Її подвиг у добро перероста

Любов матері... Що може бути сокровенніше? Жінка-мати  – лаконічно, але водночас так багато... У нас підсвідомо живе довіра до неї, ми знаємо, що мати не відвернеться від своєї дитини, її любов сильніша за буденні образи. Ніхто так, як вона, не здатен відчути і зрозуміти зранену душу. Її серце щемить, коли дитині погано, вона співпереживає з нею, уміє поспівчувати. Уявляєте, який безмір любові в жінки, яка є Матір'ю для усіх нас!

Про матерів можна говорити нескінченно. Добрі, горді, мужні матері! Скільки життів врятовано їх руками, скільки лиха прогнали добрі слова їх, скільки подвигів скоєно відважними їхніми серцями! Де знайти слова, що змогли б розповісти про невичерпну материнську любов, передати щедрість їхніх сердець? І складають люди про матерів вірші, пісні, прекрасні легенди і серйозні книги. 

Мати, ця жінка з лагідними руками, з веселою й сумною усмішкою, намагається усе вибачати своїм дітям.  Проте не може вона змиритися із зрадою рідній Вітчизні, з погордою до друзів, з байдужістю та лицемірством. Вона – Мати, але ще й вчителька, що виховує у своїх дітей почуття обов’язку, любові до людей. Говорять усі матері словами Матері з «Лебедів материнства» Василя Симоненка: “Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати… Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Усе життя людину супроводжує любов: до Вітчизни, до коханої чи коханого, до матері. Ці любові неможливо відокремити, бо вони становлять сутність людства. Проте найсильнішою, найпрекраснішою є любов до матері. Недарма називають її так ласкаво – ненька. Недарма найщасливішим є той, хто з дитинства пізнав материнську ласку й виріс під турботливим теплом і світлом материнського погляду. Вона буде жити вічно, ця жінка-Мати!

Олександру Деревську називають Роменською мадонною, адже вона – єдина в світі жінка-мати, яка виховала 48 дітей-сиріт.  Це офіційне число її вихованців - діти, які були усиновлені та яким було дано прізвище Деревської. А всього дітей, які пройшли через сім’ю Олександри Аврамівни, налічується більше 60.

Дещо з біографії:
Олександра Аврамівна народилася 1902 році в місті Грозний у Чечено-Інгушетії, в сім’ї робітника-нафтовика. Закінчила Грозненську жіночу гімназію. Коли розпочалася імперіалістична війна, вона влаштувалася у військовий шпиталь дієтичною сестрою.

Тоді вона й познайомилася з червоноармійцем Омеляном Деревським, який приходив відвідати свого друга. Так почалася родина Деревських.

Одного вечора до її кімнати завітала незнайома жінка із маленьким хлопчиком. Вона виявилася тіткою Омеляна, а малюк його братиком. І привезла дитину саме до медсестри, рятуючи від голоду. Олександра, не вагаючись, залишила його у себе. Невдовзі, оглядаючи біля госпіталю хворих біженців, дівчина натрапила на померлу жінку, біля якої лежало маля в брудному ганчір’ї, й забрала його додому, назвала Дмитриком. Трохи пізніше потрапила в сім’ю маленька Пана, її матір померла в шпиталі від тяжкого поранення.

Сім’я не мала постійного житла і кочувала за будовами нафтових вишок. Після Грозного перевели на Вознесенські промисли, а потім доля закидала в різні куточки Радянського Союзу - Поті, Майкоп, Баку, Сизрань, Сахалін. Велика Вітчизняна війна застала Деревських у Ставрополі Самарської області. Тут вона взяла під опіку ще чотирьох дітей.

Коли до їхнього міста прибув поїзд із сиротами з блокадного Ленінграду, сім’я поповнилася ще дев’ятьма малюками. На другому році війни в сім’ю потрапило двоє дітей з інтернату і десятеро дітей їхніх земляків. Після Великої Вітчизняної війни Омелян Костянтинович отримав нове призначення – в місто Ромни Сумської області начальником будівельної контори тресту “Укрсхіднафторозвідка”. На той час родина Деревських налічувала двадцять дев’ять хлопчиків і дівчаток різних національностей. Багатодітній сім’ї було виділено будинок по вулиці Інтернаціональній, 14, а також автомашину “полуторку”. На цю адресу протягом багатьох років надходили численні телеграми, листи, посилки з продовольством. І не лише з різних кінців СРСР, а й з-за кордону.

Відомий український поет Павло Тичина надіслав їм стільки книг, що діти створили цілу бібліотеку. Студенти Київського інженерно-будівельного інституту відправили родині посилки із взуттям, білизною, солодощами, іграшками. 

У 1946 року Олександра Аврамівна взяла з місцевого дитячого будинку відразу 10 дітей. Ще через деякий час у сім’ї з’явилося три дівчинки. У 1947-го додалося ще п’ятеро.

Останньою, хто увійшов до родини Деревських, була маленька дівчинка Катруся.

На початку 50-х років Олександра Деревська захворіла. Її чоловік покинув сім’ю. Після тривалої хвороби, 22 травня 1959 року, у віці 57 років О. А. Деревська померла. На могилі Олександри Аврамівни в Ромнах встановлено пам’ятник, де висічені слова: “Ти наша совість, наша молитва, Мамо. Земний уклін тобі. Твої діти”. І під цим написом 48 імен - 31 син і 17 дочок.

Ось спогади нині уже покійної останньої доньки, яка виховувалася в родині Деревських, Катерини Омелянівни:

«Це була не просто Мати з великої літери, а й жінка незвичайної духовної чистоти, пестила й берегла нас як могла. Вона привчала нас любити людей, любити працю, бути чесними, добрими, справедливими. Для неї ми всі були рідними. От лише не берегла вона себе, всю до останку нам, дітям, віддавала. До кожного з нас вона могла підібрати ключик, заспокоїти, якщо треба, сказати, ніжне, ласкаве слово, приголубити. Золота у нас була мама…»

За життя О. А. Деревська неодноразово обиралася депутатом Роменської міської ради. Була членом батьківського комітету місцевої школи. 29 травня 1952 року вона отримала персональну пенсію. Указом Верховної Ради СРСР від 23 січня 1948 року. 

Олександра Аврамівна була нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора і медаллю “За доблесну працю” у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 березня 1974 року Олександрі Аврамівні посмертно присвоєно звання “Мати-героїня”.

До 80-ї річниці з дня народження О. А. Деревської біля входу школи-інтернату в місті Ромни, що носить її ім’я, відбулося урочисте відкриття пам’ятника Матері. Його автори - архітектор А. Сіпко та скульптор О. Миненко. 

О. А. Деревській присвячено документальний фільм “Роменська мадонна” режисера А. Слюсаренка, який на Міжнародному фестивалі в Лейпцігу зайняв перше місце і був удостоєний премії “Золотий голуб”. Художній фільм про сім’ю Деревських “Свято печеної картоплі” подарувала глядачам кіностудія імені О. Довженка. Нікого і ніколи із  глядачів він не залишає байдужим. 

Вчені Кримської наукової обсерваторії відкрили малу планету №2400 і назвали її ім’ям Олександри Аврамівни Деревської.

У день 100-літнього ювілею Олександри Деревської до Ромен прибули її діти, а також внуки і правнуки - з усіх кінців колишнього Радянського Союзу. Ті, кому на заваді стали здоров’я та вік, надіслали вітальні листи і телеграми. Цього дня багато подарунків отримали вихованці Роменської школи-інтернату для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - обладнання для комп’ютерного класу від обласної влади, сучасний телевізор - з Києва від Фонду «Надії та Добра» та багато солодощів.

Присвятивши себе дітям, Олександра Деревська ніколи не мала часу для себе і померла від занедбаного поліартриту. Прийшла мить, коли навіть чоловік, який мужньо тримався, допомагаючи їй, врешті не витримав і покинув родину. Проте вона пробачила йому і перед смертю запитувала старшу доньку: «Як там він, Омелян? Чи здоровий?» Діти не зізналися, що насправді батько помер місяць тому...

Одна з її доньок згадувала: коли почалась Велика Вітчизняна війна, її батька забрали на фронт, а мати загинула від хвороби. Маленьку дівчинку віддали до дитячого будинку. Після евакуації з Ленінграда їх перевезли до Ставрополя. Деяких дітей забрали місцеві жителі, а цій малечі не пощастило – вона була дуже худа та знесилена, всі вважали, що вона довго не протягне. Дівчинку відвезли до лікарні, де і врятували – звідти її забрала Олександра, яка стала їй другою матір’ю. На той час у сім’ї Деревських було 17 дітей і жоден не відчував браку любові чи опіки. Кажуть, що подружжю Деревських вдалося гарно виховати своїх дітей, незважаючи на те, що їх було чимало…

Щороку у травні, коли в Ромнах зацвітають каштани, родина Деревських – діти, внуки, правнуки, - збираються, щоб пом’янути свою Маму, Олександру Деревську, згадати важке минуле, нечасті хвилини радості… 

Цього року родина Деревських зібралася ранньої весни, у квітні. Шкода, після минулої зустрічі вона зменшилася на двох її членів: пішли із життя син Валерій Деревський та внучка Світлана. Через різні причини й інші діти, внуки і правнуки відсутні. 

Ала Іванівна Сербіна-Деревська (Свєта) традиційно займається організацією зустрічей: складає план, розсилає запрошення членам родини в усі кінці світу, займається питанням проживання та харчування і т. д. Цього разу зустріч ювілейна, двадцята, тож хотілося її провести якось по-іншому, по-особливому. А ще - у 2018 році виповнюється сорок п’ять років виходу у світ документального фільму Укркінохроніки «Роменська мадонна», режисера Анатолія Слісаренка; також виповнюється п’ять років від дня створення віртуального музею пам’яті – «Подвиг Матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської». Тож ювілей – потрійний!

У Роменській центральній міській бібліотеці для дорослих ім. Бориса Антоненка-Давидовича  відбулася ювілейна двадцята зустріч родини Деревських з користувачами по-особливому, з теплотою і трепетними митями. Тут говорили про високий материнський подвиг Роменської мадонни - Матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської, що  заслуговує на велику пошану. 

На заході були присутні краєзнавці, історики, літератори та всі, кому не байдужа історія нашого міста. Щирі і прості слова членів родини Деревських особливо підкреслили, наскільки дорогий їм вчинок матері - Олександри Аврамівни, як хочуть, щоб їх підтримали люди й держава та зберегли пам`ять про унікальну жінку, про її самопожертву. Неодноразово піднімалося питання у вищих колах державної влади про орден Деревської, яким би можна було нагороджувати не лише матерів, а й батьків, які виховують 6 і більше не своїх дітей, адже такі приклади в Україні є, хоча небагато. 

Внук Деревської Андрій Сербін розповів про власно створений віртуальний музей пам’яті, якому в 2018-му виповнюється 5 років, офіційний сайт Деревських та роздав присутнім буклети. 

— Мабуть, великий приклад бабусі, її любові, доброти, мудрості з часом і привів мене до педагогіки, — каже Андрій Сербін. — Грунтовно (певна річ, не тільки за старими книжками й кінофільмами) вивчив, як вона виховувала дітей. Тут ціла планета, школа, важлива не тільки з педагогічної точки зору… 

Мама Деревська безсмертна доти, поки живі її діти, онуки, правнуки… Дивиться з вічної високості, нагадує про себе далекою планетою в космосі, зігріває кожного своїм  материнським теплом, яке не замінити ніколи і нічим у світі.




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар