Дід, баба і вовк-колядник

Дід, баба і вовк-колядник

Жив собі дід та баба. Жили вони не в селі, а хатка їхня стояла в дрімучому лісі. От прийшло свято Різдво. Дід і баба приготовилися і ждуть колядників. Ждали вони, ждали, — ніхто до них не йде: хата далеко від села. І зажурилися старі. Але чують: хтось стука. Дід і баба зраділи, до вікна біжать. Але чують:
— Дозвольте колядувати!
Дід і баба в один голос:
— Колядуйте!
Раптом товстий голос каже:
— А в діда, діда перва ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, ягничку!
Дід каже, що не дам, баба каже, що не дам, вона в нас одна. Вовк як почав стукати, грюкати у вікна і в двері, аж хата трясеться, і кричить:
— Давай, бо й тебе з’їм!
Що було робити дідові? Узяв та й вивів ягничку. Взяв вовк ягничку на плечі та й поніс у ліс. З’їв вовк ягничку і знову приходить колядувати. Підходить до вікна, гукає:
— Дозвольте колядувати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
А вовк стукає, грюкає, добивається:
— Дозвольте, бо й вас з’їм!
Дід і каже:
— Колядуй.
Вовк знову колядує:
— А в діда, діда перва ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, теличку!
Дід плаче, баба плаче, а вовк стукає, грюкає. Що було дідові робити? Взяв та й віддав теличку.
Вовк забрав теличку і поніс в ліс. Їв, їв, недоїв вовк телички. Вернувся знову до діда. І знову питає:
— Дозвольте колядувати!
Дід відповідає:
— Нема чого давати!
Вовк почав стукати, ламати двері, ось-ось влізе в хату. Дід злякався і дозволив.
Вовк колядує:
— А в діда, діда перва ягничка,
Друга теличка,
Третя баба,
Давай, діду, бабу!
Дід каже:
— Не дам.
Вовк кричить:
— Давай, бо й тебе з’їм, хату поламаю!
Попрощався дід з бабою, заплакав, а баба зав’язалась великою хусткою. Узяв вовк бабу на спину і поніс.
Приніс до того місця, де лежала недоїдена теличка, посадив бабу на пеньок, а сам став доїдати теличку.
Баба сидить на пеньку і шепче:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Вовк пита:
— Що ти кажеш?
— Та кажу, щоб ти швидше їв та й мене з’їв.
І знов баба каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вгору!
Доїв вовк теличку, не наївся, хотів бабу їсти; як гляне, а баба високо на пеньку сидить. Вовк розсердився, почав гризти пеньок. Поламав зуби і пішов до коваля, щоб вставити залізні.
Баба сидить на пеньку і каже:
— Рошти, рошти, пеньку, вниз!
Пеньок зробився низенький, баба скочила і пішла. Іде, іде баба лісом, вже втомилася. Аж дивиться: стоїть хатка, зроблена з сиру та масла; колодка також зроблена з сиру та масла. Баба відірвала колодку і з’їла, а сама увійшла в хату. В хаті все зроблено із сиру та масла.
Баба вколупала з плити сиру та масла, наїлася і залізла під корито, яке стояло посеред хати, і сидить. Коли це приходять господарі — дикі кози. Ввійшли й питають:
— Хто був в нашій хаті? Хто поламав грубу?
Їм ніхто не відповідає.
Подоїлися кози, позаліплювали грубу, полягали спати. На другий день пішли пастись, а цапа залишили сторожувати. Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув. Баба вилізла з-під корита, наїлася сиру і знову сховалася.
Прийшли вечором кози, забили цапа, що не встеріг хатки, подоїлися, позаліплювали дірки і полягали спати. А вдень залишили цапа з трьома очима.
Баба сидить під коритом і шепче:
— Спи, спи, цапуньку, на одне очко і на друге!
Цап заснув на два, а на третє дивиться. Баба тільки вилізла, хотіла вколупати сиру і масла, а цап бабу хап за рукав і держить.
Прийшли кози і хотіли бабу забити. Але вона відпросилася, сказала, що буде їм вірно служить.
Вона все робила, а кози йшли пастися і залишали одного цапа стерегти, щоб баба не втекла. Потім привикли кози до баби і перестали стерегти.
Баба і воду носила, і траву рвала, і хату підмітала.
Добре було козам з бабою жить. Але скучно було бабі за дідом. Як тільки пішли кози пастись, баба наколупала сиру та масла в платок і пішла до діда.
Приходить до діда, залізла на горище і сидить над діркою. Дід наварив каші, сів у сінях на порозі і їсть. Баба взяла грудку масла та й вкинула в кашу. Дід подумав, що то щось погане впало, і вилив кашу в цебрик. Ще було трохи в горщику; вилив у миску і їсть. Баба знову взяла і кинула кусок масла в кашу. Дід почав їсти, бо більше нема. Розкуштував дід, що каша добра, то з’їв ще й ту з цебрика. Баба тоді й каже:
— Дідусю, зніми мене!
Дід зрадів, зняв бабу з горища. І живуть вони дружно, добро наживають.
Дід, баба та курочка ряба
Був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять.
Стоїть дуб.
— Двері, двері, чого ви рипите?
— Поспускай гілля, так скажу.
Дуб і поспускав гілля.
— Як же, — кажуть, — нам не рипіти: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав.
Іде баран води пити:
— Дубе, дубе, чого ти гілля поспускав?
— Збий собі роги, так скажу.
Він взяв і позбивав.
— Як же мені не поспускати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив.
Прийшов баран до річки.
— Баране, баране, чого ти роги позбивав?
— А стань крив’яною, так скажу.
Річка і стала крив’яною.
— Як же мені не позбивати; був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала.
Приходе до річки попова дівка тарілок банити.
— Річко, річко, чого ти крив’яною стала?
— А побий отту посуду, так скажу.
Дівка і побила.
— Як же, — каже, — мені крив’яною не стати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила.
Прийшла дівка додому, а попадя саме діжу учинила.
— Чого ти, — пита, — посуду побила?
— А порозкидайте цю розчину по хаті, так скажу.
Порозкидала попадя розчину, дівка і каже:
— Як же мені не побити: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила, попадя розчину по хаті порозкидала.
Приходе піп:
— Що це ти наробила?
— А одріж косу, так скажу.
Піп узяв та й одрізав.
— Як же мені не порозкидати: був собі дід та баба, а у їх — курочка ряба; та знесла яєчко, не простеє, золотеє. Дід бив — не розбив, баба била — не розбила. Положили в черепочку, поставили у куточку. Мишка бігла, хвостиком зачепила і розбила. Дід плаче, баба плаче, курочка кудкудаче, солом’яні двері риплять, дуб гілля поспускав, баран роги збив, річка крив’яною стала, дівка посуду побила, матушка розчину порозкидала, піп косу одрізав.

Category
Теґи

Пов'язані новини

07 грудня 2019 - 17:09
07 грудня 2019 - 17:07
07 грудня 2019 - 17:06