Педагогічний календар. Січень 2018

150 років від дня народження Миколи Чернявського (1868—1938), українського поета, педагога, громадського діяча 

Микола Федорович Чернявський народився 3 січня 1868 р. у селі Торській Олексіївці тодішнього Бахмутського повіту Катеринославської губернії в сім’ї священика, де виховувалося 10 дітей. Після закінчення початкової, так званої народної школи, навчався в Бахмутській духовній школі, а після її закінчення — у Катеринославській духовній семінарії, яку закінчив 1889 р. Цього ж року М. Чернявський повертається до Бахмутської духовної школи в ролі вчителя. Учителюванню у Бахмуті він віддав 12 років свого життя. Для Миколи Чернявського, як і для багатьох українських письменників кінця ХІХ — початку ХХ ст., педагогічна праця була органічною часткою творчої діяльності. Загалом він віддав їй понад 20 років. 

Микола Чернявський переїздить до Чернігова, де упродовж 1901–1903 рр. обіймає посаду земського статистика. У 1903 р. М. Чернявський разом з подружжями Коцюбинських та Грінченків попрямував на південь, плануючи дістатися до Одеси. Але дорогою зупинився в Херсоні, де й залишився до останніх своїх днів. Херсон став зрештою і місцем вічного спочинку видатного українця. 

У Херсоні М. Чернявський прожив рівно половину свого життя. З 1903 до 1919 р. М. Чернявський працював у губернському земстві, після того — в учительській семінарії, комерційному училищі, кооперативному технікумі, сільськогосподарському технікумі, технічній профшколі і нарешті — викладачем української мови і літератури Херсонського інституту народної освіти (нині — Херсонський державний університет). Згодом — по виході на пенсію – жив з лекторської та літературної праці. 

Микола Чернявський є автором кількох наукових педагогічних праць – «Обзоры народного образования в Херсонской губернии» за 1899, 1900, 1901, 1902 рр., невеликого твору «Двухсменное обучение: школы удешевлённые, передвижные и общеобразовательного типа», статті «Рідна школа» (1917).

Чернявський-письменник видав шість поетичних збірок, створив шість повістей, близько 80 оповідань, здійснив поетичну інтерпретацію – «Слово про похід Ігоря», переклав чимало поезій зарубіжних ліриків (Надсона, Гете, Гейне, Міцкевича, Гюго, Пушкіна, Лермонтова, Фета та ін.), написав мемуари, літературно-критичні статті про творчість Т. Шевченка, П. Куліша, І. Карпенка-Карого, І. Франка та інших українських митців.

У 1929 р. М. Чернявського було заарештовано за підозрами, які не підтвердились, у справі так званої Спілки визволення України. У 1933 р. його арештували вдруге, але й цього разу незабаром звільнили. Арешт 14 жовтня 1937 р. став для письменника останнім. Його було звинувачено у багатьох злочинах проти радянської влади. На останньому допиті письменник не визнав жодних звинувачень, але для фальшивого слідства це не мало значення. 27 листопада 1937 р. трійка НКВС по Миколаївській області ухвалила: «Чернявского Николая Федоровича расстрелять». Здійснено кривавий вирок було в Херсоні 19 січня 1938 р.

130 років від дня народження Надії Шульгини-Іщук (1888—1979), українського математика, педагога 

Надія Яківна Шульгина-Іщук народилася 21 січня 1888 р. у Києві в сім’ї українських культурно-громадських діячів — історика, педагога, мецената Якова Шульгина та народної вчительки Любові Устимович, предки якої походили з полтавської козацької старшини. Атмосфера інтелігентної родини, що стала осередком українського життя, приваблювала діячів культурно-просвітницького руху. Тут часто бували І. Карпенко-Карий, П. Саксаганський, М. Садовський, М. Вороний, Є. Чикаленко, які обговорювали проблеми національного відродження. Дітям Шульгиних, незважаючи на умови зросійщення, з дитинства передалися глибокі патріотичні почуття, вони завжди розмовляли українською. 

За українофільську діяльність батька, Якова Миколайовича, вважали політично неблагонадійним, тому він не міг знайти роботи за фахом і сім’я відчувала фінансові труднощі. У 1893 р. він отримав із Петербурга призначення на посаду контролера Єлисаветградського відділення Державного банку. В цьому ж році Шульгини з двома дітьми — Надією і Олександром — переїхали до Єлисаветграда (нині м. Кропивницький).

У 1899 р. сім’я Шульгиних повернулася до Києва, де Надія Яківна вступила до гімназії, яку закінчила із золотою медаллю. Вищу освіту Н. Шульгина-Іщук здобула на фізико-математичному відділенні Санкт-Петербурзьких (Бестужевських) Вищих жіночих курсів. Отримавши диплом першого ступеня, вона з 1913 р. розпочала педагогічну діяльність. Короткий час працювала в комерційній школі Товариства вчителів міста Києва, директором якої був громадський і освітній діяч Петро Холодний. 

У добу національно-визвольних змагань українського народу Шульгина-Іщук долучилася до  національного відродження українського шкільництва; вона працювала в українській гімназії ім. Т. Шевченка в Києві.

Зі встановленням радянської влади в Україні Надія Шульгина-Іщук у 1920—1923 рр. працювала викладачем у Київському інституті народної освіти. У 1926—1927 рр. педагогом у Празі в Українському педагогічному інституті ім. П. Драгоманова, де готували вчительські кадри для українських шкіл. 

У 1927 р. сім’я Шульгиних-Іщук переїхала до Рівного, де Надія Яківна була вчителем математики в українській приватній гімназії. Вона застосувала нестандартний підхід до викладання математики  —  поєднання теорії з практикою, що випробувала ще в київській гімназії, керувалася новітніми методичними підходами німецького вченого Фелікса Кляйна, який вважав математику могутнім засобом пізнання Всесвіту.

У роки Другої світової війни  Н. Шульгина-Іщук виїхала з Рівного (1944). Її шлях проліг на захід до Німеччини, а потім до США. Тут вона увійшла до Союзу Українок Америки, а згодом у 1950-х роках стала головою виховної секції Союзу. Маючи багатий педагогічний досвід, вона долучилася до акцій, спрямованих на виховання молодого покоління.

Померла Надія Шульгина-Іщук 9 квітня 1979 р. у Філадельфії (США).

Анонс. Січень 2018. Виставка «Педагогічні портрети- 2018. Пам’ятаємо і шануємо»

Іноді буває, що люди, завершивши земне життя, з плином часу забуваються, навіть їхні імена стираються з пам’яті нащадків. Але тільки не ті, хто подарував цьому світові частинку себе і своєї душі, свого таланту, хто дав нам неоціненну можливість користуватися їхньою творчою спадщиною задля поступу суспільства. 

Музейна виставка може не лише зберігати пам'ять, а й здатна оживляти її. З одного боку, виставка відображає те, що нині є актуальним для історичної та соціальної пам'яті, а з іншого, пам'ять — це і рушійна сила виставки, і мета, на яку виставка спрямована.

Виставка «Педагогічні портрети-2018. Пам’ятаємо і шануємо» — це галерея міні-експозицій, присвячених ювілеям наших видатних педагогів та освітніх діячів. 2018 рік багатий на пам’ятні дати, адже цього року відзначаються ювілеї творців української освіти і рушіїв педагогічної науки: 

140-річчя Костянтина Лебединцева та Григорія Ващенка,
130-річчя Якова Мамонтова та Антона Макаренка,
125-річчя Петра Волинського,
120-річчя Павла Чамати,
110-річчя Івана Тесленка,
90-річчя Семена Гончаренка та Миколи Ярмаченка,
80-річчя Івана Зязюна. 

Знаковою подією 2018 року стане відзначення 100-річчя від дня народження Василя Сухомлинського.

Головна мета виставки — вшанування пам’яті видатних українських педагогів, актуалізація їхніх концептуальних педагогічних ідей. Окрім того, виставка покликана привернути увагу відвідувачів до пам’ятних ювілейних дат, які відзначатимуться протягом 2018 року, та спонукати до їх відзначення у навчальних закладах та наукових установах.

Приходьте до Педагогічного музею, вшануйте пам'ять наших педагогів-ювілярів, надихніться їхніми ідеями, окриліться на доленосні рішення у власному житті і творчості.

Виставка триватиме до кінця лютого 2018 р.




Читайте також: 

Додати новий коментар