Рік 41-й, фатальний

РІК 41-Й, ФАТАЛЬНИЙ

 

«Жах у тому, що історії не знають навіть ті, від кого залежить життя мільйонів…» 

Борис Акунін

80 років відділяє нас від початку Другої світової війни, яку оплачено народами СРСР величезною ціною у 27 мільйонів чоловік. Лише 1941 року замордовано в німецьких концтаборах майже три мільйони червоноармійців. Чи були ці втрати виправдані або стали наслідком фатальних помилок, антинародної, навіть злочинної політики вищого керівництва СРСР на чолі із Сталіним, які поставили державу на межу катастрофи? Погляд у минуле допоможе вивести формулу істини. За думкою істориків, у витоках катастрофи 41-го винні сталінські репресії 1937-1938 рр., зокрема «процес військових», страта вищого генералітету Червоної армії на чолі із маршалом Тухачевським. Репресії знесилили Червону армію та деморалізували її напередодні драматичних подій 41-го. Оказавши неоціниму послугу Гітлеру винищенням практично усієї армійської вертикалі, Сталін свідомо пішов з ним на змову. Ось так з'явився на світ сумно звісний пакт Молотова-Ріббентропа. Не відав тоді Сталін, що другу річницю пакту зустрічатиме із гаслами «Смерть німецьким окупантам!»

 Уночі 1 вересня 1939 року до президента США Франкліна Рузвельта зателефонував американський посол Білл Булліт. Він доповів президентові, що німецькі літаки руйнують Варшаву, а танкові армади Гудеріана вдерлися на територію Польщі. 

 Ось так починалася війна – Друга світова… 

 Польща, кинута напризволяще своїми союзниками, не спроможна була уникнути поразки у двобої з набагато переважаючими силами вермахту. 

 А ще півтора тижні до того до Москви завітав повноважний представник Гітлера – Іоахім фон Ріббентроп. Він мав укласти 23 серпня 1939 року в Москві історичну угоду – пакт про ненапад між двома полярними за ідеологічними системами державами – СРСР та Німеччиною. 

ПАКТ МОЛОТОВА-РІББЕНТРОПА

 

Молотов та Ріббентроп після підписання Пакту. 23 серпня 1939 р.

Цій події передував майже трирічний зондаж з боку дипломатів обох держав. Та першим кроком до пакту стали зміни у наркоматі зовнішніх справ СРСР: Максим Литвинов поступився своїм місцем В'ячеславу Молотову. Гендель двох диктаторів розпочався… 

 Вони були споріднені душі, і чудово розуміли один одного, грузин Йосип Сталін та австрієць Адольф Гітлер. Багато спільного їх об'єднувало: обидва були прихильниками грубої сили, обидва були тоталітаристами та сповідували макіавеллізм, як політичну доктрину (тобто мета виправдовує засоби), обидва не мали ніяких ілюзій один щодо одного. Певний час Гітлер був у захваті від Сталіна, і той віддавав йому належне. Як не дивно, фюрер вважав себе політиком

«правдивим», а Сталіна – «зрадливим»...

 Рік за роком підкрадалися вони один до одного, змітаючи на своєму шляху сусідні буферні держави. Гітлеру потрібна була російська сировина, Сталіну – німецькі технології. Фюрера найбільш цікавили стратегічні види сировини - нафта, каучук, вольфрам, нікель, соя, необхідні для вермахту. Та головне – він прагнув уникнути війни на два фронти: пакт мав гарантувати йому безпеку в майбутній блискавичній війні на Заході. Для фюрера Сталін був семафором, який мав увімкнути світло його агресії проти Польщі («відкрити шлях для солдатів», як казав фюрер).

 Саме у таємному протоколі до пакту й знаходився ключ до розв'язання прихованого змісту й цінностей для обох сторін цього гендля («диявола із сатаною», як зазначали політологи на Заході). Домовилися про сфери впливу, розподіл Польщі та демаркаційну лінію, яку накреслив на карті Польщі Ріббентроп. З огляду на це вигоди для СРСР були очевидні: передусім, вдавалося уникнути негайного зіткнення з вермахтом. Але союз із Німеччиною виявився фатальним прорахунком Сталіна. З часом він усвідомив це.

Вальтер Шелленберг, шеф політичної розвідки ІІІ-го Рейха

 Проте шлях до пакту, на думку Вальтера Шелленберга, шефа політичної розвідки ІІІ Рейха, йшов через «процес військових», головним фігурантом якого був маршал Михайло Тухачевський. 

DIE ROTE NAPOLEON

Тухачевський

«Червоний Наполеон» – ось так поважно називали німці маршала Тухачевського. Навколо цієї легендарної людини завжди вирувало чимало таємниць і чуток: про його дивовижну втечу з німецького полону у Першу світову війну, блискучу кар'єру колишнього підпоручика царської армії у червоних, який спромігся стати маршалом Червоної армії у 42 роки та заступником наркома оборони СРСР, про його шалений успіх у жінок. 

 Наче Наполеон 25-річний командарм Тухачевський швидко здобув європейське визнання в роки громадянської блискучими перемогами над арміями Колчака та Денікіна.

 Саме з тих часів цей красень-дворянин з атлетичною статурою увійшов у конфлікт зі Сталіним та його найближчим оточенням з Першої Кінної армії, зокрема Ворошиловим та Будьонним. Колишні кіннотники не дуже зручно почували себе поруч із інтелектуалом Тухачевським, військовим ідеологом і стратегом Червоної армії. Він позирав у майбутнє – на війну з Німеччиною як «війну моторів», тому активно пропагував використання сучасної військової техніки – танків і авіації, радіолокації та навіть ракетної зброї. 

 У «процесі військових» чимало таємниць: він більш нагадує якусь політичну інтригу, до якої причетна розвідка ІІІ Рейха, зокрема шеф її Гейдріх та білий генерал Скоблін, який працював на НКВС та зрадив чимало своїх друзів з Білого руху. Політичний ґрунт «процесу військових» зазначав у своїй статті у журналі «Лайф» радянський екс-розвідник Орлов, який втік на Захід. Він вважав, що Тухачевський доторкнувся до страшенної таємниці Сталіна, який деякий час був агентом царської поліції. За хворобливою підозрілістю Сталіна приховувалася ще інша таємниця – параноїдальний психоз, на який свого часу звернув увагу професор Володимир Бехтерєв та влучно висловився з цього приводу: «На чолі Радянського Союзу опинилася небезпечна людина…»

 Отже, звинувачення Тухачевського та його колег у шпигунській діяльності на користь Німеччини – лише верхівка айсберга, тим більше, що співпраця Тухачевського та інших командирів Червоної армії із рейхсвером йшла у форматі Рапалльського договору між Росією та Німеччиною, якій заборонили розробку нових видів зброї. Відтоді у Казані відкрили німці танкове училище, а у Липецьку – льотну школу, де німецькі аси здобули польотні карти СРСР, які й використали у фатальному 1941-му.

 Тухачевський завжди попереджав, що головний для нас ворог – Німеччина. Навіть перед розстрілом у нотатках він виклав свій прогноз щодо можливих напрямків ударів вермахту під час нападу на СРСР. Проте папери ці лишилися у сейфах НКВС…

 Разом із Тухачевським 12 червня 1937-го було розстріляно найвищий генералітет Червоної армії, її еліта та мозок, серед них – І. Уборевич, І. Якір, В. Примаков та інші. Потім перелік «вичищених» з Червоної армії командирів сягнув понад 40 тис. чоловік – від маршалів до комбатів. Крім Тухачевського розстріляли ще маршала Єгорова (23 лютого 1939-го, на день Червоної армії). Маршала Блюхера забили до смерті у камері…

 Божевілля судових процесів у Москві визвало огиду навіть у верхівки ІІІ Рейха, зокрема у Геббельса: «Там усі збожеволіли… Росія дуже терпляча…» 

 Про судові процеси у Москві доповідав Гітлеру граф Шуленбург, німецький посол в СРСР. Фюрер був задоволений: він реготав та поставив діагноз Сталіну – хворий та й годі!

 Отже, у січні 1941-го Гітлер небезпідставно запевняв своїх генералів: «Російські збройні сили – це глиняний Колос без голови». Мабуть, саме ці репресії спричинили той страшенний погром Червоної армії, який обернувся на катастрофу 41-го.

 Проте війна внесла певні корективи у резюме фюрера…

КАТАСТРОФА 41-ГО

 

Указ про початок мобілізації військовозобов'язаних

«...Співробітництво із СРСР... обтяжувало мене. Я щасливий, що звільнився від цього морального тягаря...» – повідомляв Адольф Гітлер дуче Муссоліні про прийняття «найтяжчого у ... житті рішення» – про напад на СРСР. Чорний яструб нацистської свастики вже кружляв понад Європою. (На боці нацистів проти СРСР виступила тоді майже вся Європа у межах країн сучасної ЄС, які постачали Німеччині вояків, танки й літаки). 

 Між тим у Москві теж не дрімали: нарком оборони Тимошенко та начальник Генерального штабу Жуков доопрацьовували секретну директиву, в якій звертали увагу військових на можливість провокаційних дій з боку німців. Та було пізно… 

 Зловісну тишу понад країною розірвали бомбові водоспади літаків Luftwaffe, які 22 червня 1941 року о 3-й годині 15 хвилин обрушилися на мирні радянські міста – Київ і Мінськ, Одесу та Севастополь. Полум'я війни охопило увесь неосяжний простір західного кордону СРСР, протягом 3000 кілометрів від Баренцова до Чорного морів. 

 

 Тоді вермахт мав успішний досвід перемог на Заході і переважав Червону армію майже в усьому, передусім в якості армійської вертикалі. (Корпусами, дивізіями й полками Червоної армії командували офіцери, які не мали достатньої освіти і командного досвіду). Танкові армади Манштейна й Гудеріана таранили стики фронтів: в оточенні опинилося чимало радянських військових з'єднань та армій. За перші два тижні війни (з 22 червня до 6 липня 1941-го) по всьому німецько-радянському фронту вермахт розгромив 100 радянських дивізій, причому у прикордонних боях Червона армія втратила 850 тис. бійців, 11,7 тис. танків, 6293 літаки, понад 20 тис. гармат і мінометів. Військам вермахту дісталися понад 5,4 млн гвинтівок, 191 тис. кулеметів, мобілізаційні запаси латуні, свинцю, легованої сталі, нафтопродуктів, якими задовольнили третину власних потреб під час наступу.

 Безпорадність і помилки командування Червоної армії, злочинна непідготовленість Сталіним оборони західних рубежів держави обернулися катастрофічними наслідками. У перші три тижні війни німці захопили Прибалтику, Білорусь, частину України й Росії, підходили до Києва. В гарячковій уяві фюрера марилися й зірчасті вежі Кремля. 

 Несподіваний напад німців (несподіваний для Сталіна!) цілковито увігнав його у стан трансу. Він ніяк не хотів повірити у те, що Гітлер випередив його. Замість Сталіна 22 червня 1941-го опівдні виступав по радіо Молотов, оскільки вождь неспроможний був підвестися з ліжка. Лише 3 липня звернувся він до народу, над яким знущався тривалий час, та видавив із себе у мить слабкості дещо несподіване для усіх – «Брати та сестри…» Навіть по радіо було чутно, як зуби вождя відбивали барабанний дріб об склянку з водою. На той час він був готовий, за свідченням Молотова, піти на новий Брестський мир, навіть капітуляцію – віддати фашистам Прибалтику, Молдавію та частину інших радянських республік. 

 Що лежало у витоках такої катастрофічної поразки у 1941-му? Напевно, загально-масштабний розлад у лавах Червоної армії, зумовлений морально-психологічною пригніченістю військ внаслідок сталінських репресій 1937-1938 рр., а також найнижчим рівнем лояльності до влади пересічних червоноармійців (переважно робітників і селян, які пам'ятали Голодомор, розкуркулювання та злидні за часів радянського буття). Могутній удар, нанесений вермахтом, зруйнував панічний страх червоноармійців перед сталінською машиною терору, й тому масове дезертирство та масова здача у полон стали феноменом початкового періоду війни. Внаслідок цього на кінець 1941 року  німецькому полоні, за підрахунками генерала Гальдера, опинилося 63 генерали та 3,8 мільйона червоноармійців (серед них – Яків Джугашвілі, син Сталіна). Як зазначає свідок тих подій, Ю. Білодід, «… у той страхітливий час нищівної поразки зазнала радянська система… Поразка СРСР на першому етапі Другої світової війни була поразкою більшовицького режиму».

 Мить слабкості вождя тривала кілька місяців, коли він із сльозами на очах віддавав усю повноту влади Москви та фронту Жукову. Цієї миті він не забув полководцю після війни, але тоді Жуков ще був йому потрібен. 

 Щоб зрештою збагнути Сталіну, куди довела радянську державу та її народ його злочинна політика, потрібно було відкотитися Червоній армії до Волги і Сталінграда, до гір Кавказького хребта, щоб звідти розпочати визволення спустошеної окупантами країни. 

 Нагадала історія і про змову Сталіна з Гітлером, коли Держдепартамент США оприлюднив 1948 року захоплені союзниками секретні папери з відомства Ріббентропа на шпальтах свого видання Nazi-Soviet Relations.

 Але це вже інша історія…

Володимир СКРИНЧЕНКО

 

Category