Десяті літературні читання пам’яті Володимира Затуливітра-2012

Я пишаюся тим, що маю можливість подякувати долі, що я українка. Що маю свою землю, рідну мову, яку прославили мої земляки з Сумщини, вірні сини України — О. Олесь, Й. Дудка, Д. Білоус, О. Ющенко, В. Затуливітер. Маю могутню духовну спадщину, яку заповідав нам вірний син свого народу — Тарас Шевченко.

Все це живить мою душу, пробуджує до громадської діяльності

Творчий і життєвий шлях Володимира Затуливітра не дає спокою моєму серцю останні роки. Його поетична спадщина за своєю глибокою філо­софією, чесністю, кришталевою кра­сою, думаю, не тільки для мене, а й для багатьох, мов Тарасів заповіт.

Дійсно, коли історія дарує людству неординарну особистість, то її могутній дух долає усі перешкоди, відступає ніч і з’являються проблиски зорі нового дня, сповненої любові до рідної землі та свого народу. Саме таким залишається для нащадків публіцист з когорти шестидесятників Володимир Затуливітер, який залишив нам у спадок своє чесне, сповнене могутньої сили літературне слово.

Його берегинею стала Любов Василівна Снісар, яка щорічно поєднує нас навколо рідного слова через літературні читання на Канівщині, в день святого Володимира. За її ініціативою та підтримкою центру «Бучак-Ирий», ТОВ «Задруга» вже побачили світ поетичні збірки Затуливітра: «Четвертий із триптиха», «Чаша жертовна» та «Ненаписані пейзажі». Знято дивовижний по силі духовного змісту документальний фільм — «Озимий клин Володимира Затуливітра».

Так присутні отримали можливість осягнути безмір поетичного таланту Володимира Затуливітра, відчути, як його стежинки пройшли Чумацьким шляхом і відгукнулися в серцях сучасників клином відлітаючих лелек…

А починав творчу дорогу В. Затуливітер на літературній та журналістській ниві на Сумщині. Завдяки своєму непересічному літературному дару, самовідданому служінню правді та соціальному прогресу суспільства, він створив потужне підґрунтя для пізнання історії свого народу, вивчення рідної мови.

На духовних гостинах 2012 року благовісника незалежної України зібралася численна вдячна громада на чолі з керівництвом Канівського району, членами місцевого товариства «Просвіта». При­їхали зі столиці України громадські діячі, прихильники його таланту, друзі, поети, художники, журналісти. Головував на урочистостях керманич Київської організації Національної спілки письменників України Михайло Федоржевський. З привітаннями виступили голова районного відділу культури міста Каніва Михайло Труш, виконавчий директор громадської організації «Сумське земляцтво у місті Києві» Ірина Родченко.

З виступу професора Національного університету ім. Т. Шевченка Ю. Ко­валіва присутні дізналися про жертовну долю самовідданого борця з когорти сімдесятників. Спогади про особливі дружні відносини з поетом були сповнені важливих фактів незламного по духу справжнього козака, який рішуче виступив на захист українського слова, літератури в період формування незалежної Української нації. По різному вела себе творча інтелігенція складних часів напередодні проголошення Незалежності. В. Затуливітер відмовився від холуйського служіння і виїхав на Тарасову землю, щоб повністю віддатися літературі.

Присутні згадували у своїх виступах розлогий шлях Затуливітра як редактора, перекладача, поета, видавця, який сприймав світ поетичними образами. Його творчі здобутки були сповнені високої громадської значимості. Своїм полум’яним словом він намагався привернути увагу суспільства до людини, як невід’ємної частини Всесвіту. Органічно поєднуючи ліризм з епічністю, він сповідував відповідальність поета-громадянина перед своїм народом, створюючи свій неповторний поетичний стиль.

Професіонал з великої літери був щедрий на поради, його слово було слушним і вагомим. Неймовірний вплив мав поет і на творчу долю лауреатів Національної премії ім. Тараса Шевченка — В. Герасим’юка, І. Римарука, Ю. Буряка.

З чим же прийшли побратими вшанувати пам’ять Володимира Затуливітра? Головними були книги та друковані праці. Поетичні добірки передані до бібліотек Сумщини та Черкащини. Народна майстриня Л. Клюй демонструвала свої картини-вишивки та рушник, який було подаровано Літературному музею ім. В. Затуливітра, як і пейзаж «Літо у Седневі» пензля художниці Т. Недошовенко. Все це засвідчило, що про творчість Затуливітра щиросердно говорять вже багато людей. У планах осінній пленер на чолі з художником В. Гарбузом.

Читали вірші поета діти та вчителі Яблунецької середньої школи, в настрої яких відчувалася глибока повага та любов до поетичного слова митця. Очільниця Черкаського обласного відділення «Просвіти» О. Фещенко підкреслила велике значення поетичної спадщини поета для молоді. Дійсно, це наш порятунок — виховати молоде покоління у патріотичному дусі на конкретному прикладі. Згадували про творчість Затуливітра В. Біленко, лауреат літературної премії ім. В. Вінниченка, О. Сопронюк — поет, головний редактор газети «Слово». Довірливі спогади лунали у виступах вчительки Т. Пальтової, письменників Н. Поклад, Р. Харитонової, земляків — поета М. Гриценка, Заслуженого діяча мистецтв Ук­раїни В. Довжика, публіциста В. Морданя та ін.

Біля згорілої хати В. Затуливітра у селі Бучак куштували яблука та поминальний коровай, а грони калини з саду поета понесли традиційно до могили Тараса Шевченка. Присутні пройшлися останнім шляхом митця через яри на улюблене озерце і вклонилися його могилі на місцевому цвинтарі. Саме там покоїться чиста душа поета, філософа, публіциста, який, мов оберіг, направляв душі людей на добре й красиве. Оглянули співоче поле, навколо якого розкинулися яри, поодинокі хатки, де сивочолий Дніпро вів свою думу. А в душах присутніх оживав образ людини глибокого інтелекту, рідкісного літературного таланту, іронічного та доброзичливого характеру.

Архітектор В. Бородин створив проект Меморіалу В. Затуливітру з пам’ятником та урочистою алеєю до села, на якій були б закарбовані поетичні рядки-заповіти поета. Поки цей благородний задум чекає допомоги благодійників.

Урочистості освячувала бандура М. Мошика, який зворушував душі присутніх баладами на вірші В. Затуливітра. Виникала в уяві самотня доля поета, його вимогливість до всього і всіх, витончена лірика і його одкровення… Над сивочолим Дніпром лунали вірші, в яких полум’яніли мрії та почуття митця, його відверте, життєдайне поетичне слово, сповнене філософського бачення оточуючого світу.

До сердець та до розуму присутніх припадало відбірне поетичне слово митця, приправлене рідкісними епітетами, соковитими метафорами, який творив думку як істинний елітарний митець. Він прагнув наблизити людство до вселенських ідеалів: добра, краси, взаємної поваги та справедливості. Бо сам був праведником, жив по честі й совісті понад банальщиною та сірими буднями. Він зберігав первозданну культуру свого народу, якому був вірним до останнього подиху.

Поетична спадщина Володимира Затуливітра ввійшла до скарбниці національної культури українського народу. Його щиросердне слово причащає кожного, хто звертається до нього. А стомлені крила митця підтримують вірні соратники, щоб його поетична спадщина живила та єднала ще не одне покоління українців.

Шануймося, бодай в останній шані:

не буде інших нас, ні інших слів,

Ми в світі одне одному прощальні —

від до — аж до теперішніх часів.

Що добре — здогадалася планета,

мов з нашої галактики села,

не схибилась на частці міліметра,

нас у єдинім колоску звела.

Валентина Єфремова, Заслужений працівник культури України. Фото Ірина Родченко
Більше статей :

    «Коронація слова» — шанс для ...
    До Слова Загребельного
    Душі моєї прекрасні миті
    Журналістський світ Алли Малієнко
    Казка до свята Миколая




Читайте також: 

Додати новий коментар