Аденчик-баденчик повернувся

Вікторія Щербань чверть століття пропагує українську культуру в Німеччині. «Аденчик-баденчик// поїхав по зайчик// задком, передком,// на Калишин двір.// А Калишина душа// отворяє ворота,// Ключиком, замочком, // золотим платочком.// Звідти вийшов Родион,// А ти з гурту тікай вон». Це слова з веселої дитячої лічилочки з Уманщини, що на Черкащині. Згадала її — розказану свого часу ще прабабусею — загинаючи пальчики на руках своїх трьох діток, педагог, активістка й одночасно дизайнер Вікторія Щербань — авторка колекції сучасного традиційного одягу для дітей від майстерні з назвою «Аденчик-баденчик». Вишивані сорочки і не лише вже презентували у Національному музеї Тараса Шевченка, в селі Хотів, що на Київщині, та в замку-музеї «Радомисль» на Житомирщині.

Вікторія Щербань нині мешкає у Німеччині, поблизу Мюнхена. Останнім часом займається музеєм дворазового олімпійського чемпіона зі слалому і гірськолижного спорту Маркуса Васмаєра. Музей маленький і під відкритим небом.

— Спочатку в Німеччині мені було дуже тяжко, як і кожному емігранту, — розповідає Вікторія Щербань. — Це неприродне відчуття, коли ти без мови, без грошей — голий-босий, потрапляєш в середовище, яке для тебе непідготовлене. Вдома для тебе середовище готують батьки. Втім і в чужому оточенні ти повинен вирости, зрозуміти, збагнути — зайняти свою нішу. Цей процес для людей складний.

І Вікторії вдалося стати у Німеччині на ноги. «Мені хотілося віддячити — і я стала робити дитячий театр, — каже жінка. — Ми ставили «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Я одягнула дітей в українські строї, і прийшли батьки, які взагалі нічого не знали про Україну».

Потім, після вистави, підійшов бургомістр і каже: «Дякую, фрау Щербань! Ви з русланд»? А німецькі діти почали кричати: «Вона не з русланд», вона з України»! От тоді була посіяна перша зернинка, Вікторія була страшенно щаслива. Каже: «Зараз уже всі знають, що я з України, і ми проводимо багато культурних заходів».

Вікторія розповідає: «Якось сталося так, що у музеї Маркуса Васмаєра ми зробили тижні української культури. Було дуже важливо не лишатись замкненими в просторі діаспори, прорвати його — увійти в німецький простір, щоб німці довідались про нас. І заявити про Україну не на тому рівні — з бутафорськими віночками в атласних шароварах. А на рівні, на якому є європейські нації. Я запросила людей, які не тільки мали цей справжній український одяг, а й носили його. І тоді всі сказали: «Боже! Які ви неймовірні! Які ви красиві!».

У німецьких газетах можна знайти такий опис: «Вікторія Щербань, українка, яка мешкає у нашому містечку, багато нам розповідала про те, яку гарну музику, майстрів і старовинні традиції має Україна. Згодом до нас приїхали самі музиканти на фестиваль «Український тиждень» у Баварії. Тоді й виникла ідея записати диск, але не було спонсора, і я подумала, що такий диск має вийти обов’язково — щоб більше людей почули цю музику», — розповідає Сібілле Штрак-Ціммерман, мешканка курортного містечка Шлірзее неподалік Мюнхена, яка спонсорувала запис і випуск спільного диску двох українських гуртів — «Хорея козацька» та «Гуляйгород».

Думаю, це важлива справа — відроджувати автентичну музику. Це завдання актуальне у багатьох країнах», — додає вона. Цікаво, що Сібілле має історичний зв’язок із Україною: її прапрадід Леопольд Кьоніг, цукровий магнат, був власником чудового палацу в Шарівці на Харківщині».

Про захоплення українськими строями Вікторія Щербань розповідає: «У маленькому баварському містечку, де я проживаю понад 25 років, є чотири магазини народного одягу. Вулицями, у свята та й щодня, ходять люди в національному вбранні. Мами із донями, тата з синочками. Гордо і свідомо молодь вбирається на випускні вечори в свій національний одяг, відшитий в сучасних майстернях. Це — модно! Це ніколи не виходило з моди!

Усі роки, зважаючи на високий рівень культури старої Європи, я мріяла зняти з України той, насильно вбраний на неї, сценічний костюм з атласними шароварами і віночками на головах у заміжніх жінок, що не має нічого спільного з нашим, по-справжньому, європейського рівня, вбранням!»А оскільки нація впізнається за географічним розташуванням, мовою та традиційним народним одягом, жінка вирішила здійснити свою мрію — заснувати майстерню з відтворення і пошиття дитячого українського народного строю за європейськими стандартами. Метою проекту є створення зразків одягу з дотриманням реґіональних ознак, які базуються на автентичному силуеті: вишивана сорочка, корсетка, спідничка... Все вбрання пошито з натуральних тканин особливої якості, з колекції німецького дизайнера Віллі Боґнера, що вироблені в Німеччині. Особлива увага приділяється підбору кольорів та грайливих дрібничок — як в одязі, так і в аксесуарах. Вироби є зручними і приємними для дитини.

Людмила Чечель




Читайте також: 

Додати новий коментар