Про майстра Іванка

Про майстра Іванка

Казка починається з царя, котрий собі вигадав, аби змайструвати із одної дошки дванадцять стільців, а тринадцятий зверх того. А та дошка не має бути більша, як три метри. Дає три вози золота тому, хто би це зробив. Але хто візьметься за діло і не зробить – відповідає головою.
Приходили майстри з цілого світу. Жодному не вдалося цареві догодити, і всі заплатили своєю головою.
Раз дочувся про то цар із другої держави. Він захотів відвезти собі три вози золота. І взявся змайструвати такі стільці.
– Добре, добре, – каже йому цар. – Хочеш, то роби. Але знай, що й ти відповідаєш своєю головою. Стільки грошей у тебе нема, аби міг оплатити свою голову.
Чужий цар пристав на все. Мав часу один рік. За цей рік він наробив усяких стільців, але з одної дошки не змайстрував жодного.
Йому не зняли голови, лише засудили на вічну темницю. А як треба було йти в темницю, чужий цар за себе заложив дочку.
І так сидить дівчина в темниці.
А в той час у одного бідного чоловіка підростав хлопчина, що мав уже чотирнадцять років. Іванко був тямущий. Чує межи народом, що десь є такий цар, якому треба би зробити із одної дошки дванадцять стільців, а тринадцятий зверх того.
Почав проситися у батька:
– Я, няньку, йду в світ!
– Та як ти, Іванку, пустишся у світ, коли у тебе нема грошей? – питає його батько. – А я тобі не можу дати й крейцера. Будеш голоден у дорозі.
– Нічого, няньку, я щось зароблю.
Хлопець зібрався і пішов. Подорожує пішки, бо тоді ніяких машин не було. Ішов зо два й півроку і аж так дібрався до третьої держави, до того царя, котрий хотів мати із одної дошки тринадцять стільців.
Зайшов Іванко до царя, красно привітався. І цар його питає:
– Що нового скажеш, хлопче?
– Я нового не маю нічого. Лише чув межи народом, що вам треба зробити із одної дошки дванадцять стільців, а тринадцятий зверх того.
– Та мені би треба, – відповідає цар. – Але чи ти зробиш? Як зробиш – дістанеш три вози золота, а не зробиш – відповідаєш головою! Чи пристаєш на то?
Хлопець відповів:
– Усе буде в порядку. Я стільці вам зроблю, а голову не дам… Та слухайте сюди, пресвітлий царю. Коли хочете мати такого стільця, як собі загадали, принесіть мені явора, що пробився із землі тоді, коли ви народилися.
Цар задумався. І питає він старих людей, чи не пам'ятають такий явір. Знайшовся один дідо, що мав двісті і п'ятдесят років. Він показав цареві таке дерево. Цар дав явора зрубати, повезти на тартак і там порізати на дошки. Але звідти наказав привезти лише одну дошку. І каже цар Іванкові:
– Най тобі ще раз розтолкую, аби не помилився: то мають бути такі стільці, аби розтягалися і знову стягалися, як гармонійка.
– Не приказуйте мені, бо я знаю, що маю робити! – відповів Іванко.
І цар його замкнув у майстерні, дав час – один рік.
Іванко став робити. Скоро вчинив для царя стілець – тридцятисантиметрову палицю, а на неї вкрутив шість гвинтів. Цареві ж не сказав нічого. Палицю припер у закутку, аби там стояла, та й майструє усякі стільці, що лише є на світі, бо часу мав майже цілий рік.
А одного разу чує Іванко красний голос: дівчина співає прекрасні співанки. І вже не терпиться йому – хоче знати, хто ото співає. Взяв долото, клепач і пролупує стіну. Пробив тонку, як струна, щілинку. З того боку підходить до нього на ту струночку така красна дівчина, якої ще ніколи не бачив. Іванко питає:
– Що ти, дівчино, там робиш?
– Я сиджу в темниці.
– Що ти поганого вчинила?
– Нічого не вчинила. То завинив мій нянько: хотів показати тутешньому цареві, що з одної дошки зробить йому тринадцять стільців, бо дуже спокусився на три вози золота, але не міг зробити. Цар дав його до вічної темниці, а він замість себе заложив мене…
Минув один рік, і цар заходить у майстерню. Останній день не дав хлопцеві їсти – думав, що й так той утратить голову.
– Ну, Іванку, як мої стільці?
– Ви, пресвітлий царю, хочете стільці, а їсти сьогодні мені ще не давали.
Цар різко повернувся і наказав слугам, аби принесли їжу. Хлопець добре наївся, помалу собі встав і подає цареві тридцятисантиметрову палицю:
– Тут маєте стільці.
Цар здивувався і сердито каже:
– То ти такі стільці наробив? Знай, ти – коротший на голову!
Тоді Іванко взяв із рук царя оту палицю, розкрутив гвинти – а з палиці розтяглися, як гармонійка, дванадцять стільців і тринадцятий зверх того.
Цар дуже зрадів, узяв Іванка попід руку і повів у палац.
– Ну, Йванку, що хочеш – чи три вози золота, чи, може, моє царство?
– Не треба мені золота, ані вашого маєтку, лише дайте мені те, що сидить у мурі.
– Ей, що тобі з того? Ліпше узяти аж три вози золота.
– Не хочу нічого, лише те, що в мурі!
І цар випустив дівчину. Вона пішла з Іванком у свою державу. Там вони побралися та щасливо живуть і донині, як не повмирали.

Category

Пов'язані новини

07 грудня 2019 - 17:09
07 грудня 2019 - 17:07
07 грудня 2019 - 17:06