Міжнародний фестиваль традиційних культур «ЕтноСвіт»

Три дні до Дня Європи у «Мистецькому Арсеналі» вперше проходив Міжнародний фестиваль традиційних культур «ЕтноСвіт».

Двісті майстрів з України та країн світу представляли ремесла, традиційні технології, відкривали таємниці створення справжніх мистецьких рукотворних шедеврів. Серед гостей фестивалю були представники від таких країн, як Франція, Греція, Білорусь, Литва, Грузія, Узбекистан, Туреччина.  Скажу відверто, що заворожена й нині, коли пишу ці рядки. Не перестаю дивуватися багатству талантів і краси мого українського народу. Дивувало все: майстерність гончарів, плетіння з кореня сосни, соломи, різьблення по дереву та каменю, ткацтво, вишивка, бісероплетіння, малярство…

Очі світилися від щастя, коли зустрічала вже добре знайомих мені і знаних не лише в Україні, а й далеко за її межами майстрами. Серед них — відома Марія Кравчук, заслужений майстер народної творчості України. Пані Марія живе в селі Купичів, що в Турійському районі на Волині й творить справжні дива із соломи. Вона створила перший і єдиний музей солом’яного мистецтва «Солом’яне диво». Сама ж соломоплетінням почала займатися понад тридцять років тому, розробила свою технологію соломоплетіння і навчає того ремесла діток у місцевій школі. Завдяки своїм організаторським здібностям Марія Кравчук змогла запросити на перший в Україні Міжнародний фестиваль соломкарства «Сніп», що проходив на Волині у 2010 році, митців із Швейцарії, Білорусі, Росії, Узбекистану, Угорщини, Нідерландів, Непалу, Великобританії і США. Сонячно усміхаються пані Марія і її син Іванко, який успішно продовжує мамину справу, відвідувачам фестивалю.

Пані Марія проводить майстер-клас. У її руках солома, мов жива. За мить народжується золота троянда! Не можна не зупинитися біля стенду Олександри Пренко, ткалі з Кіровограда. У неї свій, особливий і неповторний почерк ткацтва — ткана лялька. Олександра Пренко, заслужений майстер народної творчості України розробила технологію виготовлення килимової площинної ляльки і має авторське свідоцтво. В Кіровограді майстриня, відмінник освіти керує дитячою студією, навчає діток і при бажанні дорослих. Великі ляльки-килимки майстрині можна використовувати як елемент дизайну і прикрашати ними стіни. В доробку пані Олександри є й зовсім маленькі ляльки-обереги, розміром з мізинець. Кожна з них має своє призначення. Приміром, хлопчик і дівчинка — щаслива пара на створення сім’ї. Уже кілька років Людмила Павлова з Тернополя виготовляє оригінальні ляльки-мотанки, які уособлюють різні куточки нашої держави. Майстриня одягає кожну з них у вбрання, яке носили предки, власноруч відтворює найдрібніші деталі, дотримуючись древніх традицій. Кожен її виріб — це відроджена часточка нашої культури, яка вражає своїм багатством, сакральністю і стає цікавою не лише українцям, а й всьому світові. Головне для пані Людмили не стільки створення ляльок, скільки відродження традицій українського костюма, а через нього — історії народу. Тож дуже приємно, що Борщівська весільна лялька Людмили Павлової зайняла перше місце на конкурсі, який проводили в рамках міжнародного салону «Модна лялька» та представляла Україну на виставці ляльок у Празі. А ще пані Людмила презентувала свою творчість у Лондоні на Днях України у Великобританії. Під час етнофестивалю у парку Potters Field на березі Темзи вона відкрила лондонцям українські автентичні костюми, авторські текстильні ляльки, прикраси з бісеру, вовняні вироби. Мов веселки, килими на виставці від Валентини Ткач з Богуслава.

Майстриня походить з династії ткачів. У її родині ще з діда-прадіда всі ткали полотна з льону і килими. Не можу оминути майстринь-керамістів Надію Ричок, Марину Курукчі, Жанну Россипчук.

Навіть маю у своїй колекції кавові горнята від них. А цього року на фестивалі виклав свої перші вироби — керамічні ґудзики — шестирічний син Марини Курукчі Риммаль. Я стала володаркою його маленького шедевру! Мабуть, найстаршою представницею на фестивалі була майстриня ляльок-берегинь 90-річна Варвара Мацелла. Варвара Прокопівна любить життя, любить людей і справу, якою займається. З нею хочеться говорити й усміхатися.  Справді хотілося притулитися до Надії Химиченко, заслуженого майстра народного мистецтва України. Надія Омелянівна тихенько сиділа біля свого стенду, заквітчаного віночками й рушниками. Про неї особлива розповідь. Мабуть, немає вже в Україні майстринь, які виготовляють віночки, вірніше, парафінові квіти до них. Незважаючи на свій поважний вік, минулого року пані Надії виповнилося 80 літ, вона люб’язно погоджується на розмову, дає поради, не скаржиться, але душею і серцем переживає за долю України. В руках тримає у рамці своє весільне фото. — Заміж ішла у 53-му році, — веде розмову пані Надія. — Ось цей віночок, — подає виріб.  Є в її колекції і сторічний віночок, який вона вміло відтворила й дала нове життя. Віночок привезли із села Зрайки Білоцерківського району. Майстриня його вміло відтворила. Зроблений він з парафіну, паперу, тканини, фольги, пір’я павліна і страуса. Надія Омелянівна не лишається осторонь бурхливих подій в нашій країні. 2014-го — вишила традиційний «Обухівський рушник», присвячений Небесній сотні і подарувала його Михайлівському собору, який першим прихистив протестувальників Майдану під час розгону. Ще один рушник-панно, присвячений «Небесній сотні» прикрасив виставку, яка діяла під час проведення обласної благодійної акції «Молімося за неньку Україну та за її солдат!» на підтримку бійців і поранених у зоні АТО.  Торкаюся рушника, на вишиття якого Надія Химиченко витратила майже рік.  Рік праці і горіння. Рік сліз.

Голос Надії Омелянівни, коли почала розказувати про рушник, став глухим і наче прикутим до його візерунків-букв: «Вишивати почала його після тих подій, сиділа і плакала, слізьми він вишитий, слізьми…» А сьогодні майстриня мріє передати рушник до музею. Аби пам’ятали. …Ось так ходила «Мистецьким Арсеналом» від майстра до майстра й умовно сплітала віночок краси, радості, неперевершеної майстерності наших жінок-українок, які вміють все: народжувати й виховувати дітей, піклуватися про рідних, бути вірними подругами й дружинами чоловіків, вміють не лише смачно приготувати, а й подивувати тим, чим займаються на дозвіллі. Міжнародний фестиваль традиційних культур «ЕтноСвіт» проводиться вперше, але має намір стати щорічним форумом, який збиратиме у столиці України творчих особистостей з різних країн світу з метою взаємопізнання, налагодження культурних зв'язків між державами та сприяти поширенню іміджу України у світі.

Пізнаючи культури інших народів, ми глибше пізнаємо свою рідну культуру.