Проблеми сучасного українського мовлення

Проблеми сучасного українського мовлення

Українська мова належить до однієї з найбарвистіших і найбагатших мов світу. Взагалі мова — це тонкий інструмент, який можна по­­рів­няти зі скрипкою. Можна заслухатися грою скрипаля, якщо інструмент знаходиться в руках справжнього майстра. Так само і мова. Тільки справжній тонкий знавець, який володіє мовою бездоганно, викликає захоплення, бажання слухати людську мову, ловлячи кожен звук, кожне слово. Бо мова — це теж інструмент, тонкий та багатогранний, який теж у змозі передати будь-які нюанси почуттів. Як найкраща музика.

Колись біля станції метро «Хрещатик» я випадково почула розмову двох подруг. Це були жінки вже немолоді, вони були одягнені дуже скромно і старомодно. Відчувалося в них якесь стримане благородство, почуття власної гідності. Це були люди тієї, іншої культури, яка вже минула, — чи назавжди? Не хочеться навіть думати про це. Їх українська мова була чудовою. Я нібито чула взагалі зовсім іншу мову, яку не чула ніколи у житті. І я пішла за ними Хрещатиком. Зміст їх розмови мене зовсім не цікавив: я упивалася звуками, я насолоджувалася дивовижною музикою. Враження було таким сильнім, що й досі я не позбулася відчуття, що все це відбувалося вчора. І не забула цей випадок через стільки років. Адже те, як хтось говорить, його лексичний запас, відчуття мови — це свідчення загальної культури людини.

Так як же ми говоримо? Що ми чуємо навколо себе: у транспорті, на вулиці, у магазинах, у сім’ї, на роботі? Всюди, де є люди, є і мова. Чи така вже вона чиста, еталонна? Чи маємо ми наслідувати те, що чуємо на кожному кроці? Які взагалі основні проблеми сучасного українського мовлення?

Орфоепія

Одна з проблем — орфоепічна. Орфоепія — розділ мовознавства, який вивчає правильну вимову, в тому числі наголос у слові. Нехтування цими нормами призводить не тільки до спотворення мови, а й породжує нескінченну безліч логічних помилок. Друга проблема — наявність в мові діалектних слів. Самі по собі діалектні слова навіть збагачують і прикрашають мову, але тільки там, де вони й повинні вживатися. Літературна ж мова має свої правила, за якими вона побудована. Ще одна проблема — це лексичні помилки, коли слова вживаються у невірному значенні, бо людина просто не розуміє значення слова. Трапляються і стилістичні помилки, і фразеологічні, і граматичні.

Суржик

Але найголовніша біда української мови та її ворог — це суржик. Само це слово означає мішанину різних видів зерна та борошно з цього зерна, а також взагалі борошно низького гатунку. Але у відношенні саме до мови не можна стверджувати, що це просто суцільна мішанина слів різних мов, і більш нічого. Суржик живе і розвивається за своїми законами: українські слова приймають дивовижні мовні форми, бо підкоряються правилам російської граматики та стилістики, змінюються за цими правилами, вживаються у невірному значенні.

Тому суржик — це не запозичення з інших мов, що є цілком закономірним та природним процесом. Взаємопроникнення мов неминуче відбувається у історичному та культурному просторі, особливо коли культури та мови близькі. Але іншомовні слова, вирази, якщо вони не вживаються бездумно, зі зневагою до мовних норм, — тільки збагачують мову.

Суржик — справа інша. Мовні покрути збіднюють таку могутню, таку красиву, таку багату українську мову, яка має досить лексичних художніх засобів, щоб можна було висловити будь-які думки, почуття, описати що завгодно, намалювати будь-яку картину.

Хтось називає суржик штучною мовою. Але я вважаю, що це не зовсім так. Все ж таки суржик не створювали навмисно, хоча це й специфічна мова, мовний феномен. Він виник природним шляхом і навіть має певні різновиди. Існує, наприклад, київський суржик та одеський суржик.

Але не раджу плутати розмовну мову та суржик. В будь-якій культурі літературна мова та її розмовний варіант відрізняються один від одного. Різні соціальні та професійні групи мають свій жаргон. Всім відомо, що у компанії підлітків спілкуються однією мовою, а у середовищі лікарів, шахтарів або юристів — іншою. Будь-яка група людей, об’єднаних спільним родом діяльності, має свої влучні слівця, боротися з якими можна з таким самим успіхом, як Дон Кіхот бився з вітряками.

Але суржик — це збіднена мова, позбавлена виразності та національного колориту. Тому суржик не повинен бути нормою спілкування. З першої хвилини, як тільки наш співрозмовник починає говорити, ми з великою точністю можемо зробити висновок, хто перед нами. Освічена інтелігентна людина та суржик — поняття несумісні. Прислуховуйтесь до вашого внутрішнього цензору, який контролює вашу мову — і вона буде ставати раз від разу все краще і багатше.

Ірина Бойко

Category