Родина Суботенків – Феодосій, Марія та їхня донька Ніна: знайдене кохання

«Поранений єврейський хлопець шукав порятунку, а знайшов… наречену. У найтяжчу годину випробувань народилася родина Яні та Ніни із багатозначущим прізвищем –  Богорад».
    
Селяни Феодосій Суботенко, його дружина Марія та донька Ніна жили на хуторі Жерембівщина, що на околиці села Лебединці  Житомирської області. У липні 1941-го нацистські війська окупували цю територію, а у квітні 1942 року у двері будинку Суботенків постукав поранений солдат, утікач з полону.  Він назвався Іваном і попросився заночувати. 

«Я в цей час була в іншій кімнаті, в тайнику, і все чула. Справа в тому, що мені і моїй двоюрідній сестрі Юлі недавно вдалося втекти з колони односельчан, коли нас через ліс вели в Андрушівку на угон до Німеччини. Добралася до хутора Жерембівщина, але мало хто знав, що я знову вдома і ховаюся. Раптом незнайомець запитав: «А де ваша Ніна?» Мама відповіла, що мене забрали в Німеччину. Правда, каже, говорять, що двоє дівчат втекли, але дочки вдома немає…». 
Зі спогадів Ніни Суботенко (Богорад)

Неочікуваного гостя нагодували, поклали спати на сіннику. Зранку Ніна знайшла можливість поговорити з ним. Дівчина зізналась, що вона одна із тих двох  остарбайтерок, які втекли від примусового вивезення до Німеччини. Наступного дня у Івана розпочалася лихоманка. Суботенки розуміли, що без допомоги лікаря не обійтись, але гість попросив не кликати сторонню людину і зізнався в своєму єврейському походженні...

Коли нацистська Німеччина розв’язала війну з Радянським Союзом киянин  Яків (Яня) Богорад знаходився у лавах Червоної армії, де проходив строкову військову службу. У перші бої з ворогом вступив на кордоні.  У ході одного із бойових зіткнень отримав тяжке поранення та потрапив у військовий госпіталь. У такому стані зустрів прихід окупантів і був відправлений у табір для військовополонених. 

«Після тяжкого поранення в голову Яня в нестямі лежав у польовому лазареті. Прийшли німці, і медперсонал повинен був передавати відомості про поранених адміністрації нацистських концтаборів…». 
Зі спогадів Ніни Суботенко (Богорад)

У таборі Яків Богорад назвався Іваном Христюком із села Червоне Житомирської області. Незабаром адміністрація відпустила його, разом з багатьма іншими українцями, яких відправили додому збирати врожай для окупантів. Проте на цьому випробування Якова не закінчилися. Як людину з сумнівною довідкою, «безпаспортного», його запроторили в ешелон, що відправлявся до Німеччини. Але юнакові  вдалося вистрибнути. Через кілька тижнів на околиці Лебединців Іван зустрів знайомого і запитав, де найбезпечніше прижитися. Той вказав на Жерембівщину. Незабаром втікач найнявся у кількох господарів на хуторі пасти худобу за їжу і нічліг. Місцеві порадили Іванові завітати до Суботенків, мовляв, там він зможе знайти прихисток. 

Суботенкам удалося власними силами поставити Якова на ноги. Він мав слов’янську зовнішність, добре говорив українською. Подолавши хворобу,  став організатором антинацистського підпілля на  Житомирщині. Прикриттям слугувала робота пастухом, яка дозволяла, не викликаючи підозри, переміщатися населеними пунктами регіону. Місцеві знали його як Івана Христюка. Залишивши в Києві батька Залмана Богорада, матір Лію Лівшиц та сестру Рахель, Яків не мав жодних звісток про їхню долю й вельми хвилювався за рідних. 

«Ми ніколи і нікому не казали, що він єврей, а він і не дуже був схожим на єврея. Він був надзвичайно ерудований… В той час ми всі були патріотами у боротьбі з Німеччиною. Ми не звертали уваги хто він чи якої він національності… Тим більше, що мій батько завжди мав хороші відносини із євреями. З райцентру до нас постійно приїжджав єврей Лейба і шив нам усім одяг… Так що наша сім’я ніколи не була проти якоїсь нації, і нас це ніколи не бентежило».
Зі спогадів Ніни Суботенко (Богорад)

Сім’я Суботенків була впевнена, що знайомі та сусіди не видадуть їх. Саме тому, навіть знаючи про страшну відповідальність за переховування єврея, вони майже на відчували страху.  З часом між Ніною та Іваном зав’язалась міцна дружба, яка переросла у кохання.

«У нашій диверсійній групі на п’ятдесят осіб було лише п’ятеро дівчат. Я вже була більш-менш грамотна, закінчила два курси технікуму, була в Києві, могла розмовляти на різні теми, читала книжки, а він (Іван) завжди ставив мені запитання… Ми з ним дуже часто спілкувались… Потім разом почали ходити на різні завдання в окупованих селах. Ось так ми і зійшлись…».
Зі спогадів Ніни Суботенко (Богорад)

З часом почуття ставали міцнішими. Ніна з Яковом все частіше обговорювали спільне майбутнє. З поверненням Червоної армії чоловік через тяжке поранення й втрату рухливості пальців руки був комісований. На початку 1944 року він повернувся до свого справжнього імені. 

«Одного разу перед поїздкою в Київ для доповіді про свою підпільну діяльність Іван запитав у мене: «Все-таки незважаючи на те, що я єврей, ти б погодилась вийти за мене заміж?». Я відповіла йому, що його єврейське походження не має для мене жодного значення і погодилась». 
Зі спогадів Ніни Суботенко (Богорад)

У 1946 році Ніна Суботенко стала Ніною Богорад. Упродовж подружнього життя вона не задумувалася над тим, що в годину найбільшої небезпеки разом з батьками  врятувала свого майбутнього чоловіка…

Яків  Богорад вмер у 1964 році. 

28.07.1998 року Феодосію та Марії Суботенкам було присвоєне звання «Праведник народів світу».  22.02.1999 р. це звання отримала й  Ніна Богорад (Суботенко).

 




Галерея: 
Читайте також: 

Додати новий коментар