Руслана Лоцман

Героїня нашої розповіді – досить відома людина в Україні заслужена артистка України, волонтер за покликанням – Руслана Лоцман. На сьогоднішній день команда волонтерів, до складу якої входять Руслана та її чоловік Дмитро, провели близько 500 зустрічей і концертів в зоні АТО.

Творчість
Руслана дуже талановита людина, вона авторка безлічі пісень, які вже набули популярності в українській спільноті, такі як «Комбат Маруся»,  «Щира українка», «Гастролі в полі», «Лицарю добра», «Пісня нас єднає», «Українські дівчата», «Десь у полі» та ін.

У наші дні тема волонтерства стала дуже актуальною. Дійсно, тисячі активістів-волонтерів в Україні направили всі свої сили на допомогу нашим бійцям на Сході.

Щоб глибше зрозуміти нашу героїню, потрібно повернутися в далеке минуле – в дитинство Руслани.

Родове гніздо
Сім'я жила в селі Матусів, де споконвіку жив рід мами Руслани, Галини Григорівни, про нього в народі так і кажуть – Матусине село. Галина Григорівна – художній керівник в селі Сигнаївка. Батько, Олександр  Сергійович, директор Будинку культури в тому ж селі. Обидва села знаходяться на Шполянщині в Черкаській області – це географічний центр України. Батьки Руслани – обидва педагоги та музиканти. Олександр Сергійович грає на багатьох музичних інструментах, дуже талановита людина, багато вчився, навіть коли в родині народилися чотири дочки. Всі чотири дочки - Валентина, Лілія, Тамара і Руслана також пішли по стежці батьків – стали педагогами. Олександр Сергійович, звичайно, мріяв і про синів. Коли дочки покинули родове гніздо, батьки прийняли рішення взяти в сім’ю хлопчиків-сиріт. Ось уже 10 років вони опікуються п'ятьма дітьми з дитячих будинків. Четверо з них виросли, і тільки найменший син, Сергій, ще вчиться в школі у п'ятому класі.

Наполегливий характер
Руслана закінчила школу із золотою медаллю, і, зрозуміло, в цьому велика заслуга батьків-педагогів, які навчили своїх дітей ставити чіткі цілі та досягати їх. Дівчинка з сільської місцевості, з багатодітної сім'ї, розуміла, для чого їй потрібно бути наполегливою в навчанні, - щоб поступити у столиці в той університет, про який вона мріє, та ще й на бюджет. Батьки в усьому підтримували Руслану, і в 2005 році вона успішно поступила в Київський національний університет культури і мистецтв на кафедру народного пісенного виконавства. Хоча документи були одночасно в трьох вишах (також в університеті ім. М. Драгоманова та Харківській академії культури), в результаті Руслана все ж таки вибрала столичний університет культури і мистецтв, адже дуже хотіла співати! Чотири роки наша героїня провчилася в класі Ніни Матвієнко. Потім паралельно навчалася в двох магістратурах, а вже за три роки захистила дисертацію. Зараз Руслана - кандидат наук, викладач інституту мистецтв НПУ ім. М. Драгоманова на кафедрі теорії та методики постановки голосу. Руслана каже, в житті їй нічого так просто не давалося, будь-який її успіх виборювався наполегливістю і завзяттям.  

Проект «Народна філармонія»
Цей проект з'явився з громадського руху під час подій на Майдані, коли стало ясно, що в Україні мало хто займався пропагандою української пісні. 

З метою збереження цілісності нашої держави, забезпечення миру і єднання народу, підняття бойового духу української армії, підтримки вимушених переселенців з Криму та Донбасу з 5 квітня 2014 року було проведено близько 300 концертів в рамках мистецького проекту «Народної філармонії». Народна філармонія своєю щоденною діяльністю консолідує ідеї, мрії та реальні дії всіх активних українців.

До «Народної філармонії» приєдналися такі відомі народні артисти, як Раїса Недашківська, Валентина Ковальська, Марія Миколайчук, Каріна Кондрашевська і Тетяна Школьна – це ті люди, які багато працюють, розвиваючи проект, активно подорожують з концертами. «А також ми проводимо фестивалі для молоді», – каже Руслана. За 2014-2015 роки «Народна філармонія» зробила повний тур по Україні: від  Львівського Яворова та Ужгородського полігону до Миколаєва та Очакова, від Волині до Донбасу. В сучасній війні було абсурдно чути, коли українські військовослужбовці співають пісні російською мовою, адже це пласт культури радянського періоду. І вже в 2014 році вийшов перший диск «Народної філармонії» з патріотичними піснями під назвою «Героям України».

Це була збірка пісень, а також цілий блок пісень Руслани Лоцман, які присвячені Героям Небесної сотні та сучасним лицарям духу. Більше ніж 1000 екземплярів диску з піснями  розповсюдили по всіх військових частинах та в зоні бойових дій на Сході. Мета цієї акції – щоб на військових заходах лунали пісні не російською, а рідною мовою, щоб через пісню нести українське слово, український дух. «Як же ми не розуміємо, що тільки через культуру ми можемо сформувати націю. Наші діти, військові, весь народ мають знати свою українську пісню», – каже Руслана.

Культурна революція
«Мені здалося, що саме з Майдану почалася наша культурна революція, яка досі триває, - говорить Руслана Лоцман. - Ми повинні нести українські пісні в  школи, в наш побут, щоб утверджувати українську націю». Наприклад, в Японії кожна дитина, закінчуючи школу, повинна знати 200 народних пісень, інакше вона не зможе отримати атестат.

Саме на Майдані ми про це говорили. Адже на сцену Майдану пішли ті артисти, які йшли до народу. І у фронтові поля їдуть не ті, які шукають піару та грошей, а ті, які працюють на народ. І багато хто з артистів цурається такої діяльності. Тому народ зміг почути не тих, кого йому нав'язують з екрану, «проплачених» артистів, а тих, які співають йому прямо. Це було в народі споконвіку, це був правильний відбір своїх артистів, справжніх артистів, які йшли в народ».

Сім'я
– Чула, що як раз на Майдані Ви познайомилися зі своїм майбутнім чоловіком?

– На Майдані я його вдруге почула, але я не звернула на нього увагу. Він мені просто підспівував з Майдану. Його звуть Дмитро Глухенький. Це українське козацьке прізвище, був колись такий глухенький козак. Коли я прийшла знайомитися зі свекрухою, вона мені сказала, що ти не переживай, у нас дівчата «глухенькими» не бувають.

Завдяки такому прізвищу в нас все вийшло добре, я залишилася на своєму прізвищі. Тим більше, артистка. У чоловіка немає ніяких претензій. У сім'ї ростуть дві донечки: Оріяна та Милада.

Дмитро за фахом відеооператор, закінчив Київський національний університет театру, кiно і  телебачення іменi І. К. Карпенка-Карого. Ми знайомі з 2011 року. Зустрілися на Канівський горі, в день перепоховання Т. Г. Шевченка. Я там співала, а Дмитро підійшов і взяв у мене автограф. Він сказав: «Ми прийшли на голос, ми почули голос і прийшли». А я співаю зі сцени «Не женися на багатій…». Вони з другом почули своє і підійшли до мене взяти автограф. Дмитро -  козак за своєю природою, шанує свої традиції. Дід у чоловіка з Чернігівщини, а родина мами - родом із Західної України.

Пізніше на Майдані я співала пісню «Туман яром», зробила сучасне аранжування і прибрала два куплети, які повинен співати козак. І чую, як хтось мені каже, що там ще два куплети, і Дмитро підспівав мені. В “Ютубі” є ролик «Українське весілля» на цю пісню. Це старовинна пісня моїх бабусь. В той момент я також не запам'ятала, хто мені підспівував з великої кількості людей на Майдані. Потім ми випадково зустрілися в лютому 2015 року, я шукала оператора, який би знімав наші поїздки на фронт, щоб зробити документальний фільм з усіх поїздок, зняти портрети героїв. Така в мене була задумка: зняти кіно про наших хлопців, про ці зустрічі. Дмитро в цей час був з побратимами у Пісках  Донецької області, з другом поїхали туди, займалися волонтерством та знімали хлопців, їх щоденне життя добровольців. Потім вони зробили журнал зі світлин про воїнів: Піски, Авдіївка, Аеропорт. І це було важливо, тому що це наша історія. Також у Дмитра є фільм «Різдво нації» - про святкування тут і там, де війна. А нещодавно з’явилася нова робота про Чорнобиль, про старовинний обряд русалок,  відтворений з уст людей, які виїхали з Чорнобильської зони.

Погляд на майбутнє
– Цьогоріч Вам виповнюється 30 років, можна сказати маленький ювілей. Якщо подивитися назад, то за цей проміжок життєвого шляху вже стільки зроблено, великий послужний список нагород і звань. Для когось такий обсяг подій вмістився б у ціле життя... Ви настільки активна людина, і навіть зараз, перебуваючи в декретній відпустці, продовжуєте організовувати фестивалі для дітей.

– З початку 2015 року ми провели три фестивалі «Миколайчук-фест» на Буковині, у Вижниці, та на Донбасі. Також успішним був фестиваль кіно і пісні «Молода душа України», в рамках якого спільно з Міноборони проведено 40 заходів. Ще ми готуємо 11 травня дитячий пісенний марафон «ДивоUA» в Українському домі. Є задумка, щоб діти-українці, які проживають в інших країнах, змогли хоча б на відстані приєднатися до пісенного марафону, надіслати відео, на якому виконують українську пісню і передають привіт усім дітям України. Такий міжнародний  флешмоб єдності.

ГО «Федерація жінок за мир у всьому світі» виступає партнером фестивалю «Диво.UA». Дуже сподіваємося, що всі плани Руслани Лоцман здійсняться, і ми зможемо в майбутньому провести як партнери багато спільних заходів.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар