Роль історичних знань для суспільства

Всім відомо, що історія записує все те, що діялося в минулому: події, обставини, ситуації — позитивні і негативні. Нас тут цікавлять в основному історичні події.

Історичні події пов’язані між собою горизонтально, тобто в тому самому часі і вертикально — від минулого до сьогодення — із впливом на майбутність. Ця пов’язаність подій виглядає складною. Однак так воно не є.

Пригляньмося до горизонтальної пов’язаності. Подію завжди творили і творять особи або групи осіб. Тому подія має особистий або груповий характер. Однак вона реалізується в певному зовнішньому оточенні — в кон’юнктурі — в якій, поза інтересами осіб чи групи осіб, що творять подію, схрещуються численні інші, які не співпадають з інтересами особи чи осіб, що створили її. Це важливо зокрема для подій з міжнародними наслідками. Коли міжнародна кон’юнктура вигідна для події, вона завершується. Коли не вигідна — не реалізується.

Незалежність України за часів Богдана Хмельницького

Візьмімо для прикладу питання незалежності України. Богдан Хмельницький звільнив Україну від польського панування, усунув польський лад, завів козацько-український. Українська козацька держава була створена й існувала де-факто. Але потужні польські шляхтичі, яким раніше король роздав на власність землі України, не згодилися з новою ситуацією, вони не бажали втратити свої величезні маєтки. Польща не хотіла залишати Україну.

З цієї причини Україна продовжувала оборонну й наступаючу війну з Польщею.

Польща була тоді одною з потужніших європейських держав. У цій війні гетьман України потребував союзників. Союзників не для того, щоб їм віддати Україну, а для того, щоб зберегти свободу і незалежність козацько-українського народу.

У пошуках союзників Богдан Хмельницький насамкінець звернувся до Москви і погодився укласти з нею домовленість, званою «Переяславською уго­дою», з її пізнішими фатальними і нищівними наслідками для свободи українського народу, його культури, розвитку мови, національної свідомості і гордості.

Якби польська корона погодилася на незалежність України, Богдан Хме­льницький не потребував би шукати союзників проти неї. Дальший хід історії України (і Польщі!) був би зовсім інший.

Незалежність України в 1917—1920 роках

Візьмімо другий приклад — незалежність України в 1917—1920 роках. Україна стала де-факто незалежною за декілька днів перед Третім Універсалом, її двічі визнав уряд Радянської Росії, в тому ж Бресті-Литовському. А 4 січня 1918 р. Українська Народна Республіка була визнана Францією, згодом Великобританією.

Та нова міжнародна кон’юнктура змінилася в наслідок агресії Радянської Росії проти України, яка почалася 20 грудня 1917 р. Утративши велику частину території й рятуючи українську національну владу, український уряд був змушений піти на підписання мирного договору у Бресті з ворогами Антанти. Тим самим Франція, лідер Антанти, вважала, що Україна зрадила Антанту. Вигравши війну та внаслідок проросійської політики, вона відмовилася визнати УНР і підтримати її у боротьбі проти Радянської Росії. Навпаки, вона розпочала блокаду України. Інші сусіди України також не були за незалежність України. Наслідки цієї ситуації для України відомі.

Незалежність України в наш час

Врешті третій приклад. У серпні 1991 р. Україна проголосила незалежність. І цю незалежність — ще перед референдумом з грудня 1991 р. — визнали сусіди України, зокрема Польща і Росія, а потім інші держави. Це був час, коли міжнародна кон’юнктура була дуже прихильна для визнання України.

Насамкінець можемо ствердити, що без знання власної історії народ не певний себе, не знає, що він є і що має робити, не відчуває гордості за своє минуле, не усвідомлює свої права, вагу своїх культурних і політичних традицій, вагається щодо теперішності і щодо шляху в майбутність, не знає, як цю майбутність будувати. Він не здатний зміцнювати й уживати колективну пам’ять, без якої нема пошани до минулого і до жертв минулого за національну свободу, і без якої нема свідомості про право народу — в нашому випадку українського — на незалежне існування й місце в світовому співтоваристві.

Вільна історична наука з усіма її галузями потрібна для суспільства, щоб утримувати колективну пам’ять народу. Звідси й вага в навчанні молодих поколінь. На це повинні звертати увагу як державні інстанції, так ще більшою мірою укладачі програм навчання історії України та вчителі.

Володимир Косик, доктор Сорбонни (Париж) і УВУ (Мюнхен), професор ЛНУІФ




Читайте також: 

Додати новий коментар