Вовк, собака та кіт

Вовк, собака та кіт

Був собі мужик, мав собі собаку. Собака цей, поки молодий був, то й стеріг хазяїна, а як застарився, то хазяїн і прогнав його з двору. Ходив він собі по степу, ловив там миші, що попало, та й їв.
Уночі перестрів того собаку вовк та й каже:
— Здоров був, собако!
Поздоровкались. Вовк і питає:
— Куди ти, собако, йдеш?
— Поки я молодий був, мене хазяїн любив, бо стеріг його хазяйство, а як зостарівся, то він мене прогнав з двору.
Вовк питає:
— Може ти, собако, їсти хочеш?
— Хочу, — каже.
Вовк говорить:
— Ходім, я тебе нагодую.
Пішли. Ідуть степом, побачив вовк вівці, посилає собаку:
— Піди, — каже, — подивися, що то пасеться?
Пішов собака, подививсь, вертається й говорить:
— Вівці.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби вовни і не понаїдаємось, голодні будемо. Ходім, собако, далі.
Ідуть вони, побачив вовк гуси.
— А піди, — каже вовк, — подивись, собако, що то там пасеться?
Той собака пішов, подививсь, вертається, каже:
— Гуси.
— Хай вони виздихають! Понабираємо за зуби пір’я і не понаїдаємось. Ходім, каже, — далі!
Ідуть вони далі. Побачив вовк — коняка пасеться.
— А піди, — каже, — собако, подивись, що то пасеться.
Собака прибігає й каже:
— Коняка.
— Ну, то буде наша, — каже вовк.
Пішли до тієї коняки. Вовк так гребе землю, кротовину їсть, щоб розсердитися. Тоді каже:
— А дивись, собако, чи в мене хвіст тріпочеться?
Подивись собака:
— Тріпочеться, — каже.
— А тепер дивись, — каже вовк, — чи посоловіли в мене очі?
— Посоловіли, — каже собака.
Тоді вовк як кинеться, як ухватить ту коняку за гриву, попав її, розірвав, і їдять її вдвох з собакою. Вовк молодий, то він наївся скоро, а собака старий — гризе-гризе й нічого не з’їсть. Поприбігали собаки й прогнали його.
Іде той собака і по дорозі найшов собі такого ж кота, як він — на степу ловить миші.
— Здоров, — каже, — коте! А куди ти, — каже, — йдеш?
— А так блукаю собі. Поки молодий був, то робив у хазяїна — миші ловив, а тепер уже старий став, миші не бачу, хазяїн мене не злюбив, не дає мені їсти і прогнав мене з двору, то я оце й блукаю.
Собака каже:
— Ну, ходім, брате коте, я тебе нагодую. (Це вже й собака так хоче робити, як вовк).
Ідуть вони вдвох, побачив собака вівці та й посилає кота:
— Біжи, — каже, — брате, подивись, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь і каже:
— Вівці.
— Хай їх цей та той забере! Понабираємо за зуби вовни і не наїмося. Ходім далі!
Ідуть. Собака побачив гуси.
— Піди, — каже, — подивись, братухо, що то пасеться?
Кіт побіг, подививсь, каже:
— Гуси.
— Хай їм лихо! Понабираємо за зуби пір’я й не понаїдаємось.
Пішли вони далі. Ідуть вони. Побачив собака коняку.
— Біжи, брате, — каже собака котові, - подивися, що то пасеться?
Пішов кіт, подивився й каже:
— Коняка.
— Ну, це, — каже собака, — буде наша, поснідаємо добре.
Почав собака їсти землю, яриться та й каже:
— А дивись, коте, чи в мене хвіст тріпочеться?
— Ні, - каже кіт.
Собака знов гребе землю, щоб розсердитися, та й знов каже:
— А що, чи тріпочеться? Кажи, що тріпочеться!
Подивився кіт та й каже:
— Трошки почав тріпотатися.
— Тріпнем бісову коняку! — каже собака.
І знов почав собака гребти землю і питає кота:
— А дивись, брате коте, чи посоловіли в мене очі?
— А кіт каже:
— Ні.
— Е, ти брешеш! Кажи: посоловіли! — каже собака.
— Ну, нехай посоловіли, — кіт говорить.
Собака як розсердиться та як скочить на ту коняку! А та коняка як дасть йому копитами по голові! Він упав і очі витріщив. А котик як прибіжить та й каже:
— Ой, братику, як у тебе очі посоловіли!
Вовк та вовчиця
Розмовляли одного разу вовк з вовчицею.
— Погано тобі, вовче, живеться, — каже вовчиця.
— Чому? — дивиться на неї вовк.
— Ти все по кущах ходиш, від людей ховаєшся.
— Гм, — пробурчав вовк, — але ти також від людей ховаєшся…
— Ні, я де хочу, там і ходжу, і ніхто мене не бачить.
— Брешеш ти, голубонько! — не погоджується вовк. — Тебе бачать люди так само, як і мене.
— Вір — не вір, я правду кажу, — відповідає вовчиця. Покрутив вовк головою та й каже:
— Коли так, то давай перевіримо. Я заховаюсь у кущах, а ти йди у поле. Побачим: помітять тебе люди чи ні?
— Добре, — каже вовчиця, — подивимось!
Пішов вовк у кущі, а вовчиця вийшла у поле.
Побачили її орачі і почали гукати:
— Вовк, вовк!.. Бий вовка!
Почув це вовк у кущах, що його згадують, і дременув у ліс. Біжить та й думає: «Цікаво: вовчиця в поле вийшла — і нічого, а я в кущах сидів — і мене побачили!..»
Догнала його вовчиця, запитує:
— Ну, що, чия правда?
Віддихався вовк та й каже:
— Твоя правда. Нічого не скажеш!.. Якби не перевірив, ніколи б не повірив.

Category

Пов'язані новини

07 грудня 2019 - 17:09
07 грудня 2019 - 17:07
07 грудня 2019 - 17:06