Ти можеш все

Григорій Гришкан

Назву для статті обрано невипадково. Можна сказати, це життєвий девіз Григорія Гришкана. У свої 40 років він самодостатня особистість, багато чого подолав, незважаючи на діагноз ДЦП. На жаль, у нашому суспільстві не зовсім правильне ставлення до людей з інвалідністю: вважається, що це люди-утриманці, і що зазвичай вони знаходяться вдома під опікою своїх близьких, ніде не працюють і держава ще платить їм пенсію.

Так от, герой нашої розповіді має діаметрально протилежну думку. Він «зробив себе сам», як каже Григорій. Спочатку навчався в економічному коледжі, потім закінчив із червоним дипломом Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського. До 2014 року працював у Донецьку, останнім місцем роботи була податкова інспекція Куйбишевського району. На роботу Григорій їздив із дому міста Покровськ, з 2008 по 2014 роки, на це вистачало і сил, і бажання. Гришкан завжди мріяв переїхати до Києва, і з початком подій 2014 року ця мрія почала здійснюватися. Він розіслав більше 300 резюме в різні державні та приватні установи Києва. І тільки в одному з них був позитивний відгук, керівник приватної фірми запросив на роботу, і навіть запропонував оплачувати йому житло. Для Григорія це був дійсно щасливий квиток, і разом з батьком, Олександром Ісааковичем, вони приїхали в столицю.

 

 

Для нього почався зовсім новий поворотний етап у житті. До 33 років він жив з батьками в маленькому тихому містечку, і раптово такі швидкі зміни! Спочатку мама Григорія дуже не хотіла відпускати сина до столиці: Ольга Гатинівна все життя піклувалася про нього і тому дуже хвилювалася і сумнівалася. Це природна поведінка будь-якої мами, тим більше сина з інвалідністю. Але цілеспрямованість, його наснага та віра в себе і свої сили переконали батьків відпустити в нове життя!

Важливо трохи розповісти про батьків Григорія. Сім'я інженерів: мама Ольга Гатинівна і батько Олександр Ісаакович. Батько працював на шахті. З дитинства Гриша виховувався як звичайна дитина, ніхто і ніколи йому не казав про інвалідність, що він не такий як усі. Батьки не ставили акцент на його фізичних проблемах, і це дало хлопчикові сили та впевненості в собі. Підтримка батьків – дуже важливий аспект у вихованні, в соціалізації дитини в суспільстві. У 80-ті роки діти з ДЦП повинні були вчитися в школі-інтернаті, і тільки на вихідні батьки забирали їх додому. Через це пройшов і Григорій, він дуже засмучувався, коли його залишали на 5 днів в інтернаті, скучав за батьками.

Життєві обставини жодним чином не вплинули на самооцінку: він прекрасно соціалізувався в суспільстві, від нього відчувається сильна позитивна енергія, що підтримує й інших людей, які його оточують. Зараз Григорій працює державним ревізором-інспектором в центральному апараті Державної податкової служби України. Життя далеко від батьків дало більше шансів навчитися готувати і самому піклуватися про себе. З радістю розповів, що вміє варити смачний борщ. Він не звик зупинятися: якось побачив інформацію про актора ДЦП Ар Джей Мітта і зрозумів, що хоче спробувати зніматися в кіно. Так народилася ідея зняти фільм про людину з ДЦП і самому виконати головну роль.

Така можливість з'явилася на прем'єрі фільму «Мислителі», куди його запросили. Знайомство з режисером Вінсентом Меттелем – це був ще один новий оберт у житті Григорія. З'явилася ідея зробити спільний проєкт: зняти пробну короткометражку «Інший» (2016 р.). У режисера не було досвіду спілкування з людьми з інвалідністю, але «ідея здалася чимось новим і потенційно цікавим», говорить Вінсент.

Григорій, що зацікавило Вінсента в цьому проєкті?

Його вразила моя історія народження і життя, він не зустрічав таких людей на своєму життєвому шляху. Вінсент відчув щирість і відкритість, побачив у мені особистість, талант. Сказав: «Я ще не входив в ці двері». Після народження 17 днів був у кюветі між життям і смертю, але для чогось я все ж таки вижив...

Григорій був автором ідеї фільму, продюсером і актором. Його персонаж з ДЦП, хоча в фільмах таку роль зіграв би звичайний актор. Перший досвід зйомок давався нелегко, іноді доводилося робити по 10 дублів для одного епізоду.

«За час роботи з Гришканом, я встиг відзначити його неймовірну працездатність. З огляду на те, що фізичні навантаження, пов'язані з інтенсивними кінозйомками, важкі навіть для підготовленого артиста, Григорій, якому доводилося незрівнянно важче, знаходив у собі внутрішні ресурси, щоб не тільки справлятися з поставленими завданнями, але ще щоб робити це блискуче», говорить режисер Вінсент Меттель.

– Григорій, як вам працювалося з Вінсентом Меттелем?

– Було легко спілкуватися, в нього є харизма, своєрідна зовнішність. З ним можна говорити на будь-яку тему, він дуже комунікабельний, товариський і відкритий. Я його вмовив взяти мене зніматися.

 

У 2019 році почалася робота над другою картиною: «До щастя».

– Вінсент, які завдання ставили, знімаючи фільм?

– Головним завданням, що стояло перед фільмом «До щастя», було зробити таке ж переналаштування установок сучасного українського суспільства у ставленні до людей з інвалідністю, яке сталося зі мною. Спілкуючись із Григорієм, я переконався, що всі обмеження в людині відбуваються з вини її самої. І всі успіхи, відповідно, теж виключно особиста заслуга! Григорій показав, що питання адаптації до навколишнього світу для нього стоїть менш гостро, ніж для багатьох моїх здорових, звичайних знайомих. Та активність, яка властива йому, та незвичайна енергія, яку він випромінює, анітрохи не обмежена його захворюванням.

– Григорій, з якою метою фільм «До щастя» був представлений на різних кінофорумах, в тому числі й в Каннах?

– Хотіли показати, що люди з інвалідністю такі ж люди, як і всі. Як відомо, «мистецтво не має кордонів», ми хотіли, щоб фільм і його тематика були помічені на фестивалях світового рівня. Ще було важливим представити картину від України, щоб популяризувати наше українське суспільство. Україну весь світ знає як країну з великою корупцією. Наприклад, фільм «Плем'я» підкорив весь світ, а чому фільм «До щастя» не може підкорити його? Ми хотіли, щоб нас помітили, щоб побачили, що Україна багата талановитими людьми, у тому числі й з інвалідністю. Такі люди повинні жити повноцінним життям, а не обмежуватися сидінням в чотирьох стінах і жаліти себе. По суті, ти сам коваль свого щастя, ти повинен уставати вранці і йти підкорювати світ, інакше навіщо ти живеш і дихаєш, в чому сенс твого життя?

– Як ви поєднували свою основну роботу зі зйомками?

– Зйомки були у вихідні дні. Фільм «Інший» знімали 4 дні, «До щастя» 18 днів.

Про свою роботу на знімальному майданчику з Григорієм Гришканом поділилася актриса Вільгельміна Петровська.

– У далекому 2016 році я вперше побачила Гришу. Перше, що кинулося в очі, який він доброзичливий і приємний в спілкуванні. Так, у нього ДЦП, але він абсолютно цього не соромиться, від цього спілкування стає одразу комфортним. Друге, що я зазначила, – це його неймовірна цілеспрямованість. З перших хвилин нашого знайомства Гриша став розповідати ідеї для майбутнього фільму, він у це не просто вірив, він знав напевно, що все вийде. Так і сталося!

– Вільгельміна, що вас вразило у грі Григорія?

– Григорій Гришкан, людина з інвалідністю, зіграв роль більш проникливо, ніж маса професійних акторів. Працювати з ним було приємно завжди. Коли ми тільки починали, в перший знімальний день, звичайно, хвилювався, але його природна вдумливість, відповідальність і вміння не тільки слухати, а й чути режисера, допомогли йому влитися в професійний каст проєкту. А на майданчику «До щастя» Гришкан абсолютно в своїй стихії, хоча зворушливі сцени зіграти непросто. Погодні умови були суворими, але ми розуміли, заради чого це знімаємо, що хочемо сказати, тому стійко витримували труднощі.

– Григорій – це справжній приклад того, як добиватися мети можна не тільки завдяки, а й всупереч, – додає режисер фільмів Вінсент Меттель. Він безапеляційно цілеспрямований, не ховається, надзвичайно активний і товариський. Крім того, за роки підготовки до зйомок і в їх процесі Григорій чудово відточив своє акторське ремесло. Якщо український теле- та кінопростір прийме його в свої обійми, Гриша стане однією з найбільш значущих постатей в індустрії України.

З юною актрисою Марією Ярмоленко Григорій зіграв досить великий епізод у фільмі «До щастя». Маша теж поділилася своїм враженням про роботу з Григорієм: «Пам'ятаю, як переживала в перший знімальний день, Гриша ніби це відчув, простягнув руку знайомства і обійняв, як давнього друга. Згодом я зрозуміла, який він талановитий і працьовитий. Зйомки були непростими, але він підтримував мене, щоб вірила в свої сили і працювала, і все у мене вийде. Я бачила, як Григорію було важко, але він дуже хотів стати хорошим актором, і все інше байдуже».

Він каже, що на зйомках потрапляє в інший світ і відчуває такий драйв і найсильніші емоції, що все навкруги перестає для нього існувати.

Друг Григорія Кирило Терещук розповідає, що це людина з великим серцем: він готовий допомагати всім! Саме знайомство друзів було досить цікавим, у транспорті Кирило і Григорій швидко знайшли спільну мову і ось уже 5 років спілкуються і підтримують один одного.

– Григорій, як в нашій країні звикли дивитися на людей з інвалідністю?

– Наше суспільство не готове визнавати людей, які виділяються з натовпу, а я завжди буду таким, але не хвилююся з цього приводу, в мені немає затискачів. Я щасливий абсолютно, і мене не хвилює, хто як на мене дивиться і що про мене думає.

Цьогоріч Григорію виповнюється 40 років, це ще один новий оберт, підйомний момент, як каже він сам, з одного боку, а з іншого, це час підводити проміжні підсумки.

– Григорій, чим ви звітуєте у своїх 40 років? Що ви відчуваєте?

– Відчуваю душевний підйом! Я прийшов до своїх 40 років із величезним багажем знань і мудрості. Мені завжди є до чого прагнути, і щоб не трапилося, я не зверну з цього шляху! Тому що обраний мною шлях робить мене щасливим, надихає і доводить тим, хто втратив віру в себе, що немає нічого неможливого. Я відкритий для будь-якої людини!

– Хотіли б в майбутньому створити Фонд допомоги дітям з ДЦП?

– Я чекав цього запитання. Так, я планую створити такий фонд, коли вже стану досить відомий, у мене будуть інші, більш високі доходи. Я хотів би стати для дітей з ДЦП прикладом, мотиватором – показувати і доводити, що в цьому житті ти можеш досягати абсолютно будь-яких вершин. Про таких людей, як я, кажуть: він зробив себе сам. Мені не соромно нікому дивитися в очі, мені є чим пишатися, мені є чого прагнути. І я точно знаю, щоб не трапилося, не зверну зі свого життєвого шляху. Саме цей шлях, по якому я йду, робить мене щасливим, він надихає. Допомагати тим, хто втратив віру в себе, з тих чи інших причин, які існували в них у житті. Я готовий розмовляти з людиною, якій я буду цікавий.

– Які у вас плани на майбутнє?

У даний момент спілкуюся з помічницею Першої леді Олени Зеленської. З Оленою ми розмовляли на заході, присвяченому 30-річчю Незалежності України, розповів про свої плани стосовно поліпшення умов життя для людей з інвалідністю.

 

У 2023 році планую брати участь у виборах до Верховної Ради, щоб підтримувати інтереси людей з особливими потребами. У нашому Уряді дуже мало людей з інвалідністю, це сумно. Планую вирішувати питання з працевлаштування людей з інвалідністю, створення необхідної інфраструктури в суспільстві.

Ще хочу розповісти про новий інклюзивний культурно-мистецький проєкт «Маска», на який Григорія запросила Тетяна Ліфер.

Тетяну зацікавила автобіографічна повість Євгена Давидюка «Красуня та чудовисько». Це повість про те, як чоловік з ДЦП, зневірений у житті, зустрічає в госпіталі свою любов. Автор розповідає про себе, свої почуття. Це історія про шлях до любові, про віру в себе. Сам автор, Євген, в житті скромна людина, пропрацював все своє життя програмістом на радіоцентрі смт Промінь. Автор кількох п'єс. На головну роль у фільмі «Маска» запрошений Григорій Гришкан.

– Питання про сім'ю.

– Хочу створити сім'ю. У мене були короткі стосунки, але вони більше споживчі. Мене не розглядали серйозно, я був цікавий виключно як «гаманець». Я не можу жити з людиною, яка мене використовує, краще я буду жити один. Я перебуваю в стані абсолютного щастя. Якщо хтось буде зі мною і сприйматиме мене таким, який є, я готовий до відносин, готовий створити сім'ю, хочу доньку. Швидше за все, це буде залежати не тільки від мене, а й від Всесвіту, який нам дає всі ці подарунки. А Всесвіт мене ще не відпускає в сімейні узи, каже, поживи ще сам, значить, я в цьому світі для чогось потрібен... Бачу, що моя дружина буде моїм відображенням. Це може бути жінка з дитиною від інших стосунків, головне, щоб вона мене розуміла, була єдина зі мною в думках, в планах на майбутнє.

В один з останніх приїздів до Григорія мама Ольга Гатинівна сказала: «Сину, я тобою пишаюся!». Така похвала від своїх батьків багато коштує.

 

Секрети абсолютного щастя Григорія Гришкана.

Секрет в тому, щоб займатися улюбленою справою, якщо ти вкладаєш в неї всю свою душу, енергію, якщо ти готовий битися за улюблену справу до останнього подиху, не слухати нікого, тебе обов'язково буде чекати успіх і самореалізація, Абсолютне щастя! Я вважаю себе такою самореалізованою, перспективною людиною. Хочу підкорити не лише Україну, а й весь світ, як це зробив Нік Вуйчич. Хочу повторити його успіх, поїхати з туром по всьому світу зі своєю мотиваційною програмою: «Ти можеш все!»

Наталія ІЛЬЇНА

Category