Театральні маски японського театру

Київський художник Георгій Сергєєв — учасник більш ніж 165 групових та 40 персональних виставок живопису та графіки. 22 березня в Будинку актора, що на Ярославовому валу, відкрилася його чергова виставка.

Цього разу до року Японії в Україні митець представив 24 театральні маски японського театру но, виконані олійними фарбами на оргаліті. Вони одразу заворожують глядача експресією виразу, внутрішньою драматургією і беруть його в полон своєю особливою магією. Більшість масок зображені попарно на нейтральному тлі різних кольорів, що лише акцентує увагу на міміці персонажів. Чому саме маски зацікавили художника? Ще в радянські часи він відвідав Російський етнографічний музей в тодішньому Ленінграді й був здивований його експонатами. Предмети побуту й промислу народів світу, одяг, прикраси з кістки й бурштину, засоби пересування й особливо маски, вразили уяву й спонукали до творчих пошуків. Так з’явилися cерії графічних і живописних творів, домінуючими серед яких були маски народів світу.

Як розповідає Вікіпедія, но («майстерність, вміння, талант») — один з видів японського драматичного театру. У його витоків стояли Каньямі Кійоцугу та його син Дзеамі Мотокійо: перший актор народних вистав саругаку намагався орієнтувати своє мистецтво на дворян і аристократів, залучаючи до п’єс нові елементи й змінюючи структуру спектаклю, а другий не тільки розвинув ідеї батька про виконавчу майстерність, але й створив велику кількість п’єс, які і в XXI столітті продовжували входити до репертуару театру; саругаку було реформовано й поступово перетворено в но. Цікаво, що в давнину, в добу Едо (1603—1868), вважалось, що хороша акторська гра сприяє процвітанню країни, а погана гнівить богів і приносить біди, у зв’язку з чим недбалість у виконавстві каралась: в окремих випадках акторів, яких визнавали винними, виселяли на віддалені острови або присуджували до здійснення харакірі. Таким чином, актори більш відповідально ставились до своєї техніки гри, отже відбувалася реалізація на практиці ідеалів Дзеамі щодо виконавчої майстерності. 

Головним засобом виразності в театрі но є маска (номен) або омоте. Вона надає актору загадкову привабливість, харизматичність, перетворює його в фігуру, немов би задрапіровану чудовим одягом скульптуру. В масці виступають тільки ведучий актор ситє і цуре, що його супроводжує, у тому випадку, коли цей персонаж — жінка. Виконуючи роль без маски, актор зберігає на сцені спокійний, відсторонений вираз обличчя. Японські психіатри навіть використовують термін «вираз обличчя маски но» для опису паталогічних проблем пацієнта з мімікою. Як правило, актор володіє кількома масками одного виду. Грим в театрі не використовується.

Виготовляються маски переважно з японського кипариса за старовинними зразками за спеціальною технологією. Вважають, що загальна кількість типів масок досягає 450. Згідно з класифікацією, яку наводить Японський художній фонд, маски но розділяються на маски, які використовують в спектаклі «Окина», маски старих, маски богів/демонів, маски чоловіків, жінок і маски духів. Як твори мистецтва, маски театру но виставляються в музеях і галереях. А в нашому випадку, Георгієм Сергєєвим у Будинку актора. Як і інші речі в середньовічній Японії, маска (разом із дзеркалом, амулетом, мечем) наділялася магічними властивостями, актор і сьогодні продовжує відноситись до маски як священного предмету. За допомогою регульованого освітлення маски шляхом повороту голови актору вдається надати їй ефекту оживлення, а це уможливлює передачу відчуття радості, смутку, сильних емоцій.

В сучасному театрі но, наскільки це можливо, зберігається техніка повного ототожнення виконавця з втілюваним ним героєм. У своїй книзі «Пространство трагедии» Григорій Козінцев писав: «Я починаю розуміти, що «одягнути маску» — процес такий же складний, як «вжитися в роль». Задовго до початку вистави артист стоїть коло дзеркала. Хлопчик подає йому маску. Артист обережно бере її і мовчки вдивляється в її риси. Непомітно змінюється вираз очей, лик стає іншим. Маска немов би переходить в людину. І тоді повільно й урочисто він надягає маску і повертається до дзеркала. Їх вже немає по окремості, людини і маски, тепер це єдине».

Монументальність, притаманна творчості Георгія Сергєєва, прозвучала в серії масок японського театру но з особливим розмахом і трагізмом. Притаманна художнику самокритичність, викликана вродженою скромністю, нині переосмислюється. Його творчий діапазон широкий і багатогранний: книжкова і станкова графіка, живопис і поезія, художник створив 800 книжкових знаків. Він є автором багатьох живописних і графічних портретів видатних діячів світової культури. В останні роки вийшла з друку низка його видань: «Георгий Сергеев. Живая игра. Живопись, ваяние и графика. Раздумья об искусстве» (2011), «Георгій Сергєєв. Книжкові знаки» (2014), «Графіка Георгія Сергєєва. Дереворити. Лінорити. Офорти. Каталог» (2015), «Георгій Сергєєв. Рисунки. Каталог» (2017).

Художник знаходиться у розквіті свого дарування. Побажаємо йому нових виставок, нових шанувальників його творчості і міцного здоров’я.

Петро Нестеренко




Читайте також: 

Додати новий коментар