Про неробу Юрка, маминого синка

Pro nerobu Yurka kazka

Мамин синок Юрцьо до двадцяти років і стеблинки не перервав. Добре їв, пив, гуляв, ходив по селу, як пава, а батько з ранку до ночі робив та в старому петеці ходив. Юрасика в селі прозивали пестюнкою, цуцликом і як кому прийшло на язик.
Та батькове терпіння увірвалося, і він сказав:
– Досить я робив на тебе, забирайся з хати, дармоїде! Іди робити, як другі людські діти.
Мати плакала, але нічого не помагало. Поклала своєму соколику в торбу солонини, бринзи, меду, білого хліба та й сказала:
– Іди, синочку, та розум май, тяжкого не піднімай, низенько хребтик не згинай, холодочок не минай.
В дорозі мамин синок одно думав: як би то добре жити і нічого не робити?
Ішов він, ішов лісом та й вийшов на зелену поляну, бачить – на пні сидить дід з білою, як молоко, бородою.
– Що ви робите, діду? – запитав Юрцьо гордовито.
– Я, хлопче, ніколи не робив, не буду робити, а все добре жив і буду жити.
– А як би й мені не робити та добре жити?
– Я тобі допоможу. Дам тобі одну вівцю. Коли тобі буде треба грошей, скажеш: «Овечко, потрясися». Вона потрясеться, а з-під хвоста посиплються гроші.
Подякував пестюночка і пішов. Зайшов у село, повернув у корчму і попросив їсти-пити. А як треба було платити, сказав: «Овечко, потрясися». Овечка потряслася, і посипались гроші. Корчмар хитро посміхнувся, а коли гість заснув як убитий, підмінив вівцю.
Пестюночка пробудився і погнав овечку додому.
– Ну, як синку, скільки заробив грошей? – запитав батько.
– Мені не треба робити, я й так добре буду жити. Коли захочу – з цієї овечки гроші будуть падати, – відповів син і сказав: – Овечко, потрясися!
Але овечка й хвостом не махнула.
Батько взяв сина, відлупцював добре та й послав знову роботу шукати.
Пішов він до діда і розказав, що трапилось з його овечкою. Тепер дід дав йому маленьку шкатулочку, якій треба сказати: «Шкатулочко, відкрийся!» – із неї посиплються гроші.
Повернув Юрик у корчму, і тут знову так вийшло, як з овечкою. Дома як не просив, щоб шкатулка відкрилася, а грошей чортма. Мати плакала, а батько взяв кочергу, та вигнав із хати пестюночку.
Прийшов він знову до діда й почав жалуватись, нарікати. Дід погладив бороду і каже:
– Даю тобі оцей маленький барабан. Коли тобі треба буде грошей, скажеш: «До танцю», а як буде доста – скажеш: «Із танцю».
«Тепер я вже не дам обдурити себе корчмареві, наперед гроші підготовлю», – подумав Юрик.
Вийшов із лісу і весело сказав: «До танцю». В ту хвилину з барабана вийшло десять леґінів із ціпами та почали неробу молотити, куди попало. Він верещав, плакав, ледве потім вимовив: «Із танцю» – і легші пропали, як під землю.
Після цього Юрик проклинав діда всіма святими і чортами.
– Не проклинай! Іди і того шахрая-корчмаря похрести, – почув він знайомий голос діда.
Нероба взяв барабан і пішов у корчму. Наївся, напився, крикнув: – «До танцю!» – і леґіні взялися за корчмаря. Корчмар реве, стогне, а Юрик каже:
– Віддай овечку і шкатулку.
– Даю, даю, паночку, лиш не бийте.
– Добре, – весело сказав Юрик і додав: – «Із танцю!» – і леґіні зникли.
Віддав корчмар овечку і шкатулку, і мамин синок, наспівуючи, пішов додому. Не встиг переступити поріг, як похвалився:
– Аж тепер я, мамо, буду добре жити і нічого не робити.
– Слава Богу, Юрцю, – сказала мати, а батько посміявся над сином.
– Не смійся, бо битий будеш, – пригрозив син, а потім сказав: – Овечко, потрясися!
А овечка й вухами не стриже.
Він розсердився і закричав:
– Шкатулко, відкрийся!
Шкатулка стоїть, як камінь при дорозі.
Батько і сестри почали реготати, а мати сльозами вмивалася.
– Не регочіть, зараз будете плакати, – сказав син і промовив: – Із батьком, із сестрами до танцю.
Увійшло десять легінів та давай періщити. Але не батька, не сестер, а сина і матір.
Хто знає, як довго тривав би цей танець, якби в дверях не з'явився дідусь. Він махнув рукою, і леґіні посідали, котрий куди. Дід сказав:
– Нерозумна мати, яка змалку не привчає дітей працювати. Нещасний той синок, що чекає грошей від овечок і шкатулок. Лиш той гроші буде мати, який любить працювати. Як ти кажеш, мати?
– Ой, ой, ой, і я так кажу, дідусю.
– А ти як кажеш, Юро?
– Ох-ох-ох, і я так кажу, дідусю.
Дід потряс бородою і зник, а за ним і леґіні, і овечка, і шкатулка. Залишився тільки барабан.
Юра тиждень пролежав, а на другий – узявся за роботу.

Допомагав батькові в господарстві, ходив робити в ліс, пускав по Тереблі бокори.

Чародійний барабан і донині береже чесний, працьовитий Юрко. Я недавно чув, як він закричав: «До танцю», – і бачив, як десять леґінів ціпами учили любити працю одного молодого дармоїда.

Category

Пов'язані новини

07 грудня 2019 - 17:09
07 грудня 2019 - 17:07
07 грудня 2019 - 17:06