Перепоховання Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби

На вівтарі історії української нації 29 січня 2017 року в Києві відбулася історична подія майже з містичною ознакою щодо церемонії перепоховання праху українського поета Олександра Олеся (Кандиби 1878—1944) та його дружини Віри Кандиби. Молебень та відспівування відбулися у Володимирівському соборі за участі Світлішого Патріарха Київського та всієї України-Руси Філарета. Церемонія перепоховання була влаштована на Лук’янівському цвинтарі.

У прощанні з письменником взяли участь Президент України Петро Порошенко з дружиною, віце-прем’єр В’ячеслав Кириленко, міністр культури Євген Нищук, голова ОУН Богдан Червак, народна артистка України Ніна Матвієнко, співачка Марія Бурмака, поет лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Дмитро Павличко, дисидент та політв’язень радянських часів Микола Горбаль, голова Київської Спілки журналістів України Михайло Сорока, кобзар Тарас Компаніченко, видавець Іван Малкович, зарубіжні гості, представники українських громадських організацій, політичних партій, активісти, земляки поета.

Дух поета, його полум’яне слово єднали присутніх на церемонії перепоховання, яка відбулася на Лук’янівському цвинтарі. Мрія поета повернутися на батьківщину відбулася, але через несподівану ексгумацію, яка лягла важким тягарем на родину поета, де «з журбою радість обнялись». Для автора славетного романсу «Солов’ї» звучав гімн українських Січових стрільців «Ой, у лузі червона калина…» у виконанні духового оркестру почесної варти Президента України.

«Серед нас багато патріотів, але як треба любити свою державу ділами показав своєю творчістю саме Олександр Олесь», — зазначив перед панахидою Патріарх Київський Філарет. Дійсно, творча спадщина поета — свідок нестерпного болю О. Олеся, який принесла йому вимушена еміграція. Дружина онука Олександра Олеся Ольга з сумом розповіла, про несподівану звістку щодо ексгумації праху подружжя, похованих на Ольшанському кладовищі у Празі. Але, мабуть, у цій несподіваній та жорстокій події морального та християнського шоку є доля пророчої правди, бо все своє життя Олександр Іванович мріяв про повернення на Батьківщину і писав, «що немає сонця, і немає щастя ніде, окрім рідного краю…».

Особливо проникливим був виступ поета лауреата премій ім. Івана Багряного та «Благовіст» Олександра Шугая, який буквально поєднав усю громаду своїми спогадами, поетичним словом, що віддзеркалювало суть Олександра Олеся — неперевершеного лірика, вірного сина українського народу, пророка, полум’яного оспівувача незалежної України. «Мені вдалося побувати на могилі поета у Празі в тихі вікопомні часи.

Вклонившись пам’яті поета, подумав, що його прах повинен спочивати не на чужині, а на Білопіллі, в Україні. Коли це буде? І ось, нарешті, це збулося.

Учасники церемонії перепоховання декламували вірші, згадували складний шлях української інтелігенції у вимушеній еміграції в буремні роки Жовтневого перевороту. Була висловлена пропозиція створення на Лук’янівському цвинтарі алеї почесних поховань, а мер міста Білопілля Юрій Зарко сповістив про створення меморіального музею на батьківщині поета. Голова правління Громадської організації «Сумське земляцтво у місті Києві» Іван Рішняк поділився започаткованим громадою творчим проектом «Повернення», в рамках якого влаштовується щорічний Всеукраїнський літературний конкурс імені О. Олеся. Лауреатами премії стали представники майже всіх областей України, відбірне поетичне слово поета єднає український народ.

Безсмертні рядки неперевершеної лірики Олександра Олеся повернулися в Україну, як «повість радощів і мук…», як крила надій і віри на шляху виборювання українським народом своєї незалежності. 

Валентина Єфремова, фото автора




Читайте також: 

Додати новий коментар