Бунтарський дух і невтомна праця ужгородського митця

Прагнення відчути себе Майстром, тобто художником, який досконало опанував ремесло, виникло у Сергія Глущука, коли вступив до Ужгородського художнього училища. Успішне навчання завершилося дипломною роботою «Звичаї гуцулів» (рельєф «Відпочинок», вирізаний з явора) й було відзначене червоним дипломом. Та це були лише початкові кроки, значно вагомішим стало навчання в Київському державному художньому інституті, куди Сергій вступив у 1979 році на відділення техніки живопису і реставрації. Не задовольняючись результатами навчання, взявся до самоосвіти. Щороку брав участь у творчих студентських конкурсах, займаючи перші місця і, як результат, після захисту диплому з відзнакою і похвалою комісії, отримав запрошення від тодішнього завідувача кафедри О. Тищенка на викладацьку роботу. Так у 1985 році з’явився наймолодший викладач вишу. З головою поринув у роботу, написав книгу-посібник «Техніка станкового живопису», якою й сьогодні користуються студенти.

Потім була праця в створеному С. Глущуком кооперативі, де, разом з кращими реставраторами України, відроджувалися до життя мистецькі твори з провідних художніх та краєзнавчих музеїв. За значну реставраційну роботу Товариство охорони пам’яток створило науково-реставраційну атестаційну комісію й багатьом реставраторам, в тому числі й С. Глущуку, присвоїли вищу категорію станкового темперного і олійного живопису. Суспільно-корисна справа тривала до 1994 року, поки не настала криза, якій, на жаль, не видно кінця.

Чи завжди є вибір у кожного з нас? Чи готові ми до нього? Своїм правом вибору скористувався С. Глущук. З 1996 року в житті художника-реставратора розпочався новий етап — він переїздить на проживання до Ужгорода. Бути поза ідеологіями або ж зробити свій вибір на захист того етнопростору, в якому перебуваєш? У 2004 році, стурбований станом збереження закарпатських дерев’яних церков, С. Глущук створив Товариство з обмеженою відповідальністю «Закарпатський обласний реставраційний центр», підготував відповідну програму. Добрався до самого Президента України, в результаті обіцянки посприяти перекочували через Міністерство культури України й опустилися на вирішення обласної адміністрації, де благополучно нейтралізувалися. Та той, хто несе в собі заряд визначеності, продовжував завойовувати свій простір.

Значним є творчий доробок С. Глущука, який налічує сотні малярських полотен, артистичних рисунків. Про нього розповідається в Каталозі творів художника, який вийшов з друку в Ужгороді в 2018 році до 60-річного ювілею митця. В цих творах художник передав неповторний світ образів, які чарують вишуканою красою малярської мови, своєрідним аристократизмом емоційного клімату. Виставковою діяльністю С. Глущук розпочав займатися ще в студентські роки, крім Києва, виставлявся в Празі, Чикаго, Мюнхені, Берліні, шукав свої шляхи в мистецтві живопису.

З 2000 року його твори вже експонуються в Закарпатському обласному художньому музеї і Закарпатському музеї народної архітектури та побуту м. Ужгорода. Діапазон його творчості досить широкий — художник успішно працює над жанровою та історичною картиною, портретом, натюрмортом, пейзажем. Успішно зарекомендував себе в українській та європейській міфології, сакральному мистецтві. С. Глущук у своїй творчості спирається на класичну традицію реалістичного живопису, його реалізм повною мірою виражає світовідчуття, спраглу до набуття нових знань з історії України, інших сфер життя душу художника. Його невгамовний пензель малює: пантеон богів, князів, гетьманів, запорожців, козаків-характерників, сучасників художника.

Важливим етапом у творчості художника стала серія картин «Пісня про рідний край» (2001–2002), яка засвідчила, що перед нами глибокий реаліст-побутописець. У них у всій красі постає народ Верховини, його побут, звичаї, багатий фольклор. Картини носять промовисті назви: «Збір винограду», «Солять капусту», «Свіжий сік», «Опришки», «Теслярі», «Бондарі» та ін. Пісенна тема матеріалізується в образах споконвічного символу краю — трембітарів («Мелодія гір»), групи музикантів («Сурмач»), козака-бандуриста («Козацька пісня»), закоханих («Думи скрипаля»). Художник подає по-кінематографічному крупним планом яскраві колоритні образи верховинців, розкриває їхній світогляд, психологію, стосунки. Через характери, проблеми, через їхні болі й радості він бачить долю нашого народу.

Важливу грань творчості С. Глущука презентує портретний жанр. Тут варто нагадати, що під час навчання в художньому інституті студента навчив мистецтву моделювати форми в рисунку педагог Олександр Кисельов, якого з вдячністю згадує Сергій. Отож в дипломній виписці у нього була п’ятірка. 2008 року, захопившись олівцевими студіями портретів своїх знайомих, саме життя підказало художнику доповнити цю серію портретами найвпливовіших, найвідоміших постатей України, які виховують і формують свідомість нового українця. Серед визначних осіб у цьому ряду представлені Лев Силенко — письменник, поет, засновник Рідної Української Національної Віри, історик і письменник Юрій Шилов, історик Михайло Віденко, дослідник першоджерел української міфології Валерій Войтович, поет і мовознавець Сергій Коваль. Почесне місце відведене закарпатським корифеям мистецтва: Й. Бокшай, А. Ерделі, Ф. Манайло, Г. Глюк, А. Коцка, А. Кашшай, К. Балла, І. Чендей, П. Скунць та сучасникам і друзям художника. В подальші роки С. Глущук створив низку живописних портретів, частина з яких набули ознак жанрової картини.

Як степовий акин (що бачу, те й співаю) митець зображує все та всіх, хто потрапляє до його поля зору. Творчою вдачею С. Глущука стали жанрові портрети вуличних жебраків, музикантів чи просто відпочиваючих: «Хлопчик з песиком» (2002), «Ужгородський скрипаль» (2005), «Радісний жебрак», «Волоцюга з костуром», «Циганчук з гітарою», «Відпочинок на лавці», «Вуличні музики» (2010). 20 картин художника представлено в серії «Зустрічі з НЮ». Серед зображених красунь — «Боздошська мадонна» (2001), «Космічна мадонна» (2003), «Космічні амазонки» (2004), «Даная» (2008), «Мукачівська мадонна» (2017) та ін.

Закарпатський художник Сергій Глущук сповнений сил і енергії. У пошуках філософського каменю, високої істини він розпочав новий період духовної переоцінки знань. Як один із ідеологів РУНВіри (рідної української віри), художник належить до когорти митців, які крізь призму своєї творчості вселяють надію: Україна поступово відродиться, підніметься з колін.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар