Корабель Віктора Зарецького за обріями...

У Музеї історії Києва аншлаг: відкриття виставки Віктора Зарецького (1925 — 1990) під назвою «50 відтінків Віктора Зарецького» та презентація присвяченої творчості митця книги заслуженого діяча мистецтв України Олесі Авраменко. Авторка цього мистецтвознавчого дослідження, за яким одразу вишикувалася черга, ділилася з відвідувачами своїми знаннями, спогадами, знаходила неповторні слова для автографів. Приходила на виставку і в наступні дні, отже, вийшло свято з продовженням.

Серед численних шанувальників творчості В. Зарецького — майстра станкового живопису, монументаліста, педагога, експериментатора, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка — чимало побувало на виставці і земляків із Сумщини, з рідного Білопільського краю, звідки походять і незрівнянний майстер поетичного слова Олександр Олесь, і народний художник України відомий скульптор Михайло Лисенко, і музикознавець, доктор мистецтвознавства Антон Муха, і мистецтвознавець Людмила Білоус...

Творче поле Віктора Зарецького привернуло увагу Олесі Авраменко ще у 80-ті роки минулого століття. Вона була в колі учнів майстерні Віктора Івановича, який умів передати вихованцям свій потяг до прекрасного. Попри те, що внутрішній світ художника був у дисгармонії з дійсністю, він мислив художніми образами, сповненими гармонії та позитиву. Вихованець суто реалістичної київської школи живопису, він відповідав усім канонам пануючого в ті часи соцреалізму. Але душа та внутрішній світ митця прагнули свободи самовираження, пошуку нових форм і засобів художнього образного мислення. Він постійно експериментував у різних жанрах, і врешті знайшов свою неповторну «нішу» в образотворчому мистецтві.

Ще під час навчання в Київському художньому інституті з-під пензля молодого художника народжувалися твори музейного рівня, чимало з яких потрапляло до не надто численних тоді галерей та приватних колекцій. Через призму реалізму, авангарду, захоплення творчою манерою Клімта, він вибудував свою — світлу, хвилюючу неосецессію, надавши їй суто українського забарвлення. Твори цього стилю сповнені у нього неповторної мозаїки мальовничої української природи, таїни українського шитва.

Але в багатьох творах Віктора Зарецького відбилися й драматичні події його особистого життя. Ми знаходимо в них і одержимість Вінсента Ван Гога, і відчай Едварда Мунка, і стриману експресію Клода Моне... Дивна ритмічність наповнює його килимкові композиції, що ніби обіцяють продовження, закликають до діалогу.

І недаремно картини змістовні, а портретна серія з яскравих творчих особистостей, таких, як Р. Недашківська, В. Касьян, О. Гончар, А. Горська, М. Капніст, В. Стус, І. Заславська, О. Авраменко, які позували художнику.

Творча спадщина митця може бути поділена на кілька блоків, в яких домінує окрема тема. Але червоною стріч кою творів Зарецького проходить хвиля того часу, в якому жив і творив художник. Він належав до плеяди шестдесятників, які, мов барометр, відчували коливання часу та створювали свою образну енциклопедію подій суспільства. Держава піднімала сільське господарство, промисловість, освіту, на що Зарецький реагував своїми самобутніми глибокими за змістом творами. У каталозі ми бачимо курсову роботу художника «У вечірньому університеті», «Шахтарі. Зміна», «Доярки», «Збирання льону» та ін. Це вже потім у його веснах, місячних ночах, хатах, вітрах, озерах зазвучать риси модерну, як «активного протесту проти неестетичності тогочасного соціального довкілля». Виразна українська тенденція впевнено наповнила мажорною декоративністю полотна митця, з акцентами суто національних символів. Підтвердимо цю думку емоційними творами «Поцілунок», «Вишнева хустка», «Кіра», «Театр». «Філіжанка кави»... Саме раз нагадати, що Зарецький прагнув духовної чистоти від художника, тому, як зазначає Олеся Авраменко, він надавав особливої уваги історії та міфології, біблійній тематиці. На арені з’являються серії образів жінок, мов смолоскип, палаючих у вирі своїх почуттів...

Важливою рисою творів Віктора Зарецького є зосередженість на втілення ідеї, для якої він знаходить оригінальну форму та композиційну побудову. В картинах рух, динаміка, хвиля емоцій, які передаються глядачу і не залишають його байдужим. Зберігаючи українські народні традиції, Зарецький упевнено йшов до створення власного стилю, використовуючи символічну мову модерну. Недаремно на сьогодні він один із найдорожчих художників України.

В. Зарецький мав свою власну творчу студію, учнів, серед яких такі видатні митці сучасності, як А. Савадов, М. Соченко, О. Курінний, М. Шкарапута, А. Твердий, С. Тітов, Г. Ярова та ін., які згадують роки навчання з особливою вдячністю.

Зарецький працював на своєму полі невтомно й самовіддано. Він поспішав жити, відкриваючи нові криниці та засіваючи своє поле дивними самобутніми паростками... В останній період, означений боротьбою з невиліковною хворобою, з’являється тема янголів та світлих душ, як ознака чистоти самого митця, який невтомно створював реальність поза обріями...

Основні віхи творчого життя Зарецького свідчать про його активну громадську позицію, прагнення не тільки творити, а й передавати свої знання іншим. У період так званої відлиги він одружився з правозахисницею, художником Аллою Горською. В створеному творчому клубі «Сучасник» гуртувався цвіт української молоді, патріоти та палкі творці незалежної України. Не все було устелено квітами, чимало активістів загинули, як і дружина митця. Порятунку Зарецький шукав у невтомній праці, знаходячи свій шлях до прогресивного сучасного мистецтва. Унікальність Віктора Зарецького ще й у тому, що він відгукнувся на агресивний тоталітарний режим держави власною позитивною концепцією. Сірі будні він прикрашав розсипами квітів та жанровими композиціями, сповненими глибоких почуттів палкого кохання.

У його подорожах, зустрічах, мистецькій діяльності вирувало бажання змінити життя на краще з головним героєм — людиною з великої літери. Красномовні портрети з глибокими поглядами буквально гіпнотизують глядача, торкаючись сокровенних струн душі. Такі твори, як «Мої господарі», «Життя прожити — не поле перейти», «Алла Горська. Автопортрет з сином», «Солдатка», «Раїса Недашківська», стають знаковими в історії мистецтва України. Вони, мов коштовні самоцвіти, засяяли на міжнародних престижних аукціонах. Зарецький зумів втілити у життя чистоту помислів своєї самобутньої мистецької криниці. Держава відзначила його творчість вищою нагородою — Національною премією ім. Т. Шевченка.

Як зазначив куратор виставки композитор Марат Апрелій, київські картини принесли Зарецькому міжнародне визнання. На виставці значна кількість творів представлена уперше з приватних колекцій. Але кожна картина має свою вишукану палітру, притаманні тільки їй відтінки, які оживляють полотно дивною гармонією вишуканих почуттів. У цілому експозиція нагадує екзотичний сад, де вирує кохання... Корабель великого митця знову здійснює подорож на радість людям. 




Читайте також: 

Додати новий коментар