Етикет і культура спілкування

Чимало причин, які викликали підвищений інтерес до проблем етикету, породило ХХ століття. Глобальні соціальні зміни на планеті, масові переміщення людей, розвиток широких економічних, політичних, соціокультурних відносин між країнами та народами, що супроводжуються зростом національної самосвідомості, — все це різко підвищило вимоги до культури людських взаємовідносин. Інтерес до питань етикету, що зростає останнім часом, великою мірою пояснюється й новим осмисленням самого поняття спілкування як найважливішого фактора існування людини та суспільства.

Трансформація суспільства, його перехід від тоталітаризму до демократичної правової держави припускають відновлення цивілізованих принципів і норм поведінки, відродження та збагачення етнічного колориту в усій системі устрою життя. Рішення головних соціальних проблем суспільства неможливе без удосконалення його морально-етичних основ.

Етикет — складова частина суспільної культури. Це сукупність правил поведінки, що стосуються зовнішнього прояву людських відносин (обходження з оточуючими, форми спілкування й привітання, поведінка в громадських місцях, манери, одяг тощо). Саме слово «етикет» ( фр. etiquette — суворо встановлений порядок і форми обходження при дворах монархів) увійшло в міжнародний лексикон приблизно на початку ХVІІ ст. під час правління короля Людовика ХІV, коли спосіб життя та стиль французького двору стали зразком для наслідування всіх європейських держав. Про те, як французи вміли урізноманітнити та прикрасити своє життя, писав ще засновник німецького класичного ідеалізму Гегель: «Здавна французам ставили в дорікання легковажність, а також марнославство та прагнення подобатися. Але саме завдяки цьому мудрому прагненню подобатися вони досягли вищої тонкості світського обходження й тим самим з особливим успіхом піднялися над грубим самолюбством первісної людини».

Моральні основи етикету
Спілкування людей регулюється не тільки принципами й нормами моралі, які покликані узгоджувати власні та громадські інтереси, але й нормами, правилами етикету. Під нормами моральності розуміють такі правила людського гуртожитку, які обумовлюють нормальну громадську і особисту життєдіяльність. Ці норми та правила доступні всім. Норми моральності виражають природні прагнення людей до встановлення дійсно людяних відносин, що базуються на взаємній повазі, гуманності та справедливості. За будь-якими правилами та нормами етикету завжди приховується певний моральний зміст. Правила етикету відображають і певні сторони морально-етичної культури особистості.

Безпосередньо з мораллю пов’язані такі норми етикету, як ввічливість, тактовність, коректність. В їх основі лежать такі моральні принципи та норми, як колективізм і доброзичливість, гуманізм і шанобливість.

Ввічливість — це перед усе дотримання загальноприйнятих правил пристойності, вміння вести себе чемно, привітно у відповідності з конкретними обставинами (на роботі, вдома, в гостях, у громадських місцях).

Тактовність — це вміння дотримуватися міри у відносинах (службових, ділових, особистих тощо) між людьми. Такт — це почуття міри, яке підказує найбільш вірний підхід, найбільш делікатну лінію поведінки. Тактовна людина звертає увагу не тільки на зміст своїх слів, дій, вчинків, але й на їхню форму, враховує особисті, індивідуальні особливості свого співрозмовника, колеги, його психологічний стан, настрій. Під тактовністю мається на увазі не­втручання в чужі справи, якщо вони нікому не загрожують.

Коректність — поняття, споріднене з ввічливістю і міцно зв’язане з тактовністю, поштивістю. Зміст його полягає в умінні тримати себе в рамках пристойності в будь-яких життєвих ситуаціях, не ущемлюючи гідності та гордості іншої людини. Коректна людина в будь-яких конфліктних ситуаціях поводить себе з гідністю, не принижує інших і не розпускається сама. В буденній, повсякденній практиці спілкування дуже часто поняття «ввічливість», «тактовність», «коректність» співпадають. Синонімом ввічливості, тактовності, коректності являється вихованість.

Вихованість — це вміння гідно поводитися в суспільстві. Вихована, культурна людина завжди доброзичлива, вміє тримати себе в рамках загальноприйнятої пристойності, не принижує гідності іншого, вміє бути коректною у відношеннях із іншими людьми.

Вихованість починається з уміння слухати. Уміння або невміння, бажання або небажання слухати визначають характер відносин між людьми, які спілкуються. Багато конфліктів виникають як раз від того, що дехто чує тільки самого себе та у великій мірі не­уважно слухає іншого. Слухати іншого заважають душевні лінощі, які породжені себелюбством і різного роду упередженнями, егоцентризмом, байдужістю до людей та зазнайством.

Людина вихована, яка має добрі манери, завжди слухає іншого мовчки, не перебиваючи, стримуючи свої негативні реакції, ретельно зважуючи відповіді та заперечення.
Навіть близьку людину на роботі, в офіційній обстановці слід називати на ім’я та по батькові й звертатися до неї бажано на «Ви». Можливо, це може здатися комусь дрібницею, однак на практиці нерідко приводить до конфліктів у трудових колективах.

Якщо ми з чим-небудь не згодні в суперечці зі своїм співрозмовником, то заперечення та аргументи треба викладати коректно. В суперечці не слід інтерпретувати вигідним для себе чином думки та аргументи, які висловлені вашим опонентом. Вихована людина ніколи не підглядає через плече людини, що пише або читає, не підслуховує чужі розмови, не розглядає безцеремонно оточуючих, не висміює та не копіює людей із фізичними недоліками.

Ці правила поведінки й складають основу ввічливості, тактовності та коректності.

Етикет сімейних взаємовідносин
У сім’ї закладаються основи світогляду. Повноцінна особистість не може сформуватися поза сім’єю, саме в сім’ї закладається фундамент фізичного, психічного, морально-етичного здоров’я.
Основою етикету сімейних взаємовідносин є моральний принцип, який полягає в тому, що дома не можна вести себе «як хочу, кому яке діло?». Навпаки, саме культура спілкування подружжя в сім’ї, поведінка в побуті — це основний критерій порядності та вихованості.

Культура спілкування подружжя в сім’ї залежить і від дотримання чоловічої та жіночої гідності. Вихованість — вирішальна риса чоловічої гідності (це здібність бути другом жінки на виробництві, в громадському житті, в побуті та в сім’ї). Виховання чоловічої гідності починається з раннього дитинства, з пошани спочатку до матері, сестри, бабусі, потім до дівчини, дружини. В сім’ї хлопчик накопичує перший досвід моральної відповідальності за свої вчинки, копіюючи свого батька.

Жіноча гідність включає чарівність, вихованість, доброту, доброзичливість, ніжність, турботу про батька, брата, чоловіка, дітей, постійну готовність морально підтримати чоловіка, вміння не зачепити його чоловічу гідність, щирість, вірність, довіру один до одного, почуття гумору.

Природа наділила нас почуттями, подарувала кохання, щоби ми раділи красі та багатогранності світу. Вона ж дала нам розум і безцінну здатність свідомо розвивати та удосконалювати себе, щоби ми не заблукали в світі одних лише емоцій. Кохання — це талант, та оскільки таким талантом наділений далеко не кожний, то й кохати по-справжньому вміє далеко не кожний.

Шлюб, як правило, базується на коханні. Це величезне досягнення людської цивілізації. Кохання дарує особливий спосіб бачення світу, є однією з форм людського життя. В коханні проявляється міра людського удосконалення.

Істинно людське кохання базується на взаємній повазі та гідності, а не на примхах почуттів і серця. Мірою гідності жінки є чоловік, якого вона кохає.

Етикет сімейних взаємовідносин — це захист від егоїзму, індивідуалізму, черствості, сліпих ревнощів, це шлях до рівності, дружби, взаємоповаги. Там, де існує гармонія подружніх стосунків, існує й взаємність визнання позитивних якостей один одного. Ядром сімейної культури є визнання особистості іншої людини, жінки зокрема.

Жіноча сімейна дипломатія, яка збудована на етикеті сімейних взаємовідносин, є необхідною умовою подружньої гармонії. Для подружньої гармонії однаково необхідні як інтимність, так і певна автономія духовного та фізичного світу подружжя.

Розумне подружжя не скаржиться на звички іншого, підтримує одне одного в усіх починаннях. Ті, хто володіє етикетом сімейних взаємовідносин — урівноважені, взаємно поступливі, чесні, тактовні, ніжні, ласкаві, майже не критикують одне одного, неревниві, не дріб’язкові, вміють відчувати, співчувати, підтримувати один одного в трудних ситуаціях. Вони доброзичливі, чуйні в горі, вміють розділити радість іншого.

Увага та повага один до одного повинні бути правилом. Грубість і хамство — вороги етикету сімейних стосунків, вони руйнують сім’ю, вбивають сімейне щастя.
Етикет сімейних взаємовідносин установлює також наступні правила, які мають не забувати подружжя: при конфліктах, що затягнулися, сварках кожний зобов’язаний замислитися над своєю особистою поведінкою. Ініціаторам сварок треба задати собі питання: а чому я весь час нервую? Часто буває, що вдається усвідомити істинну причину нервозності, тоді життя людини налагоджується.

Благополуччя, щастя сім’ї багато в чому залежить від уміння зі звичайного, буденного, з повсякденних справ «створити свято» один для іншого. Не буде суперечок, сварок, дрібних образ. Адже ми не можемо собі дозволити марно псувати життя через дрібниці.

Правила хорошого тону вчать, що краще не втомлювати себе та близьких постійними безперервними зауваженнями. Зауваження слід зробити один раз, та й то дружелюбним тоном. Повторення зауваження та особливо, якщо воно сказано гучніше, ніж попереднє, не принесе успіху.

Духовна близькість подружжя іноді порушується «короткими замиканнями». В сім’ї їх, очевидно, не можливо уникнути. Вихованість, правила хорошого тону зобов’язують, а це дуже важливо, щоби ці «замикання» були дійсно короткими. Слід якомога швидше принести взаємні вибачення та відновити нормальні стосунки в сім’ї. Після примирення причина сварки та сама сварка мають бути остаточно забуті.

В сім’ї не слід занадто часто з’ясовувати стосунки. Поведінка одного не завжди зустрічає абсолютне розуміння іншого. Краще спитати партнера, чому він поступає так, а не інакше. Якщо відповідь не задовольняє, не слід прагнути до розуміння всієї правди. Партнер вважає за краще про неї не говорити, це його право, а притиснутий до стінки, він часом випалює те, про що думав. І, можливо, про це він ніколи би не сказав, щоб не засмучувати кохану людину.

Сімейні відносини вимагають, щоби всяка заява партнера була прийнята з довірою. Не слід близьку, а тим більше кохану людину викривати в удаваній кривді. У спілкуванні з близькою людиною необхідно суворо слідкувати за тим, що говориш. Вигук: «Ти що, з глузду з’їхав?!» і т. д. може й пояснює безпосередність наших реакцій, але не прикрашає розмову. Краще сказати: «Помиляєшся, любий» або «Ти помиляєшся, люба».

Напевно, в будь-якому спорі дружину переконає заява чоловіка: «Ти мій найдорожчий скарб». Не зрозуміло, чому чоловіки так рідко використовують цей прекрасний аргумент. Добре, якщо б ми могли засвоїти всі ці правила сімейного етикету, не наробивши перед тим помилок. Вони позбавлять нас жахливих днів туги та злості на себе, усвідомлення своєї недосконалості в питаннях культури спілкування.

Післямова
Порушення правил етикету (комільфо) частіше за все приводить до того, що ми позбавляємо оточуючих задоволення спілкуватися з нами через свої погані звички.
Правила пристойності, хороші манери зобов’язують пам’ятати, що дійсно інтелігентною, культурною є не та людина, яка автоматично засвоїла необхідні навички ввічливості, шанобливості, а та, в якої ці навички ввійшли в повсякденне життя.