєю творчістю говорить про це, а й доводить усім своїм життям.

Він володіє невидимою, але такою відчутною, притягувальною силою доброти і розуміння душевного світу кожної особистості. І ця магія доброти об’єднує навколо себе неабияку плеяду творчих і талановитих людей, від яких хочеться напитися натхнення та трепетного відчуття життя, світлого й привабливого, глибокозмістовного і осяяного високим мистецтвом світорозуміння.

І гуртуються навколо Українського фонду культури, який він очолює, люди дивні: щирі і сонцесяйні, мудрі і доброзичливі, які своїм покликанням прийшли зігрівати цей світ, наповнювати його великою красою і змістом. 

 




Читайте також: 

Додати новий коментар